Ковчин Н.А., канд. пед. наук,

Інститут педагогіки НАПН України

Виховання емоційно-вольових та пізнавальних особливостей в учнів основної школи в процесі навчання географії

В час глобальних змін у світі, виникає необхідність створення всіх умов для становлення особистості та адаптації кожного учня до постійної трансформації багатьох основних чинників зовнішнього середовища, природи, соціуму. Особливо актуальним стає виховання емоційно-вольової сфери особистості. Інтелектуальна емоційно-вольова адаптація є основою виживання, самозбереження, самореалізації особистості. В таких умовах навчання географії має допомагати особистості глибше розуміти наукові аспекти взаємодії суспільства і природи як єдиної системи.

Постійні перетворення, зміни у світі як об’єкт пізнавання і трансформації емоційно-вольових якостей сучасного учня як суб’єкта пізнавання потребують безупинного оновлення змісту шкільних підручників на засадах особистісно орієнтованої парадигми і суспільноціннісної спрямованості шкільних знань. Особистісно орієнтоване навчання обумовлює функціональний розвиток підручника з враховуванням індивідуальних пізнавальних і емоційно-вольових можливостей та інтелектуальних здібностей учнів, який уможливить їм самостійне опановування програмного навчального географічного матеріалу.

В процесі навчання ми маємо орієнтуватись не тільки на збагачення учнів науковою інформацією з різних предметів, а й на формування емоційно-вольових якостей, мотивації навчання, інтелектуальних умінь і навичок, розвиток пізнавальних можливостей в цілому через систему різнорівневих навчальних завдань, адаптацію до трансформуючих умов навколишнього середовища, виховання здатності гармонічно співіснувати в сучасному соціумі й геосередовищі.

Наукові дослідження розглядають природничо-наукову освіту, важливим шляхом до формування образу світу в особистості та її емоційної та інтелектуальній адаптації. М. Амосов, А. Ейнштейн, І. Цехмістро вважають образ світу важливою умовою успішної діяльності, емоційної адаптації та самореалізації людини. Ж. Піаже і І. Цехмістро, доводять, що емоційно-вольова та інтелектуальна асиміляція та акомодація є інваріантами емоційної та інтелектуальної адаптації особистості у навколишньому світі [1,4,5].

Соціалізації особистості підлітка має сприяти розвиток їх емоційно-вольових та пізнавальних можливостей (як рівня оволодіння необхідними розумовими вміннями, знаннями, мотивації), що стає можливим через організацію навчальної діяльності на різних рівнях для різних типологічних груп, які формуються після комплексної психодіагностичної роботи в процесі навчання географії.

Для становлення особистості підлітків виховання їх емоційно-вольової сфери важливим є формування основного і додаткового змісту для учнів з різними емоційними типами та рівнями пізнавальних можливостей. Розроблена модель особистісно орієнтованого навчання школярів передбачає для учнів із середнім рівнем пізнавальних і емоційних можливостей введення додаткового змісту навчання географії, спрямованого на корекцію і розвиток пізнавальних можливостей у здійсненні продуктивної пізнавальної діяльності через систему додаткових знань і додаткових навчальних завдань. Для учнів з достатнім рівнем додатковий зміст підручників спрямований на розвиток потенційних пізнавальних можливостей у втіленні творчої діяльності через систему додаткових спеціальних знань, а для учнів з високим рівнем пізнавальних і емоційних можливостей зміст має бути спрямований на самостійну творчу реалізацію різних знань, умінь і досвіду пізнавальної і емоційно-вольової діяльності.

Для забезпечення становлення особистості підлітків в процесі навчання важливо дотримуватись правила поступового ускладнення прийомів емоційно-вольової та інтелектуальної діяльності. За основу доцільно брати схему, розроблену з використанням основних принципів формування рівнів поняттєвих систем, охарактеризованих Х.Шредером, М.Драйвером, С.Штройфертом.

