Филологические науки/8. Родной язык и литература

Артеха Ю.Ю.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, Україна

«Diana of the Crossways» Дж. Мередіта як роман про письменника

Роман Дж. Мередіта «Diana of the Crossways» (1885), що є одним з шедеврів пізнього вікторіанства, дістав суттєве висвітлення у англійському літературознавстві, проте залишився не лише неперекладеним російською чи українською мовами, а й практично недослідженим. Це роман про красиву та розумну (що неодноразово акцентується у романі) жінку, що опинилася у скрутному становищі через невдалий шлюб та скандал – тут роман має у собі елемент історизму; це змушує її заробляти на життя письменництвом. Ця історія піднімає так зване «жіноче питання» у вікторіанській літературі та культурі загалом.

Інтерес до творчості Дж. Мередіта зазнавав змін протягом часу. Так, у The Literary World, ще за життя автора, знаходимо думку про те, що «Англійська публіка була змушена визнати, що Джордж Мередіт є одним з найвидатніших англійських романістів, що нині живуть. Проте навіть тепер відчувається, що Дж. Мередіта поціновують більше у Америці чи в Шотландії, аніж в Англії» 6]. Після смерті автора інтерес до нього поступово зменшувався, проте відродився у другій половині ХХ століття. Творчість Мередіта здобувала неоднозначні відгуки критики як за життя автора, так і після його смерті.

Вітчизняні літературознавці лише інколи згадують цей роман, говорячи про творчість Дж. Мередіта загалом. Так, в «Історії англійської літератури» Г.В. Анікіна, Н.П. Михальської (1975) у розділі, присвяченому творчості Дж. Мередіта, докладно аналізований лише роман «Егоїст», а «Diana of the Crossways» не згадується. Н.П. Михальська в «Історії англійської літератури» (2007) також не згадує цей роман, зосереджуючись на поетичних творах письменника («Modern Love», «Poems and Lyrics of the Joy of the Earth»).

Серед вітчизняних дослідників творчості Дж. Мередіта можна відмітити А.А. Брискіну, наукова робота якої присвячена концепції комічного у творчості Дж. Мередіта (на прикладі романів 1870-1880х років). Дослідниця аналізує романи «Егоїст», «Трагічні комедіанти» та «Діана з Кросуейз» лише у перспективі, зазначеній вище.

У той же час у зарубіжній критиці ми знаходимо численні роботи присвячені як Мередіту загалом, так і роману «Diana of the Crossways». Їх автори - Єн Флетчер, Маргарет Стетц, С. Сігфрід, А. Н. Белл та ін.

Головна героїня роману - Діана Антонія Меріон (у шлюбі – Уорвік) - постає у перших сценах роману розумною, освідченою та надзвичайно гарною молодою дівчиною: «beauty and wit: an unusual combination» [5]. В образі Діани, як зазначає А.Н. Белл, Мередіт реалізує концепцію «Нової» жінки. На відміну від типового для вікторіанського суспільства образу жінки – «подружнього ангела» (метафора К.К.Д. Патмора (C.K.D. Patmore, The angel in the House, 1854-1863), що стала широко вживаною); покірної, терплячої, ніжної, готової підкоритися чоловіку. Такі риси реалізовані в романі Мередіта через образи Емми Данстейн та Констанції Аспер. Діана прагне незалежності, визнання її особистості на рівні з чоловіками: «‘Let me be myself, whatever the martyrdom!’ she cried». Автор відзначає несхожість своєї героїні з типовими уявленнями про вікторіанську жінку: «English men and women fell toward the quick-witted of their species as to aliens» [5]. Діаною захоплюються, її ненавидять та бояться – автор пояснює таке ставлення «A man’s horror of women with brains». Її раптове заміжжя не приносить Діані очікуваної свободи: містер Уорвік звинувачує героїню у подружній зраді з лордом Даннінсбургом, і її життя перетворюється на боротьбу за виживання та виправдання своєї репутації:

«Diana cried aloud, ‘My freedom!’ feeling as a butterfly flown out of a box to stretches of sunny earth beneath spacious heavens. Her bitter marriage, joyless in all its chapters, indefensible where the man was right as well as where insensately wrong, had been imprisonment». У прагненні до фінансової незалежності Діана починає писати романи, що здобувають популярність. Пізніше вона зустрічає молодого політика Персі Дасьєр, відносини з яким призводять до нових випробувань. Врешті, героїня виходить заміж за свого давнього друга та покровителя, містера Редворта. Г.В. Анікін, говорячи про інший роман Мередіта «Егоїст», висловив думку, що своєрідність художнього методу Дж. Мередіта як романіста полягає в увазі до розладу між особистістю, що прагне свободи та незалежності, та її оточенням і суспільством в цілому. Ця творча тенденція, на нашу думку, набула особливого значення вромані «Diana of the Crossways», саме тому, що йдеться про жінку.

