Студентка, Калуцька О.І.

Ст.викладач кафедри ІМУБП Романюк Н.Г.

Криворізький Національний Університет

ДВНЗ Криворізький Економічний Інститут,Україна

Науково-технічна кооперація в інноваційних процесах

Починаючи з 70—80-х років, у технічно розвинених країнах стали активно поширюватись різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт, які перш за все спрямовані на забезпечення великих технологічних проривів. Вирішення таких завдань потребує виконання складних програм НДДКР, значних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів. Виникла міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Це тривалі об'єднання фірм різних розмірів між собою і/або з університетами на основі угоди про спільне фінансування НДДКР. Така кооперація націлена на вирішення довгострокових комерційних завдань, пов'язаних із глобальним поширенням нової технології, скороченням строків розробки й освоєння проектів, швидшим просуванням нових виробів на ринок.
У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують міжфірмові зв'язки. Виділяють такі основні форми міжфірмового співробітництва, як:
- угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність» ;
- створення спільних підприємств (СП);
- угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій; - угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР; - угоди про розподіл відповідальності між компаніями — за сновниками консорціуму;
- угоди про створення науково-технічних альянсів;
Кінець 80-х і 90-ті роки відзначаються швидким зростанням міжнародної науково-технічної кооперації фірм — науково-технічних стратегічних альянсів (НТА). У рамках стратегічних альянсів забезпечуються такі взаємодії між фірмами :
- спільне проведення НДДКР;
- взаємний обмін науковими досягненнями;
- взаємний обмін виробничим досвідом;
- підготовка кваліфікованих кадрів.
Кожний з учасників альянсу робить свій внесок у вигляді інтелектуальних чи матеріальних ресурсів і отримує свою частку інтелектуальної власності відповідно до укладеної угоди.
Крім того, інтернаціоналізація НДДКР через альянси допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми й відповідні кадри.
Управління НТА здійснюється або одним із провідних членів, або спеціально створеним координаційним комітетом.
Взаємозв'язки США і Західної Європи найінтенсивніші. США відіграють лідируючу роль у міжфірмовій кооперації, залишаючись при цьому основним джерелом науково-технічних інновацій, які мають цінність у глобальному масштабі. Серед трьох технологічних сфер співробітництва найбільш інтернаціоналізованою є інформаційна технологія. Розширення кооперації у сфері інноваційного процесу не виключає конкуренції на ринку. Ця суперечність пояснюється так:
- фірми використовують змішану стратегію «кооперація — конкуренція», співпрацюючи на стадії дослідження та розробки технологічних процесів і конкуруючи у сфері реалізації нових технологій, товарів, у методах освоєння й утримання ринків;
- фірма співробітничає всередині альянсу і конкурує з фірма ми інших альянсів.
Існує кілька видів стратегічних альянсів. Найпоширенішими є консорціуми, спільні підприємства, спільна науково-технічна і виробнича діяльність (кейрецу).
У рамках консорціуму є можливим:
- проведення науково-технічних досліджень, які складно здійснювати самостійно через значні витрати і ризик;
- розподіл витрат на виконання НДДКР між фірмами-учасниками;
- об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних матеріальних і людських ресурсів для виконання НДДКР;
- повний доступ до результатів дослідження і право на їх ви користання у виробництві.
Кейрецу. У Японії виникла одна з ефективних форм інтеграції підприємств — кейрецу, які існують у вигляді як конгломератів, так і вертикально інтегрованих об'єднань. До складу конгломерату входять компанії, що функціонують у різних сферах економіки, їх діяльність координується банком або торговою компанією. Зв'язок між компаніями у складі конгломерату здійснюється через взаємне володіння акціями один одного, фінансування учасників кейрецу одним банком, використання торговельної компанії кейрецу для маркетингу в інтересах компаній-учасників і виконання спільних проектів, а також для сумісних капіталовкладень у нові технології.
Об'єднавшись у кейрецу, кілька десятків різнопрофільних фірм створюють універсальний багатогалузевий концерн. Ці об'єднання характеризуються:
• наявністю власної системи фінансових установ;
• взаємним володінням акціями;
• об'єднанням фірм усередині групи для реалізації великих і перспективних проектів;
• зобов'язаннями взаємних поставок усередині групи;
• організацією загальної універсальної торгової фірми;
• взаємним обміном співробітниками, у тому числі керівниками різного рівня;
• системою регулярних нарад керівників фірм.
Для України іноземний досвід організації взаємодії науки і виробництва має важливе значення.
Подолання глибокої соціально-економічної кризи, що характеризує сьогодні економіку України, починаючи з 70-х років, можливе тільки на основі радикальної інноваційної діяльності, і перш за все розвитку науки як основної ланки інноваційного розвитку. Урядом країни, починаючи з 1991 р. прийнята достатня кількість законодавчих актів та законів (наприклад, Концепція державної промислової політики, яка затверджена урядовою постановою від 29 лютого 1996 р., Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку, ухвалена Верховною Радою України 13 липня 1999 p.), проте задекларовані в них цілі через відсутність чіткого і дійового механізму контролю не досягнуті. Приміром, рішення щодо збільшення обсягів бюджетного фінансування науки до 1,7 % відносно ВВП України, починаючи з 1995 р. неодноразово приймалось Верховною Радою України, що відображено, зокрема, у статті 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Проте у державному бюджеті на 2000 р. цей показник становив лише 0,4 % ВВП України, а на 2001 р. він був передбачений ще в зменшеному розмірі — 0,34 % .
Слід звернути увагу на те, як здійснюється фінансування науки і новітніх технологій в інших країнах світу. Наприклад, уряд Південної Кореї, попри економічні негаразди в країні, прийняв рішення про збільшення у 2002 р. розмірів асигнувань на НДЦКР до 5 % ВВП.
Державне фінансування університетських лабораторій Франції збільшилось на 5,4 % проти обсягів 1997 р.1 Частка витрат на науку і техніку в ВНП Японії за останні 20 років збільшилась у 8 разів і у 2000 р. становила 147 млрд дол. .
Світова практика свідчить, що частка видатків на науку в загальній сумі протягом останніх 20 років лишається досить стабільною: США — 6—7 %, Франція, Німеччина, Великобританія, Італія по 4—5 %, Японія 3—3,5 %. За будь-яких умов науково-інноваційна сфера має лишатись пріоритетом державної економічної політики. Цей підхід реалізується у визначенні державної стратегії наукової та промислово-інноваційної політики на 2000—2004 pp., що наводиться в програмному Посланні Президента до Верховної Ради «Україна: поступ у XXI століття», де особлива увага приділяється ринковим мотиваційним механізмам інноваційної діяльності. Зокрема, ідеться про утворення промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних; горизонтальних та вертикальних холдингових компаній; науково-технічних центрів; технополісів; технопарків; активне застосування механізмів вільних економічних зон. Найважливішими складовими інноваційної системи в усьому світі вважається потенціал малих та середніх підприємств, які розробляють та впроваджують у виробництво інновації, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Необхідна державна підтримка вчених і винахідників, які мають нетрадиційне мислення, а результати їхніх досліджень — велику наукову цінність.
У літературі зазначається, що практичне здійснення проектів ринкового стимулювання інновацій в Україні вже почалося. Першим заходом у цьому напрямі можна вважати утворення технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків) та впровадження для них спеціального режиму інвестиційної діяльності.
Серйозним кроком у становленні ринкових механізмів стимулювання інноваційної діяльності стало рішення про організацію Української державної інноваційної компанії на базі Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень. Серед нових форм організації науки слід відзначити створення першого в Україні Національного наукового центру на базі фізико-технологічного інституту (м. Харків). В Україні є необхідність значного розширення таких центрів і передумови для цього.
Подальша діяльність органів державної влади щодо дійового поєднання ринкових мотиваційних механізмів та цільових заходів державного управління інноваційними процесами є нагальною потребою. Слід зауважити, що саме активізація інноваційної діяльності, за оцінками експертів, уважається об'єктивною передумовою успішного здійснення глобальної структурної трансформації економіки України та її рівноправного входження у світовий економічний простір

Література:

1.Дорофиенко В.В., Колосюк В.П. Инновационный менеджмент и научно-техническая деятельность: 2008- 234 с.

2.Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. проф. В.А. Швандара, проф. В.Я. Горфинкеля. – М.: Вузовский учебник, 2007.- 256 с.

3.Кирина Л.В., Кузнецова С.А. Стратегия инновационной деятельности предприятия // Формирование механизма управления предприятием в условиях рынка / Под ред. В.В. Титова. – 2008. – 491 с.

4.Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента: Уч.пособие для вузов / Под ред. проф. В.А. Швандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007 – 218 с.

5.Лапко О.Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 2007. – 386 с.

6.Медынский В.Г. Инновационный менеджмент: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2008. 123 с.

7.Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Уч.пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 321 с.