Організація навчання наприклад, географії має особливу психологічну доцільність, адже і зміст географії як навчального предмета, і всі психологічні процеси об’єднує єдиний фактор – це об’єкт пізнавання – навколишній світ, географічна оболонка Землі та її структурні складові, аспекти взаємодії суспільства і природи як єдиної системи, причинно-наслідкові взаємозв’язки і залежності між географічними процесами і явищами, проблеми взаємодії природних і суспільних територіальних систем на рівні світу, регіону, конкретної місцевості. Наприклад, картина світу – це результат інтелектуальної діяльності і емоційно-вольової свідомості й інтегруючий фактор дальшої життєдіяльності людини і дальшого процесу пізнавання.

Образ світу, географічна картина світу, що формується в процесі навчання з географії, постає як динамічна цілісна інтелектуальна структура, яка допомагає учневі визначати і усвідомлювати правильність чи неправильність спрямування своєї життєдіяльності, встановлювати свою роль у процесі взаємодії з природою, суспільством, середовищем, створеним людиною. Своєрідним індикатором адекватності образу світу є стан емоцій, здоров’я людини, рівень душевного комфорту (М. Амосов), успішність самореалізації у суспільстві, рівень компетентності, рівень реалізації потреби самоактуалізації, емоційної рівноваги [1]. Правильно сформована адекватна географічна картина світу, зокрема, створює сприятливі умови для самореалізації людини, успішної емоційно-вольової адаптації у суспільстві, в колективі, безпечного існування у навколишньому середовищі, серед природи.

Наукові дослідження показують, що у різних картинах світу образ світу формується різними способами. На створення цілісного образу світу претендують такі форми усвідомлення реальності: міфологія і релігія (донаукові форми); філософія і наука (наукові форми); мистецтво (ненаукова форма). У процесі філо– і онтогенезу у всіх цих сферах свідомості створюються специфічні картини світу: релігійна, міфологічна, філософська, наукова і художня. За ствердженням спеціалістів, усі ці картини світу не є варіантами однієї картини, вони є інваріантами, отже, кожна з них відіграє певну роль у формуванні цілісного образу світу у свідомості протягом життя[3]. Це слід враховувати авторам при розроблянні змісту сучасних підручників.

Основною загальною метою організації навчання географії є створення умов для усвідомлення, систематизації, раціоналізації набутого учнем емоційного досвіду в повсякденному житті й розкриття перед ним усього діапазону досвіду, набутого суспільством. Процес розробляння має базуватися на структуруванні змісту підручника з географії для формування географічної картини світу як фактора свідомості, який ефективно уможливить забезпечити оптимальний рівень психологічного комфорту, гармонійність взаємовідносин особистості учня з навколишнім світом, ефективну оптимальну життєдіяльність, комфортне співіснування в соціумі[2].

Організація навчання покликана дати змогу школярам, з одного боку, сформувати цілісну систему географічних та інших знань про навколишній світ, причинно-наслідкові зв’язки між географічними процесами, явищами, а з іншого, опираючись на ці знання, допомогти вирішити психологічні особистісні емоційні проблеми, вивчаючи і пізнаючи себе як частину природи, всесвіту, навчитись відчувати необхідність жити в гармонії з природою, з собою як її частиною. Це стає можливим тільки тоді, коли учень зрозуміє глибину, суть усіх взаємозв’язків у природі й свого емоційного взаємозв’язку з нею. Тоді він відчує, що знання загальних законів природи дає йому особисту користь в інтелектуальному, емоційному, соціальному і психологічному рівнях. Це знання дає змогу існувати в гармонії з природою, навколишнім світом і, навіть, суспільством як його частиною, що сприятиме його здоров’ю, адаптації, самореалізації позитивному емоційному розвитку. Взаємодію особистості й навколишнього світу можна уявити за такою моделлю: я пізнаю природу, світ, пристосовуюсь до них, адаптуюсь; я пізнаю суспільство, людей, які мене оточують, пристосовуюсь до них, адаптуюсь; я пізнаю себе як частину першого і другого, тобто як частину природи і суспільства, пізнаю і вивчаю свої особливості й дію залежно від результатів самодослідження, самовивчення, прагну до самоактуалізації, самоудосконалення, самокорекції, самореалізації та дальшого пізнавання навколишнього світу на складнішому рівні [2].

