Безбородих С.М.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У СФЕРІ ОСВІТИ

Останнім часом у вітчизняній педагогічній науці спостерігається тенденція до зростання кількості наукових праць, присвячених пошуку різноманітних підходів, механізмів, аспектів конкурентоспроможності у сфері освіти, у тому числі підготовки випускників навчальних закладів до конкуренції на ринку праці. Але ці дослідження пов’язані, як правило, з окремими напрямами підготовки фахівців і присвячені питанням формування професійної компетентності (М. Вачевський, Л. Дибкова, Л. Карпова, В. Костенко, В. Петрук, Н. Уйсімбаєва та ін.), професійної підготовки (А. Андрощук, Л. Влодарська-Зола, О. Куліш, О. Москалюк, Л. Щербатюк та ін.), змісту навчально-пізнавальної діяльності (Г. Костишина, С. Кустовський, О. Серняк та ін.), готовності до професійної діяльності (О. Бойко, О. Демченко, Л. Гончаренко, В. Іванова, М. Карченкова, О. Макаренко, Г. Савченко, Т. Шестакова та ін.) тощо.

Як наукове поняття термін ,,конкурентоспроможність” з’явився у вітчизняній педагогічній науці наприкінці XX століття. Дане поняття належить до числа найменш розроблених як у філософській, психологічній, так і педагогічній літературі. Науковці пояснюють це складністю самого поняття, яке є досить новим для категоріального апарату педагогічної науки та потребує поглибленого обґрунтування його теоретико-методологічних основ.

Аналіз змісту педагогічної освіти дозволяє зробити висновок, що поняття професіоналізму розроблено більш детальніше, ніж конкурентоспроможності. У вищих навчальних закладах переважає гностичний підхід до професійної підготовки, за якого студенти мають справу не з контекстом майбутньої професійної діяльності, а з навчальними предметами. Отже, на першому місці залишається формування, перш за все, міцних науково-предметних знань. Деякі студенти не мають уяви щодо майбутньої професійної діяльності, прагнення оволодіти професією. Таким чином, у майбутнього педагога відсутня здатність стати конкурентоспроможним та отримувати переваги в конкурентних відносинах в обраній для себе сфері професійної діяльності.

Зв’язок між освітою і конкурентоспроможністю фахівця уявляє нерозривний тандем. Економісти Дж. К. Грейсон і К.О’Делл (1991) вважають, що у конкурентоспроможної країни її громадянам необхідно мати: високий рівень функціональної грамотності; основи знань в галузі математики, статистики, наукової методології; здатність спостерігати процеси, аналізувати їх, інтерпретувати результати, і робити дії; знання про світ (маються на увазі знання в галузі історії, географії, економіки, мовна підготовка); здатність постійно вчитися і пристосовуватися до змін. Освіта трактується ними досить широко і не зводиться тільки до суми знань, умінь, навичок. Істотною стороною освіти є розвиток особистісної сфери учнів, оволодіння ними навичками колективної поведінки [2].

В. Андрєєв виділив такі основні ідеї основ конкурентологіі в освіті:

1. Освіта в тому випадку сприятиме становленню людини як конкурентоспроможної особистості, якщо освіта буде переходити в самонавчання, виховання – в самовиховання, а розвиток – у саморозвиток і творчу самореалізацію особистості.

2. Кожної людині життя встановило можливість бути конкурентоспроможною особистістю, але для цього необхідні безперервний творчий саморозвиток і творча самореалізація.

3. Конкурентоспроможність особистості розвивається не інакше як на основі творчого саморозвитку і творчої самореалізації у тому виді діяльності, де безпосередньо здійснюється конкуренція.

4. Четверта ідея полягає в тому, що сучасна освіта, виховання, розвиток і саморозвиток людини як конкурентоспроможної особистості буде тим успішніше, чим більшою мірою професійні та особистісні якості педагога (викладача, вихователя) будуть відповідати поняттю конкурентоспроможної особистості.

5. Для розвитку і саморозвитку конкурентоспроможної особистості важливо всебічне стимулювання лідерських якостей у сучасної молоді.

6. Шоста ідея полягає в тому, що конкурентоспроможність людини, як і вона сама – явище багатовимірне і багатофакторне. Тому автор виходив з ідеї інтеграції та систематизації наукового знання з області філософії, психології, педагогіки, акмеології, етики, риторики, конфліктології, менеджменту та інших наук про людину з метою виявлення умов і закономірностей становлення людини як конкурентоспроможної особистості.

7. Сьома ідея пов’язана з винятковою значимістю творчої рефлексії, яка активно стимулюється в процесі самооцінки, самодіагностики особистісних якостей у процесі становлення конкурентоспроможної особистості [1].

Отже, на сьогодні відчувається недостатнє вивчення та узагальнення наукової літератури, яке розкриває різні підходи, концепції, теорії досліджуваної даної проблеми. Таким чином, є підстави для подальшого розвитку теорії і практики формування конкурентоспроможності фахівців, але вже стосовно педагогічної галузі.

Література

1. Андреев В. И. Конкурентология. Учебный курс для творческого саморазвития конкурентоспособности / В. И. Андреев. – Казань, 2004. – 467 с.

2. Грейсон Дж., О’Дейл К. Американский менеджмент на пороге XXI века / Дж. К. Грейсон, К. О’Делл. – М. : Экономика, 1991. – 319 с.