Ковчин Н.А., канд. пед. наук,

Інститут педагогіки НАПН України

Психологічні основи виховання емоційно-вольової особистості в процесі навчання учнів географії в основній і старшій школі

«Педагог повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її вадами і в усій її величі, з усіма буденними дрібними потребами, з усіма її великими духовними вимогами… Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, – а засоби ці величезні!»

К. Ушинський

Актуальність проблеми зумовлена фундаментальними змінами в житті людського співтовариства, які відбуваються на сучасному етапі розвитку соціуму і поширюються на життєво важливі інтереси як людства так і кожної особистості. Ідея про визначну роль активності особистості у власному розвитку стала в педагогіці загальновизнаною. На перший план нині висуваються проблеми виховання емоційно-вольової особистості, формування культури особистісного самоствердження, толерантності та взаєморозуміння, залучення учнів загальноосвітніх навчальних закладів до різних форм соціально-ціннісної діяльності, з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей відповідно до інтересів та морально-духовних потреб. Докорінне реформування освіти має бути основою інтелектуального, духовного потенціалу відтворення народу.

В умовах модернізації системи української освіти визначено нові стратегічні цілі й тенденції прискореного, випереджального розвитку освіти і науки, оновлення змісту навчання і виховання. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті її головною метою означено обов’язкове створення умов для особистісного розвитку, самоствердження і творчої самореалізації кожного громадянина України; формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Виховання особистості в єдності із зростанням соціальної значущості її творчого потенціалу надають особливої актуальності питанню суті формування емоційно-вольового особистості, культури особистісного самоствердження. Особливу значущість самоствердження особистості учнів набуває зараз, у період глибоких соціальних змін і перетворень в українському демократичному суспільстві, що тягне за собою втрату почуття стабільності, дезорієнтацію.

Сучасна проблема виховання культури особистісного самоствердження в науковій літературі виступає в таких основних її складових: мотиву (А.Адлер, І.Кузьмінков, М.Матюхіна та ін.); спрямованості (Л.Божович, М.Неймарк, А.Осницький); суб’єктності (Л.Божович, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, В.Петровський); природної потреби (С.Березін, С.Каверін, О.Леонтьєв, А.Маслоу).

Проблема виховання емоційно-вольової особистості, особистісного самоствердження в учнів основної та старшої школи попри її актуальність, розроблена недостатньо. Проблема розглядалася лише частково в ході визначення окремих якостей, але частіше за все у зв’язку з дослідженням самореалізації, становлення особистості.

Певні труднощі в сучасній соціальній ситуації переживають підлітки та старшокласники на порозі життєвого самовизначення, пошуку сфер свого утвердження і суспільного запиту. Відсутність чітких орієнтирів робить процес її самоствердження неорганізованим, стихійним, непродуманим, що є проблемою як для школярів, так і для суспільства. Хоча в дійсності підлітковий і старший шкільний вік є сенситивним для вирішення завдань, котрі зв’язані із вихованням емоційно-вольової сфери, бо самоствердженням особистості у цьому віці воно стає життєвою необхідністю, що виражається в прагненні не лише знайти нішу самоствердження, а і проявити себе як емоційно-вольову особистість. Особистісно-орієнтований підхід актуалізує завдання побудови нових освітніх технологій, здатних ініціювати процес виховання емоційно-вольової особистості, культури особистісного самоствердження, націлених на сприяння розкриттю можливостей школяра в усіх його проявах. При нинішній системі навчання і виховання, яка залишається на сьогоднішній день, прагнення підлітків і старшокласників до самоствердження повною мірою не задовольняється, емоційно-вольова активність не є досконалою. Технології навчання і виховання, котрі використовуються сьогодні педагогами недостатньо орієнтовані на актуалізацію особистісних можливостей учнів і формування в них потреби і готовності до емоційно-вольової реалізації культури особистісного самоствердження в пізнавальній і загальній діяльності. Значна частина учнів старших класів не здатна до самостійного вирішення життєвих проблем, не готові стверджуватися особистісно, професійно, духовно, культурно. Багато учнів проявляють високий рівень тривожності, агресії, нетолерантності.

Виходячи із зазначеного, необхідність наукового дослідження визначається суперечностями між:

– сучасними вимогами до загальноосвітньої шкільної практики і недостатньою розробленістю теоретичних і практичних положень досліджуваної проблеми;

– рівнем професійного досвіду, знаннями вчителів і існуючими засобами реалізації досліджуваної проблеми;

– запитами суспільства, з одного боку, і реально функціонуючою виховною системою, яка не забезпечує цей процес, з другого.

Вирішення проблеми виховання емоційно-вольової особистості можливе в процесі навчання, зокрема, географії. Важливим процесом при цьому є навички самопізнання учнів одночасно з формуванням картини світу.

Освітня географія, яка має значний інтегративний потенціал, відіграє основну і вирішальну роль в оновленні світогляду людства на глобальному і на особистому рівнях. Географія – одна з унікальних наук, яка акумулює значні інтегративні можливості, як навчальний предмет, географія у загальноосвітній школі здатна формувати в учнів цілісну наукову картину світу та адекватний їй образ світу, що сприяє вихованню емоційно-вольової особистості. Без формування адекватного образу світу людина не може емоційно адаптуватися до навколишнього середовища, світу, а без цього неможливе як біологічне виживання, так і соціальна самореалізація, формування образу «Я у світі», емоційно-вольового становлення особистості учнів.

Логічна необхідність формування цілісної наукової картини світу в учнів обумовлена тим, що всі природні і соціальні явища можна вивчити і осмислити, розглядаючи їх тільки в цілісності з тими системами і тими явищами, серед яких вони існують, адже природа, людина як біологічне і соціальне явище, її інтелект, емоційно-вольова сфера особистості є прикладами цілісності.

У загальноосвітній школі навчання географії має особливу психологічну доцільність, адже зміст географії як навчального предмета і психологічні процеси (сприйняття, мислення, уява, увага, пам'ять тощо) об’єднує об’єктивно єдиний інтелектуальний чинник – це об’єкт пізнання – оточуючий світ, географічна оболонка Землі та її структурні складові, географічні аспекти взаємодії суспільства та природи як єдиної системи.

Свідомість учня як частини цього об’єкту є теж цілісною, всі процеси природно зінтегровані в ціле. Всі органи сприйняття, всі системи його скоординовані на пізнання оточуючого світу, в цьому теж є психологічна і біологічна доцільність – це емоційна адаптація до середовища. Географічна картина світу, образ світу – це результат інтегративної діяльності свідомості і інтегруючий чинник подальшої життєдіяльності людини і процесу пізнання.

Формування географічної картини світу сприяє формуванню стратегії життєдіяльності суспільства в цілому і дає можливість кожній особистості усвідомити сенс власного буття, мету життя, що доводить і підтверджує соціально-психологічну доцільність і закономірність цього процесу.

Картина світу, що формується в процесі навчання географії, виступає як динамічна цілісна інтелектуальна структура, яка допомагає учневі основної школи визначати і усвідомлювати спрямування своєї життєдіяльності, визначити свою роль у процесі взаємодії з природою, суспільством. Індикатором адекватності образу світу є здоров’я, емоційний стан людини, успішність самореалізації у суспільстві, рівень реалізації потреби самоактуалізації. Адекватна картина світу забезпечує сприятливі умови для самореалізації людини, успішної адаптації у суспільстві в цілому і в колективі, безпечного існування у навколишньому середовищі, серед природи, формування толерантності як якості особистості.

Наші дослідження показали, що якщо в процесі навчання географії здійснюється цілеспрямована робота по формуванню географічної картини світу, то це сприяє гармонізації особистості учнів, зниженню тривожності, агресивності, формується високий рівень толерантності, здатності до самоствердження, самореалізації. Процес самореалізації учнів відбувається більш гармонічно, якщо це відбувається паралельно з формуванням географічної картини світу.

Актуальними для продовження нашого дослідження, якого потребує наша проблема, є слова Л. Толстого: «Тільки коли дослід буде основою школи, тільки тоді, коли кожна школа буде, так би мовити, педагогічною лабораторією, тільки тоді школа не відстане від загального прогресу і дослід зможе закласти тверді підвалини для науки освіти.»

Ключові слова: емоційно-вольова сфера, емоції, тривожність, толерантність, самоствердження, географічна картина світу.