В основі роману, як зазначалося нами вище, лежить реальна історична подія, історія леді Керолайн Нортон, поетеси та романістки, що боролася за права жінок [4], онучки англійського драматурга Р.Б. Шерідана. Керолайн Нортон опинилася в центрі скандалу після того, як чоловік звинуватив її у зраді з Лордом Мелбурном та подав на розлучення, що стало справжньою сенсацією, разом із чутками про те, що вона оприлюднила інформацію про скасування Хлібних законів (The Corn Laws; боротьба навколо них була гострою у кінці 1830х років, бо з ними була пов’язана ціна хліба для британців), а інформація ця, мовляв, надходила від Мелбурна, прем’єр-міністра молодої королеви Вікторії. Хоча Мередіт заперечив існування зв’язку між його романом та реальними історичними подіями. У підзаголовку до роману він пояснив: «A lady of high distinction for wit and beauty, the daughter of an illustrious Irish House, came under the shadow of a calumny. It has latterly been examined and exposed as baseless. The story of Diana of the Crossways is to be read as fiction» [5, p.1].

Сім’я К. Нортон упізнала в романі риси істиної історії та виступила з протестом. Саме тому Мередіт був змушений надрукувати вищезазначені рядки, що я поясненням, виправданням, про те, що сюжет є художнім вимислом. Тобто історизм, заснований на факті, відступив, при цьому на перший план виступив історизм іншого роду: момент народження «Нової жінки», перед якою не одна багатовікова стежка жіночої підкореності, а «перехрестя», вибір власної долі. Міфологія (ім’я «Діана») та історична реалія (статуї богині Діани на перехрестях давнього Риму) підкреслюють важливість цієї теми.

Сама назва твору «Diana of the Crossways» має символічне значення. Російські дослідники переважно перекладають її як «Диана из Кросуэйз» (Кросвейз – це батьківський маєток Діани, до якого головна героїня емоційно прив’язана, який боїться втратити, але пізніше продає; у фіналі твору маєток знову повертають Діані). Проте можемо знайти також такий варіант перекладу російською, як «Диана перепутий», що є більш близьким до оригіналу та у більшій мірі передає символіку назви – перехрестя, роздоріжжя, жінка на роздоріжжі, що зустрічається у творі. Діана неодноразово опиняється на «роздоріжжях», де їй потрібно зробити вибір, що змінить її життя: «I am always at crossways and he [Redworth] rescues me» [p. 245]. Мотив перехрестя є також доленосним у долі героїв – Діана знов стає вільною саме завдяки нещасному випадку на перехресті: «Mr. Warwick was knocked down at a Street-Crossing» [p.320]. Автор підкреслює важливість цього символу в романі, одна з глав навіть носить назву «WHEREIN WE BEHOLD A GIDDY TURN AT THE SPECTRAL CROSSWAYS».

Важливо, що назва відсилає нас до давньоримської богині Діани (Богині трьох доріг), храми якої розміщалися на перехрестях. Саму Діану Уорвік порівнюють з богинею Діаною. Так, у анонімному листі, написаному до Діани, знаходимо наступне: «To me you’ll always be the Goddess Diana – my faith in women» [p.123]. Персі Десьє також порівнює її з богинею: «She who found her pleasure in these haunts of nymph and Goddess, at the fresh cold bosom of nature…» [p. 144]. Містер Салліван Сміт та молодий поет Артур Роудс у розмові про Діану також згадують давньоримську богиню: «Hasn’t she the brain of Socrates - or better, say Minerva, on the bust of Venus, and the remainder of her finished off to an exact resemblance of her patronymic Goddess of the bow and quiver?» [p. 330].

