Філологічні науки / 4. Синтаксис: структура, семантика, функція

Нічий В.В.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Особливості вживання безособових конструкцій у французькій мові

На відміну від української чи російської мови, де безособове речення не може мати підмета, у французькій мові існує формальний підмет, виражений займенником il.

Метою написання даної статті є проаналізувати особливості вживання безособових конструкцій у французькій мові. Особливістю французької безособової конструкції є її синтаксична двоскладність при семантичній однокомпонентності.

Безособова конструкція відповідає за формою 3-й особі однини і представлена або безособовими дієсловами, тобто такими, що мають тільки безособову форму як neiger, geler, falloir і т.п., і особовими, які можуть бути вжиті і як безособові. Французька мова в організації своєї лексики не приписує виконавця дії дієсловам, які означають метеорологічні явища, а також дієсловам, які виражають необхідність або існування. Присутність безособового il в позиції підмета у цих фразах є синтаксичним феноменом, оскільки змінювані форми дієслова не можуть представлятися без синтаксично вираженого підмета.

Згідно з традиційними концепціями, безособові конструкції мають два типи підметів: один називають „sujet apparent” або граматичний, інший – “sujet réel” або логічний. Sujet apparent, як правило, вживається із безособовими дієсловами [5, с. 306]:

Il faut faire le bilan du bon et du mauvais en chaque situation [6, с. 23];

Il reste du jambon et du fromage [8, с. 83].

У даних реченнях il – sujet apparent. Він узгоджується з дієсловом у роді і числі, але він не виконує жодну дію. Щодо sujet réel (у реченнях його виділено курсивом), то саме він відповідає на запитання (Про що йдеться? Що?). Однак не всі граматисти визнають термін sujet réel (див.3, c. 23).

Галіше [4, с. 118] вважає, що sujet réel може бути:

- додатком до безособового дієслова:

Il court sur la fontaine une rumeur de paresse et de rêve;

- прямим додатком:

Il fut décidé qu’on tiendrait séance tenante sans désemparer;

- прикладкою до il:

Il est certain que vous avez raison;

- додатком, який вказує на наявність:

Il est des hommes bavards.

Безособові конструкції вживаються тільки у 3-ій особі однини і залишаються незмінними. Вони в основному передають метеорологічну або часову інформацію: Il pleut // il neige // il vente // il est trois heures.

Вони можуть також вживатися із дієсловом faire: Il fait beau // il fait froid // il fait nuit.

Щоб приєднати додаток у конструкціях такого типу, іменник потрібно вжити з неозначеним артиклем: Il fait un froid noir ici [8, с. 104].

Безособова конструкція вживається тоді, коли увага спрямована на дію або подію. Хоча тільки деякі дієслова приймають цей тип конструкцій:

– перехідні дієслова з прямим додатком у пасивних конструкціях:

On lira un poème de Prévert →Il sera lu un poème de Prévert [7, с.  10].

– неперехідні дієслова (найчастіше venir, arriver, rester, tomber, manquer).

Des gens normaux existaient encore → Il existait encore des gens normaux [8, с. 151].

Якщо у безособовій конструкції після дієслова вживається іменник, то цьому іменнику завжди передує неозначений артикль або партитивна конструкція (de, des або неозначений прикметник (quelques, certains та ін.). На місці іменника можна побачити інфінітив, перед яким стоїть вираз de quoi:

Il n’y avait vraiment pas de quoi s’affoler [8, с. 56].

Щоб акцентувати увагу на іменнику, його можна поставити на початку речення, але перед дієсловом потрібно вжити займенник en:

Des clefs, il n’en manquait aucune [8, с. 65].

Л.Теньєр [2] вважає, що в безособових конструкціях займенник il не відноситься до анафори, оскільки він не використовується для позначення актанта. У французькій мові il у il pleut та es у німецькій es regnet зовсім не вимагають наявності дійової особи. Це стосується речень із псевдосуб’єктом.

Дієслова, які не можуть мати актантів або позбавлені будь-якої валентності, називаються безособовими. Але цей термін Л.Теньєр вважав невдалим, оскільки так звані безособові дієслова вживаються як в особових способах (у формах індикатива або умовного способу, наприклад, il pleut „іде дощ”), так і в безособових (у формі інфінітива чи дієприкметника, наприклад, pleuvoir „дощити”). Тому було запропоновано замінити термін „безособовий” на „одноособовий”. Але термін „одноособовий” не кращий за „безособовий” стосовно дієслів, які не мають категорії особи. Тому Л.Теньєр запропонував термін „безвалентний”. Речення Il neige „Іде сніг” означає тільки процес, який відбувається в природі, причому ми не можемо уявити собі існування актанта, який би був першопричиною цього процесу [2, с. 141].

Щодо метеорологічних явищ, то Л.Теньєр зазначає, що в німецькій мові процес представлено як стан: Es ist kalt („холодно”), Es ist warm („тепло”), те ж спостерігається в англійській мові: It is cold („холодно”), It is warm („тепло”). У французькій мові процес уподібнюється до дії і у відповідних виразах вживається дієслово faire: Il fait froid, Il fait chaud, Il fait jour, Il fait beau [2, с. 142].

Безособові конструкції утворюються тільки від неперехідних дієслів. Перехідні дієслова можуть бути використані в безособових конструкціях тільки за умови зменшення їх валентності за допомогою пасивної чи зворотної форми. Пор.: Il dit que – особова конструкція; Il est dit que…, Il se dit que – безособові [1, с. 107]. Безособова конструкція ніби робить неперехідне дієслово формально знову перехідним, але в семантичному плані ця перехідність фіктивна, оскільки додаток означає семантичний суб’єкт, а не об’єкт дії. Усуваючи семантичний суб’єкт з позиції підмета і використовуючи дієслова, які означають неактивну дію, безособова конструкція наближається за значенням до пасивної і до активної з on.

Отже, у французькій мові безособові конструкції двоскладні із обов’язковим вживанням формального підмета, який виражений займенником il. У таких конструкціях дієслова не можуть мати актантів і позбавлені валентності. Безособова конструкція зображає подію як незалежний від будь-якого суб’єкта стихійний процес, який пізніше пов’язується з певною субстанцією. І навіть у „метеорологічних” дієсловах у французькій мові процес уподібнюється до дії.

Література

1. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис : [учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз.] / Гак В. Г. – [2–е изд., исправ. и доп.]. – М. : Высшая школа, 1986. – 220 с.

2. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса / Теньер Л. – М. : Прогресс, 1988. – 656 с.

3. Chevalier J.-Cl. Histoire de la grammaire française. – 2-ième éd. / Chevalier J.-Cl. – Paris : PUF, 1996. – 776 p.

4. Galichet G. Ggrammaire structurale du français moderne / Galichet G. – Paris : Librairie Hatier, 1968. – 224 p.

5. Grévisse M. Le bon usage. Grammaire française avec des remarques sur la langue française d’aujourd’hui / M. Grévisse. – 9-ème ed. – Paris : Librairie A. Hatier, 1969. – 1228 p.

6. Maupassant G. Fort comme la mort / Guy de Maupassant. – СПб. : Антология, 2005. – 288 с.

7. Ruwet N. Théorie syntaxique et syntaxe du français / Ruwet N. – Paris : Edition de Seuil, 1972. – 295 p.

8. Sagan F. Dans un mois, dans un an / Françoise Sagan. – М. : Юпитер-Интер, 2004. – 108 с.