Метод переконання як інструмент державного управління

Діапазон влади конкретної особи визначається його можливостями впливати на поведінку, відносини і відчуття підлеглих. Саме тому, разом із формами державного управління суттєву роль у процесі практичної реалізації виконавчої влади відіграють методи державного управління. Методи державного управління - це способи і засоби впливу органів державного управління чи посадових осіб на керовані об'єкти. У цілому метод державного управління дає можливість визначити як саме той чи інший суб'єкт державно-владних повноважень здійснює свою повсякденну управлінську діяльність.

Методи державного управління є досить різноманітними, оскільки різноманітними є суб'єкти та об'єкти державного управління, а також суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів виконавчої влади. Оскільки відбувається постійне зростання кваліфікації працівника і відрив в інтелектуальному і професійному розвитку керівників і підлеглих скоротився, стає все важче реалізувати владу покладаючись на примушення, винагороду, компетенцію чи харизму [1, 129]. Сьогодні актуальним є пошук нових джерел впливу, що здатні спонукати підлеглих до активної діяльності. Найпоширенішими формами такого впливу є переконання

Переконання - метод державного управління, що полягає в застосуванні способів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз'яснювальни х і виховних заходів із метою дотримання вимог чинного законодавства [5, 97].

Правильне застосування переконання в процесі здійснення державного управління забезпечує найбільшу ефективність управлінської діяльності, її максимальну ефективність, раціональне функціонування всіх адміністративно-правових інститутів, непохитність правових устоїв у галузі управління. З огляду на це на загальнотеоретичному рівні дослідженням сутності переконання та примусу як методів державного управління протягом багатьох років займалися такі вчені, як: В.Б. Авер’янов зазначивши «Переконання охоплює основну групу методів діяльності держави, яка має проводити систематичну роботу з формування суспільної свідомості, переконання населення в обґрунтованості й необхідності встановлених державою правил і здійснюваних нею заходів. Роз'яснення завдань держави, проектів законів, намічених заходів тощо необхідне тому, що вони виражають інтереси більшості громадян. Переконання виступає як засіб і профілактики правопорушень, і зміцнення державної дисципліни. Серед методів переконання — роз'яснення, навчання, обґрунтування, заохочення, пропаганда кращих прикладів управління і багато чого іншого, що дістає відображення у категоріях і методах соціальної психології і педагогіки» [6, 79]. Як зазнаає Д.М. Бахрах, у демократичному суспільстві переконання – головний метод впливу, адже демократичний режим передбачає активну участь членів суспільства в управлінні державою та спирається більше не саморегуляцію поведінки людей аніж на зовнішній вплив збоку державних інститутів [ 3, 424]. Таку ж думку мали такі вчені як Ю.П. Битяк та В.В Зуй, зазначаючи, що найвагомішими серед зазначених методів є переконання та примус, які визнаються також універсальними і всеохоплюючими методами державного управління в цілому [ 4, 107]. Також слід зазначити що дане питання у своїх працях висвітлювали такі вчені, як: П.Т. Василенков, С.В. Ківалов, Ю.М. Козлов, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, О.П. Коренєв, О.В. Кузьменко, О.Є. Лунєв, Д.М. Овсянко, Л.Л. Попов та ін.

Переконання формує правосвідомість, внутрішню психічну готовність об'єкта управління до виконання керівної вказівки і пов'язане із використанням різних організаційних, роз'яснювальних та виховних заходів.

Основними способами переконання є:

- роз'яснення завдань і функцій державного управління;

- виховання;

- навчання;

- агітація за підвищення рівня правової свідомості та правової культури громадян;

- пропаганда дотримання вимог чинного законодавства та правомірної поведінки в цілому;

- обмін передовим досвідом.

Заходи переконання являють собою заходи правового і неправового характеру, які проводяться державними та громадськими органами, з метою формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог законів та інших правових актів.

Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що органи держави найчастіше використовують:

- правове пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави;

- постійне інформування населення про стан справ у галузі охорони громадського порядку;

- стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі за забезпечення правопорядку;

- забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з порушеннями правопорядку;

- проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигромадських проявів; заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з правопорушеннями.

Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу.

Оцінюючи переконання як провідний метод державного управління, необхідно підкреслити, що він не виключає, а навпаки, у необхідних випадках передбачає застосування примусу. Примус – це додатковий метод державного управління, психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. За своїм характером державний примус поділяється на адміністративний, дисциплінарний, кримінальний тощо. Особливе місце серед різновидів державного примусу, що можуть застосовуватися відповідними суб’єктами державного управління у сфері телебачення, посідає адміністративний примус.

В умовах глобалізаційних, інтеграційних та демократизаційних процесів сьогодення важко переоцінити стабілізуюче, правозабезпечувальне, правоохоронне значення такого важливого методу державного управління, як адміністративний примус.

Адміністративний примус – це вид державного примусу, який застосовується правомочними державними органами (посадовими особами) з метою запобігання адміністративному проступку і його припинення, а також забезпечення притягнення винного до адміністративної відповідальності.

Слід зазначити, що ефективність впливу шляхом переконання залежить від ряду факторів:

- керівник має користуватися довірою;

- аргументація керівника повинна враховувати інтелектуальний рівень працівників;

- мета, яку ставить перед собою керівник, не повинна суперечити системі цінностей працівників.

Найбільша перевага використання переконання полягає в тому, що виконану роботу не треба перевіряти, оскільки вона задовольняє особисті потреби людини, на яку спрямоване переконання. При цьому недоліками є:

1) повільна дія переконання;

2) невизначеність результатів;

3) складність застосування такого підходу.

Отож, переконання базується на вмінні керівника ефективно передавати підлеглим свою точку зору на способи вирішення будь-яких проблем. Керівник, який впливає шляхом переконання, не вказує виконавцеві, що слід зробити. Він доводить до свідомості виконавця що, зробивши так, як цього хоче керівник, виконавець задовольнить свого власну потребу. У цьому полягає сутність переконання.

Підсумовуючи викладене, можна з упевненістю стверджувати, що чи не основними методом діяльності суб’єктів державного управління є саме переконання, перш за все, зумовлено його значною роллю в забезпеченні належної поведінки учасників суспільних відносин у державному управлінні.

Література

1. Адміністративне право України : підручник для юрид. вузів і фак. / [Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін. ; за ред. Ю.П. Битяка]. – Х. : Право, 2001. – 528 с.

2. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. / [ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова)]. – К. : Юридична думка, 2004. – Т. 1. Загальна частина. – 584 с.

3. Бахрах Д.Н. Административное право : учебник для вузов / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. – [2-е изд., изм. и доп.]. – М. : Норма, 2005. – 800с

4. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие. - Х., 1999. - С. 107.

5. Стрельченко О. Стимулювання як метод державного управління / О. Стрельченко // Юридична Україна. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – № 7. – С. 35–40.

6. Фіночко Ф.Д. Заохочення як вид переконання: історико-правовий аспект / Ф.Д. Фіночко // Проблеми законності. – Х. : Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, 2005. – Вип. 74. –С. 79–85.