Троян О.І.

Магістрант Національного університету водного господарства та природокористування, Україна

Теоретичні основи обліку виплат працівникам за українським та міжнародним законодавством

Виплати працівникам є невід’ємною складовою діяльності будь-якого підприємства. Вони займають вагому частку у витратах, тому правильність та достовірність їх відображення в бухгалтерському обліку, значно впливає на фінансовий результат господарської діяльності. Облік розрахунків за виплатами працівникам є досить складною проблематикою відображення в бухгалтерському обліку, яка вимагає ретельного організаційного забезпечення.

На сучасному етапі розвитку бухгалтерської думки як в міжнародній практиці, так і в українській теорії бухгалтерського обліку, велика увага приділяється питанням класифікації та характеристиці видів виплат працівникам.

В українській методології засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам» (далі П(С)БО). Виплати працівникам включають виплати, які надаються або працівникам, або їхнім утриманцям, та можуть бути надані у формі грошових виплат (або товарів чи послуг) безпосередньо працівникам, їхнім дружинам, чоловікам, дітям чи іншим утриманцям або іншим особам (наприклад страховим компаніям).

П(С)БО № 26 виділяє такий перелік виплат працівникам:

- поточні виплати працівникам включають;

- виплати при звільненні;

- виплати по закінченні трудової діяльності;

- виплати інструментами власного капіталу підприємства;

- інші довгострокові виплати [1].

Відповідно до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 19 «Виплати працівникам» (далі МСБО), виплати працівникам – це всі форми компенсації, що їх надає суб’єкт господарювання в обмін на послуги, надані працівникам. Що стосується послуг працівника, то він може їх надавати протягом повного чи неповного робочого дня, на основі постійної, періодичної чи тимчасової зайнятості.

За МСБО 19 виплати працівникам включають:

- короткострокові виплати працівникам, такі як заробітна плата, внески на соціальне забезпечення, оплачені щорічні відпустки та тимчасова непрацездатність, участь у прибутку та премії (якщо вони підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду), а також не грошові пільги теперішнім працівникам (такі як медичне обслуговування, надання житла, автомобілів, а також надання безкоштовних чи субсидованих товарів або послуг);

- виплати по закінченні трудової діяльності, такі як пенсії, інші види пенсійного забезпечення, страхування життя та медичне обслуговування по закінченні трудової діяльності;

- інші довгострокові виплати працівникам, включаючи додаткову відпустку за вислугу років або оплачувану академічну відпустку, виплати з нагоди ювілеїв чи інші виплати за вислугу років, виплати за тривалою непрацездатністю, а також отримання частки прибутку, премії та відстрочену компенсацію, якщо вони підлягають сплаті після завершення дванадцяти місяців після закінчення періоду або пізніше;

- виплати при звільненні [2].

Отже, основну частин усіх виплат працівникам становлять поточні (за П(С)БО 26) або короткострокові (за МСБО 19) виплати.

Поточні виплати працівнику – виплати працівнику (окрім виплат при звільненні та виплат інструментами власного капіталу підприємства), які підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців по закінченні місяця, у якому працівник виконував відповідну роботу. Можна стверджувати, що до цієї категорії належать будь-які виплати персоналу, які вказані в Інструкції зі статистики заробітної плати [3] та в Законі України «Про оплату праці» [4] і які підприємство планує здійснити в найближчі 12 місяців. До таких виплат, зокрема, належать:

- основна й додаткова заробітна плата;

- оплата відпусток (у т.ч. й відпусток через хворобу в частині, оплачуваній за рахунок роботодавця);

- заохочувальні виплати (премії за результатами праці, іншими словами виплати за програмою участі працівників у прибутку підприємства);

- не грошові виплати (наприклад такі, як: надання працівникам різних безоплатних послуг, оплата транспортних витрат, витрат на житло тощо).

В свою чергу, основна частина поточних виплат належить основній заробітній платі. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у формі тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для спеціалістів.

Література:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №26 «Виплати працівникам», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 жовтня 2003 р №601 зі змінами і доповненнями. / [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 19 «Виплати працівникам» / [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/929_011.

3. Інструкція зі статистики заробітної плати : наказ Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5 / [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

4. Про оплату праці : Закон України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР / [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua