Філософія/2. Соціальна філософія
Здобувач кафедри філософії Білокопитова Н.І.
Запорізький національний університет, Україна
ФЕНОМЕН ЄВРОІСЛАМУ ЯК ВИКЛИК ВЕСТЕРНІЗАЦІЇ
На рубежі XX - XXI ст. помітно
зросла як чисельність мусульман, так і політична активність ісламського світу. На
сьогодняшній день мусульмани за різними оцінками становлять від 1,5 до 1,8
мільярдів чоловік, тобто близько чверті всього людства. Вони проживають в 57
мусульманських країнах, об'єднаних в Организацію Ісламського співробітництва (до
червня 2011 р - Організація Ісламська
Конференція) і знаходяться в окремих мусульманських общинах ще 120 держав. Вже це зумовлює посилення ісламського фактора в
політиці як усередині мусульманських країн, так і на міжнародній арені. Проте більшого значення мають зміна
ставлення самих мусульман до ісламу, а також трансляція цих відносин у зовнішній світ [1, с.5].
Посиленню
впливу ісламу, мусульманських країн і ісламських організацій на політичні
процеси, як не дивно, сприяла і політика Заходу. По-перше, мусульманські країни
стали частіше залучатися до вирішення глобальних питань. Так, для вирішення
проблем, пов'язаних зі світовою фінансовою кризою в G20 були запрошені три
мусульманські країни - Саудівська Аравія, Туреччина і Індонезія. Крім того,
проголосивши ідеали гуманізму, толерантності та мультикультуралізму, західні
країни, особливо європейських, сприяли не тільки діалогу культур і цивілізацій,
але і активному припливу мігрантів з мусульманських країн. Невипадково
найпопулярнішим ім'ям для народжених у 2011 р. хлопчиків у Європі стало ім'я Мухаммед
[1, с. 6].
За різними
підрахунками, в Західній Європі зараз проживає від 15 до 24 мільйонів мусульман.
Найбільша мусульманська громада - у Франції: від 5 до 7 мільйонів (до 10 % від
загального числа населення), і іслам став тут другий за чисельністю релігією
країни після католицизму. Численні громади послідовників ісламу сформувалися в
Німеччині (4 млн.), Великобританії (1,7 млн.), Італії та Голландії (по 1 млн.).
Значні мусульманські громади розкидані по всіх без винятку західноєвропейським
країнам. Демографи передбачають, що до 2015 року чисельність мусульман в Європі
подвоїться завдяки високому рівню народжуваності й масовій імміграції з країн
Північної Африки та Близького Сходу [2, с.168].
Ідеї
синтезу ісламу та європейської цивілізації знайшли своє вираження
у вигляді ісламського лібералізму, або євроісламу (араб. аль -Іслам аль-
Urubbiyy), тобто ліберального, перейнятого європейською культурою ісламу.
Євроіслам набув поширення в Європі, Ірані, арабських країнах та Росії
(насамперед - у Татарстані). Євроіслам - осучаснений термін двадцятого
сторіччя. Ще в 90 -х роках, минулого століття німецький політолог Бассім Тібі
ввів термін «євроіслам», тобто поєднання ісламських принципів з сучасною європейською
культурою і цінностями. Він з'явився після того, як європейські метрополії
відкрили дорогу в Європу великій кількості людського ресурсу зі своїх колоній,
особливо з мусульманських регіонів, для вирішення економічних проблем. Європа
розраховувала на як найшвидшу асиміляцію і прийняття іммігрантами секуляризму,
як що не суперечить ідеям Ісламу.
Однак
сьогодні Європа зіткнулася з відчуттям того, що вона сама стала піддаватися
впливу Ісламу. Про що свідчить зростаюча кількість корінних європейців, що
прийняли Іслам. Реакція на це відчуття була панічною, як, наприклад, недавня
низка заяв політиків вищого рангу про крах ідеї мулькультуралізму.
Духовним
лідером євромусульман вважається швейцарець єгипетського походження Тарік
Рамадан, який наполягає на зближенні європейської культури та ісламу, на
адаптації мусульман до європейської цивілізації і на рішучому розмежуванні
ісламу і арабської культури [2, с.170]. Мусульмани ліберали відокремлюють
ритуальну складову віри (вчинення намазу, носіння хіджабу і т.п.) від морально-містичної
і не надають першої істотного значення. Вважається що зачатки ліберального
ісламу з'явилися в Туреччині в епоху Кемаля Ататюрка на основі суфізму,
релігійного лібералізму, європейського пантеїзму і навіть матеріалізму.
