Родной язык и литература

Мартинова Анна

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

АЙРІС МЕРДОК – ФЕНОМЕН ЖІНОЧОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОСТІ

Англійський колорит, шарм та автентичність – все це переповнювало твори Айріс Мердок, літературного генія в спідниці ірландського походження. Як і усі талановиті люди, Айріс Мердок була піддана шквалу критики. Одні підносять її на літературний Олімп, а інші вважають, що книги Мердок – ніщо інще, аніж дешеве чтиво. Тож варто розібратися, що ж являю собою творча одиниця Мердок.

Більшість аналітичних статей творчості авторки нав’язує ту чи іншу думку. А як середньо статичному читачеві зрозуміти, чи варта книга Медок їх часу? Давайте проведемо своє розслідування компаративним методом і з’ясуємо, яке положення займає творчість англійської авторки в літературному світі і якої думки про неї критики.

Для Неї не шкода ні яскравих порівнянь, ні численних гучних епітетів. Мердок представляє собою так званий літературний абсолют, працелюбний талант. Творчості письменниці було присвячено багато монографій та сотні дисертацій, які були написані, аби глибоко дослідити не тільки філософські погляди, але й художній метод письменниці. Критики наголошують, що Айріс Мердок все ж залишається у вирі критики в свою адресу. У письменниці є як когорта шанувальників, так і критиків. Слід зауважити, що думки літературних критиків щодо Мердок різко розходяться. Д. Фелоувел та Р. Рабіновітц вважають, що Мердок не виходить за рамки інтелектуальних журналів для жінок, а також не володіє навичкою цілісного представлення фабули, чим дезорієнтує читача. Вони називають її романи слабкими та «сірими». Вважають, що її роботи навіть дратують, аніж інтригують.

На противагу думці Фелоувела та Рабіновітца слід розглянути і думку інших критиків. Ф. Белданза, автор фундаментальної монографії про письменницю, називає Мердок ледве не літературним феноменом, який досяг ідеальної форми поєднання думки та дії. Критик вважає, що письменниця є виразником моральної проблеми сучасного суспільства. Представлено також образ Мердок як приклад літературної еволюції, який розвинувся від штампувальниці дамського чтива непоганої якості до релігійного художника.

Айріс Мердок називають живописцем, екзістенціоналісткою, фрейдисткою, неоплатоніком, а також своєрідним феноменом літературного життя сучасної Англії. Мердок-філософ, Мердок-художник.

Звернувши увагу на думку радянських критиків просліджується беззаперечна одностайність щодо творчості Мердок. Ніхто з літературознавців СРСР не виразив тіні сумніву, що це – справжня література.

Айріс Мердок – художня індивідуальність, що цілковито розкривається та розкриває свою естетично-філософську концепцію в творах. Для письменниці важливим є також категорія кохання. Для неї воно – шлях до істини, хоча й на мить. Особлива увага приділяється героям письменниці. Вони є емоційно багатополярними, що дає змогу читачеві вийти за рамки зло-добро, позитив-негатив, погане-хороше.

Своєю творчістю сама авторка доводить неоціненність своєї ролі як письменника у світовій літературі. Кароліна Лотоцька та Марія Іваськевич вважають, що Мердок вдало й цілком талановито виражала свої естетичні погляди та світосприйняття у яскравій словесно-художній формі, демонструючи таким чином багату лексику та різнобарвний тезаурус. Мердок – творець, в якому гармонійно живе інтелект і творчість. Саме через алюзію письменниця демонструє свій інтелектуальний скарб та закликає читача до «культурної пам’яті». У своїх творах Мердок звертається до античності, міфології, класичної літератури, фольклору, легенд та казок. Лотоцька та Іваськевич звертають увагу також на той факт, що Мердок використовувала стилістичні засоби, що допомагали текстам взаємодіяти між собою. Алюзія в її творах слугувала так званим сигналом загальної та мовної культури письменниці, що дає змогу читачеві замислитися про концептуальний аспект її картини світу та підвищує експресивно-емоційну виразність тексту.

Деякі літературознавці розглядають творчість письменниці в аспекті жанрово-родової конверсії та своєрідності хронотопу в контексті платонівських діалогів. Головна увага таким чином приділяється структурній організації та драматургічній стратегії діалогу, специфіці його експресивної природи, питанню рецептивного потенціалу жанрової форми. Тексти письменниці вимагають уважного рецептування, оскільки їх насичують не завжди очевидні інтертекстуальні вкраплення. Розглядається історична релятивність релігійності не тільки для усього суспільства, й для кожної людини окремо. Діалог в свою чергу також відіграє ключову роль в творі Мердок. Він є допоміжним провідником в символічному світі твору. Без відповідного та цілісного трактування діалогів для читача стає неможливим зрозуміти та розкрити природу авторської думки. Як критичний апогей висувається теза про те, що на думку Айріс Мердок, істинна релігія черпає сили з любові та живе в гармонії з нею.

Таким чином ми дійшли думки, що Айріс Мердок все ж таки ототожнються з поняттям «якісна література». Твори Мердок – ніби ковток істинної інтелектуальності, що живе на сторінках книги в міцній співдружності з витриманим стилем й багатим та глибоким інтертекстом. Твори авторки представляють собою багатошаровість думок, що сплітаються, утворюючи літературний скарб.

Список використаної літератури

1. Зощук Н.В. Часопросторовий збіг релігії культурологічних версій у драматургічному тексті А. Мердок «Вище за богів: діалог про релігію» / Н. В. Зощук // Наукові праці: науково-метод. журнал. – Т. 192. Вип 180. Філологія. Літературознавство. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. – 2012. – С. 52-55.

2. Лотоцька К. Літературна алюзія в романах Айріс Мердок / К. Лотоцька, М. Іваськевич // Вісник Львів. ун-ту. – Львів, 2008. – Вип. 15. – С. 16-23.

3. Левидова И. Читая романы Айрис Мердок… [Англ. лит-ра] // Иностранная литература. – 1978. – №11. – С. 208-216.