Роман «Diana of the Crossways» цікавить нас, перш за все, як реалізація парадигми роману про письменника – ця жанрова парадигма, або, ширше, роман (про) митця, Künstlerroman, як зветься цей жанр у теорії романа (перший класичний зразок – «вільгельм Мейстер» Гете), знайде відклик у творах неовікторіанських авторів: «Possession» А.С. Байєтт, «Чаттертон» П. Акройда, «Ангели та комахи» А.С. Байєтт, «Тринадцята казка» Д. Сеттерфілд, «Дитяча книга» А.С. Байєтт. В усіх цих романах ми знаходимо образ героя-письменника (поета), що не тільки намагається забезпечити своє існування саме за допомогою письменництва, але, головне, «живе» цим, у вищому смислі слова. Тут також виділяється тема жінки-письменниці (В. Вінтер у «Тринадцятій казці», К. Ла Мотт у «Possession», М. Кромптон у «Морфо Євгенії», О. Уеллвуд у «Дитячій книзі»).

Діана у Дж. Мередіта, опинившись у скрутному становищі, також знаходить вирішення проблем у письменництві: «I fancy I can write». Вона пояснює своє прагнення працювати тим, що в неї «mere want of money». І тут ми можемо знайти схожість с героїнею А.С. Байєтт О. Веллвуд, яка пише книжки, щоб прогодувати свою сім’ю. «Жіноче питання» постає для неї на більш загальному рівні. Відчуваючи, що суспільство не схвалює її спосіб життя, вона звинувачує світ у лицемірстві: «There is perpetually the inducement to act the hypocrite before the hypocrite world, unless a woman submits to be the humbly knitting housewife, unquestioningly worshipful of her lord; for the world is ever gracious to an hypocrisy that pays homage to the mask of virtue by copying it; the world is hostile to the face of an innocence not conventionally simpering and quite surprised; the world prefers decorum to honesty» [5, 146]. А.А. Бріскіна наголошує, що Мередіт вважав пригнічене положення жінки у суспільстві свідоцтвом відсталості суспільства, за що він, як зазначає дослідниця, і критикував власну країну у цьому та інших романах [3].

У якості псевдоніма Діана використовує своє друге ім’я – Антонія, що також доволі нетипово для вікторіанської епохи, де письменниці переважно писали під «чоловічіми» псевдонімами. Згадаймо хоча б Джордж Еліот, Жорж Санд, сестер Бронте (Каррер, Елліс та Ектон Белл). Антонія – або Тоні – ім’я, яке використовують лише найближчі Діані люди, Емма Данстейн та, згодом, Персі Дасьєр.

Мередіт пояснює такий вибір псевдоніма, що був обумовлений становищем Діани: «I was well advised by Mr. Redworth in putting Antonia for authoress. She is a buff jerkin to the stripes, and I suspect that the signature of D. E. M., written in full, would have cawed woefully to hear that her style is affected, her characters nullities, her cleverness forced, etc., etc. As it is, I have much the same contempt for poor Antonia’s performance» [5, 68].

За допомогою псевдоніма Діана немов відділяє себе як письменницю від реальної особистості («Antonia, whatever her faults as a writer, was not one of the order whose Muse is the Public Taste»), а за допомогою другого імені розділяє себе як публічну та світську особистість та себе, якою її знають друзі. Так, Персі Дасьєр розмірковує таким чином: «Diana is appeasable Goddess, Tony is the woman». Автор також свідомо виділяє частини книги, присвячені творчій діяльності героїні, поміж частин, присвяченим безпосередньо подіям її життя. Так, у сімнадцятому розділі – «THE PRINCESS EGERIA» - ми бачимо реакцію суспільства на перший опублікований роман героїні («The Princess Egeria appeared, with the reviews at her heels, a pack of clappers, causing her to fly over editions clean as a doe the gates and hedge»); вісімнадцятий розділ, у якому Діана пояснює Еммі свій письменницький задум, а також отримує першу критику, має назву «THE AUTHORESS», двадцять перший розділ, «THE YOUNG MINISTER OF STATE», присвячений водночас виходу самого роману, а також прототипу його головного героя («Antonia’s hero was easily identified. The Young Minister of State could be he only who was now at all her parties, always meeting her; had been spied walking with her daily in the park near her house, on his march down to Westminster during the session; and who positively went to concerts and sat under fiddlers to be near her» [5, 214]).