У нових сучасних формах навчання слід головною проводити думку про те, що взаємодія людини і навколишнього середовища полягає у тому, що природа, суспільство, вчинки самої людини, емоції впливають на неї на біологічному та інтелектуальному рівнях, а людина зазвичай адаптує до всіх трьох факторів. Адаптація постає як процес реалізації здатності пристосовування організму та інтелекту до дійсності.

Навчання географії, що сприятиме формуванню географічної картини світу в учнів, а також емоційно-вольової стабільності має базуватись на таких принципах:

1. Послідовне використання узагальненого організовуючого ознайомлення з явищем в цілому (первинного синтезу), поступової деталізації (аналізу), узагальнення, систематизації (вторинного синтезу).

2. Принцип поступового доповнювання. Образ світу формується поступово шляхом заповнення «пустих ніш» у загальній схемі. Насичення деталями має відповідати віковим психологічним можливостям старшокласників і не перевищувати їх.

3. Принцип концентричності. Формування наукової картини світу відбувається шляхом постійного збереження на всіх етапах у центрі уваги певного об’єкта пізнавання та рівномірної поступової деталізації.

4. Принцип кумулятивності. Від початкових етапів навчання в процесі вивчання сама наукова картина світу радикально не змінюється, а поступово уточнюється, поглиблюється.

5. Принцип єдності різних картин світу. У формуванні цілісної картини світу має бути забезпеченим об’єднання на всіх етапах суттєвих елементів різних картин світу, при провідній ролі наукової картини світу, забезпечити і внесок філософської, художньої, міфологічної, релігійної та практичної (яка формується в процесі життєдіяльності й потребує об’єктивування).

6. Принцип враховування вікових та індивідуальних можливостей абстрагуючої, систематизуючої та іншої інтелектуальної діяльності учнів [3].

Становлення особистості та емоційно-вольве виховання школярів відбувається завдяки формуванню адекватного образу світу, а також доцільно використати підхід, у якому кількість складових образу світу співвідноситься з рівнями організації матерії: а) матеріальної організації світу; б) жива природа; в) людське суспільство; г) людина як частина світу. Перший рівень передбачає поступове введення інформації про будову від мікро – до мегакосмічних явищ і процесів; другий – вивчення біоценотичних, популяційно-видових, організменних процесів; третій – процес взаємодії людини з суспільством, собою; четвертий – широкий діапазон психологічних, інтелектуальних, емоційно-вольових та інших процесів, їхня цілісність, взаємозв’язок між собою і глибинний взаємозв’язок біохімічних, енергетичних, психічних, інтелектуальних, ментальних процесів з навколишнім світом.

Сучасний процес глобальних соціальних та інших змін потребує того, що, зокрема, в загальноосвітньому навчальному закладі, планувалась і здійснювалась цілеспрямована робота по соціалізації і становленню особистості, емоційно-вольовому її вихованню як в ході навчально-виховного процесу в межах уроку, так в позакласній роботі. Це сприятиме самореалізації майбутнього випускника школи, вихованню подальшої емоційно-вольової стабільності особистості.

Література:

1. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. – М.: Сталкер, 2003.-464с.

2. Ковчин Н.А. Формування толерантності в учнів загальноосвітньої школи на уроках географії через становлення цілісної географічної наукової картини світу: психолого-педагогічні аспекти : Materiály VIII mezinárodní vědecko-praktická konference «Zprávy vědecé ideje –2012». – Díl 14. Pedagogika : Praha, – 2012. – С. 27–30.

3. Носенко Е.Я. „Картина світу” як інтегруючий та гуманізуючий фактор у змісті освіти. – Видавництво Дніпропетровського університету. – 1996. – 74с

4. Пиаже Жан. Избранные психологические труды. – М.: Международная педагогическая академия, 1994., - 680с.

5. Цехмистро И.З. Холистическая философия науки. – Сумы : Университетская книга, 2002 – 363с.