Канкаш Г. Д.

Сумський національний аграрний університет. Україна.

Навчання іноземних студентів усним видам мовленнєвої діяльності.

Говоріння – це складний процес,що разом з аудіюванням дозволяє здійснювати усне спілкування. Володіти іноземною мовою значить володіти іншими способами та засобами вираження думки. Говоріння як вид мовленнєвої діяльності можна розвивати в іноземних студентів через спілкування з іншою людиною, бажано з носієм мови. Як правило, цю роль виконує викладач, який визначає тему і враховує лексичний запас студента, або інший іноземний студент, який має такий самий запас лексики.

Розглянемо говоріння з точки зору його структури. Структуру говоріння як виду мовленнєвої діяльності складають такі частини:мотиваційно-спонукальна, аналітико-синтетична та виконавча. З точки зору мотиваційно-спонукальної, – говоріння виникає тоді, коли виникає потреба щось сказати. На початку навчання української мови слід формувати в іноземного студента потребу висловити думку. Мотивом може бути спонукання до якоїсь мовленнєвої дії: відповісти на питання, виголосити про подію тощо; а також немовленнєвої дії – виконати прохання щось зробити, наприклад, подати ручку, олівця, відчинити вікно, кватирку, двері тощо. Метою в кожному випадку є очікуваний результат

У мотиваційно-спонукальній частині створюється тільки замисел висловлювання: для чого, з якою метою і що сказати. У другій аналітико-синтетичній частині говоріння здійснюється аналіз – як висловити думку, як сказати – відбувається реалізація замислу висловлювання в процесі формування думки за допомогою мовних засобів. Під час мовлення українською мовою іноземний студент відбирає з пам’яті слова (відбувається аналіз) і включає їх у мовленнєву цілість (відбувається синтез) для здійснення замислу або комунікативного наміру.

Для збереження й накопичення слів у пам’яті фахівці рекомендують оточувати їх асоціативними зв’язками. Вони можуть бути парадигматичними або синтагматичними. Парадигматичний зв’язок передбачає асоціації в результаті зіставлення слів за різними ознаками. Це антонімічні відношення, синонімічні відношення, категорії роду, категорії істоти – неістоти, категорії числа, за морфологічним принципом назва – іменник, характеристика

назви (предмета) – прикметник, дія – дієслово, характеристика дії – прислівник.

Особливу роль на початковому етапі навчання мовленнєвої діяльності відіграють синтагматичні зв’язки, тобто сполучення слів з іншими словами. Тут можна застосовувати знання, що відпрацьовані за морфологічним принципом, наприклад, прикметник сполучається з іменником, присвійний займенник сполучається з іменником, вказівний займенник сполучається з іменником. Прикметник змінюється за числами, а прислівник не змінюється:добрий викладач – добрі друзі / добре відпочити. На вибір слів впливає смислове завдання. Структурне оформлення висловлювання визначається комунікативним завданням і ситуацією спілкування. У процесі відбору засобів мовлення може бути:вилучення з пам’яті готових форм – одиниць мовлення української мови: „Доброго ранку”, „Добрий день”, „Як справи?”, „Повторіть, будь ласка”, „Дякую”, „На все добре”, „До побачення” тощо. Важливе місце займає комбінування фраз. Наприклад, студент вивчив фразу: „Моє ім’я Самір”. Щоб вивчити присвійні займенники „твоє”, „його”, „наше”, слід замінювати перше слово фрази і логічно поєднувати ім’я об’єкта, про якого йдеться. Відбувається процес логічного мислення. Таким чином співвідноситься зв’язок механічної пам’яті з візуальною, що прискорює навчання. Говоріння відбувається усвідомлено.

Як правило, мислетворення ґрунтується на вербальних засобах. Іноземний студент автоматично використовує вже відому йому синтаксичну конструкцію з рідної мови. Це і є перешкодою в навчанні української мови. Відбувається інтерференція рідної мови. З метою зменшення такого впливу слід більше часу відводити на засвоєння відмінкових парадигм у мовленні та синтаксичній ролі в реченні іменників, словосполучень „прикметник + іменник”, „присвійний займенник + іменник”, „вказівний займенник + іменник”.

Під час навчання говоріння особливого значення набувають уміння іноземних студентів використовувати опори різного характеру (зорові, слухові, вербальні, невербальні). Слід зазначити, що для говоріння українською мовою, ті операції, що здійснюються студентами рідною мовою несвідомо, мають свідомлюватися під час побудови висловлювання українською мовою. Тобто студент має розуміти суть завдання й операції, що має здійснити українською мовою. Говорінню як меті навчання, тобто оволодінню вмінням зв’язного висловлювання, має передувати робота з мовним і мовленнєвим матеріалом. Завершальна частина структури говоріння – це голосове оформлення висловлювання. Навчання говоріння тісно пов’язане з іншими видами мовленнєвої діяльності: аудіюванням, читанням і письмом. Насамперед, іноземні студенти мають достатній час тренуватися з фонетики, орфоепії, граматики та синтаксису простого речення. Оскільки навчання української мови на початковому етапі відбувається на мовленнєвих зразках чи структурах, то формування навичок вимови на них і здійснюється. Таким чином, послідовність роботи над фонетичною частиною вислову в основному визначається цими одиницями, а не тими труднощами, з якими зустрічаються іноземні студенти в процесі навчання говоріння українською мовою.

Мислетворення й мовленнєва діяльність – суцільний процесс породження думки й мовлення – складають матеріальну базу спілкування. На початковому етапі закладаються основи володіння всіма видами мовленнєвої діяльності українською мовою, що формує багатоцільовий характер навчання. Такі умови навчання іноді можуть гальмувати чи обмежувати використання засобів активізації мовленнєвої діяльності та мислетворення, тому слід чітко

дотримуватися методики викладання української мови як іноземної та шукати ефективні технології навчання.