Крім того, автор постійно нагадує про непевне фінансове становище Діани і потребу писати, щоб отримувати гроші на власне існування: «Antonia’s literary conscience was vexed at the different treatment she had met and so imperatively needed that the reverse of it would have threatened the smooth sailing of her costly household» [5, 298].

Діана обирає сюжети та героїв для майбутніх романів із власного життя та оточення, проте, як і самому Мередіту, їй притаманний творчий автобіографізм. Так, ми бачимо міркування Діани, у яких вона порівнює себе з власною героїнею: «AN ENAMOURED EGERIA who is not a princess in her worldly state nor a goddess by origin has to play one of those parts which strain the woman’s faculties past naturalness. She must never expose her feelings to her lover; … and her betraying impulsiveness was a subject of reflection to Diana after she had given Percy Dacier, metaphorically, the key of her house. Only as true Egeria could she receive him» [5, 230].

Мередіт зображає письменницький шлях героїні, з більш та менш успішними романами, позитивними та негативними відгуками («Her Antonia’s last book had been reviewed obediently to smart taps from the then commanding baton of Mr. Tonans, and Mr. Whitmonby’s choice picking of specimens down three columns of his paper. A Literary Review (Charles Rainer’s property) had suggested that perhaps ‘the talented authoress might be writing too rapidly’; and another, actuated by the public taste of the period for our ‘vigorous homely Saxon’ in one and two syllable words, had complained of a ‘tendency to polysyllabic phraseology’» [5, 317]); шлях, що закінчується через неприємний інцидент між Діаною та Персі Дасьєр, що стає причиною серйозного фізичного та емоційного розладу. Автор також описує творчий кризи героїні та її марні намагання написати хоча б щось.

Що ж стосовно самих романів, «написаних» Антонією (The Princess Egeria, The Young Minister of State, The Cantatrice) вони аналізовані та описані автором, персонажі також обговорюють романи один з одним, проте Мередіт не приводить уривків її «творів», як це робить, скажімо, А.С. Байєтт у «Possession». Мередіт лише зображує, в яких умовах створювався твір, чому авторка обирає саме таку тему, а також яких реальних прототипів мають персонажі роману («…after jumbling Mr. Warwick’s connubial dispositions and Mrs. Warwick’s last book, and Mr. Percy Dacier’s engagement to the great heiress in a gossipy hotch-potch, she contrived to gather a few items of fact, as that The Young Minister [of the State] was probably modelled upon Mr. Percy Dacier»).

У своїх листах до Емми Діана пояснює задум твору («The Princess Egeria originally … was conceived as a sketch; by gradations she grew into a sort of semi-Scudery romance, and swelled to her present portliness. That was done by a great deal of piecing, not to say puffing, of her frame», проте сам роман залишається поза полем зору читача.

Якщо ж порівнювати «Diana of the Crossways» з більш пізніми «романами про художника» (П. Акройда, А.С. Байєтт), то можна помітити зміщення акцентів з творчого процесу написання роману до безпосередньо кінцевого результату, твору. І якщо у «Чаттертоні» (одним з героїв якого виступає сам Дж. Мередіт) читача зацікавлює опис життя письменника (поета), то у Байєтт вже знаходимо «твори» її персонажів-письменників (поетів). Але всім цим романам притаманна увага саме до особистості героя-письменника.

Література:

1. И.И. Анисимов, А. А.. Елистратова. История английской литературы, Том 3. изд. А. Н. СССР, 1955 - 444

2. А.А. Брискина. Джордж Мередит о викторианской Англии. История. - 2008. - № 22, 16-30 нояб. - С. 8-19. - (Изд. дом " Первое сентября" )

3. А.А. Брискина. Концепция комического в творчестве Дж. Мередита. автореф. дис. на соиск. степ. к.ф.н. – Москва, 2008.

4. A.N. Bell. The male novelist and the “Woman question”: G. Meredith’s representation of his heroines, 2007. ел. версія: [http://eprints.ru.ac.za/1379/]

5. G. Meredith ”Diana of the Crossways”. Vigaro, 1980. – 415p.

6. Stewart Marsh Ellis. George Meredith: His Life and Friends in Relation to His Work. - Haskell house Publishers Ltd, 1919.

7. http://loki.stockton.edu/~kinsellt/projects/victoriannovels/storyReader$20.html