Великомасштабна
імміграція турецьких робітників з початку 1960 -х років була викликана, з
одного боку, високим зростанням населення і масовим безробіттям в Туреччині, а
з іншого, потребою в робітників у північно-західній Європі. Західна Німеччина,
як і інші країни Західної Європи, почала відчувати дефіцит робочої сили з
початку 1950 -х. Наймання робітників із середземноморських країн був простим
способом вирішення цієї проблеми. У 1961 році будівництво Берлінської стіни
збільшує дефіцит, обмеживши приплив іммігрантів з НДР. Туреччина в цей же час
стикається з високим рівнем безробіття. Турецький уряд запропонувало Німеччини
наймати турецьких заробітчан. Міністр праці і громадських справ Теодор Бланк
виступав проти таких угод. Він вважав, що культурний розрив між Німеччиною і Туреччиною
занадто великий, крім того Німеччина не потребує нових робочих, тому що в
бідних районах Німеччини досить безробітних, які можуть зайняти ці робочі
місця. Однак, США зробило певний політичний тиск на Німеччину. Це було
необхідно для стабілізації ситуації в Туреччині. Німецьке міністерство
закордонних справ після цього почало переговори і в 1961 році угоди були
підписані. Тиск з боку німецьких роботодавців в 1962 і 1963 роках зіграло
ключову роль у скасуванні дворічного ліміту на перебування турецьких робітників
у Західній Німеччині. Інтеграційні процеси в турецькій середовищі проходять вкрай
повільно в силу ряду причин, серед яких головними є:
1) стійкість
німецької культури та національної ідентичності; велика різниця в менталітеті
між корінним населенням і турецькою діаспорою;
2)
уповільнена соціальна мобільність у німецькому суспільстві загалом, відсутність
перспективи швидкого підвищення соціального статусу;
3) соціальна
політика німецьких властей, що гарантує стерпне існування слабоінтегрірованим в
німецьке суспільство групам населення;
4)
успадкована від трудової міграції система відносин між «здобувачами» і
«утриманцями» в рамках турецької діаспори. В результаті цього, «утриманці»
(переважно жінки) часто не мають роботи і, отже, й можливості інтегруватися в
німецькомовному середовищі;
5) мала
кількість змішаних шлюбів. Слідство пп. 1 і 4. Турецькі мігранти воліють краще
одружуватись на вивезених з Туреччини туркенях, що дозволяє їм зберігати
традиційну систему сімейних відносин. Враховуючи велику зайнятість мігрантів,
вихованням дітей у таких сім'ях в основному займаються дружини. Як результат,
мігранти у другому поколінні ще менше адаптовані до життя в Німеччині, ніж їхні
батьки;
6) турки, які
народилися в Німеччині мають більше шансів на отримання громадянства і,
відповідно, на більший обсяг соціальних виплат. Це не стимулює турецьку молодь
інтегруватися в німецьке суспільство.
7) існування
оптимальних можливостей для культурної самоізоляції турецьких іммігрантів:
турки Німеччини можуть щодня дивитися турецьке телебачення, слухати турецьке
радіо, читати турецькі газети, використовувати турецькі інтернет-ресурси і т.
д. Наприклад, згідно з дослідженнями німецьких соціологів, більше 50 відсотків
турецьких іммігрантів воліють дивитися турецькі телепрограми ніж німецькі [3].
Отже, не
дивно, що багато мусульман спочатку відкинули це поняття - євроіслам, вважаючи,
що воно суперечить основним засадам традиційного ісламу. Цю точку зору чітко
сформулював Мехмет Сейхун, представник турецько - ісламського союзу релігійних
установ в Німеччині: «Іслам дуже динамічний. Звичайно, сури Корану незмінні,
але їх тлумачення та інтерпретація постійно розвиваються. Тому я побоююся, що
якщо ми почнемо вводити регіональні відмінності, наприклад, «євроіслам», то це
обмежить розвиток. Я пропоную відмовитися від поняття «євроіслам», воно нічого
не дає ні ісламу, ні європейцям» [4]. Фарук Сен, директор Центру з вивчення
Туреччини в Німеччині свої сумніви в доцільності використання цього поняття
сформулював таким чином: «Якщо «євроіслам» вже існує або складеться в
майбутньому, то основними його характеристиками будуть відмова від законів
шаріату, вірність конституції країни проживання і визнання прав людини і
демократичних норм. Тому, не втрачається сенс використання цього поняття, якщо
він набуває світський зміст і, по суті справи, відмовляється від законів
шаріату?» [4]. Євроіслам - це міст між культурами, що показує молодим віруючим,
як, живучи в чужорідному оточенні, можна зберегти повагу до успадкованих
традицій. Успіх чи неуспіх інтеграції європейських мусульман в нову для них цивілізацію
залежатиме від того, чи зуміють вони обрати таку форму ісламу, яка включала б
політичні цінності Заходу - такі як політичний плюралізм, терпимість, свобода
совісті, демократія, громадянське суспільство, повагу прав особистості.
Мусульмани, таким чином, стоять перед недвозначною альтернативою: або вони
оберуть євроіслам, або заженуть мусульманські меншини в гетто [5, с.182].
Література:
1.
Белоглазов А.В., Влияние ислама на политические процессы в Центральной
Азии: учеб. пособие / А.В. Белоглазов. – Казань: Казан. ун-т, 2013. – 294 с.
2.
Крылов А.Б., Исламская цивилизация в
глобализирующемся мире./ По материалам конференции. / Отв. ред. – В.Г. Хорос. –
М.: ИМЭМО РАН, 2011, с. 336.
3.
Турки в Германии [Электронный ресурс] – Режим доступа - http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/420636.
4.
Мухаметшин Р., В поисках религиозной идентичности, Журнал «Казанский федералист» 2005, №1(13) с.59, 251 с. -[Электронный ресурс] –
Режим доступа - http://www.kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/2005/.
5.
Малишева Д.Б., Исламская цивилизация в глобализирующемся мире./ По
материалам конференции. / Отв. ред. – В.Г. Хорос. – М.: ИМЭМО РАН, 2011, с. 336.