Чернова Ю.С.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Щипанова О.О.

ПРАВОЧИНИ, ЩО ОБМЕЖУЮТЬ ЗДАТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ МАТИ НЕ ЗАБОРОНЕНІ ЗАКОНОМ ЦИВІЛЬНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ, ЯК ОКРЕМИЙ РІЗНОВИД НІКЧЕМНИХ ПРАВОЧИНІВ

Частина 2 статті 215 ЦК України встановлює, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом [1]. Йдеться про нікчемні правочини, визнання недійсними яких у судовому порядку не вимагається. При цьому законодавство встановлює наступний перелік підстав нікчемності правочинів. До них належать:

1) правочини вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без подальшого схвалення батьками (ст. 221 ЦК України);

2) правочини вчинені недієздатною фізичною особою (ст. 226);

3) правочини вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224);

4) правочини що порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228);

5) правочини укладені з порушенням форми, якщо така форма прямо передбачена законом (ст. 218, 219, 220).

Зазначений перелік є вичерпним. Але аналізуючи зміст ст. 27 ЦК України, знаходимо, що недійсними також визнані правочини, що обмежують здатність фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки. Отже, постає закономірне питання, чому законодавець виділяє даний правочин окремо і не поширює на нього правові наслідки нікчемного правочину?

Підстави чинності правочинів в своїх дослідженнях вивчали такі науковці, як Т.В. Боднар, О.В. Кот, С.С. Потопальський та інші [2, с. 130; 3, с. 115; 4, с. 13]. Проте висвітлення питання доцільності віднесення правочинів, що обмежують здатність особи мати не заборонені законом права, до певної категорії нікчемних правочинів в роботах згаданих та інших дослідників не знаходимо.

За ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, в тому числі, й на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, йдеться про правочини, що мають зміст протиправних дій, тобто можуть вчинюватися у формі правопорушень та проступків. Вони повинні відповідати двом ознакам:

1) суперечать приписам нормативно-правовим актам, що закріплюють права і свободи, зокрема, Конституції, Кримінального Кодексу України тощо (об’єктивна ознака);

2) дії сторін в них спрямовані на досягнення протиправного результату, що вказує про умисність таких правочинів (суб’єктивна ознака).

За суб’єктивною стороною правочини, що обмежують здатність особи мати цивільні права можна віднести до таких, що порушують публічний порядок. Зокрема, Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20 січня 2012 р., чітко визначає перелік підстав, за якими можуть обмежуватися права на таємницю особистого та сімейного життя, а також визначає, що обмеження цих прав за інших підстав є правопорушенням [5].

Спробуємо віднести правочини, що обмежують здатність особи мати цивільні права, до даної категорії за вказаними ознаками. За об’єктивною стороною правочини, що порушують публічний порядок, порушують певні права, закріплені на законодавчому рівні. Наприклад, це може бути право на недоторканість житла, особисте і сімейне життя та його таємницю, вільне пересування та вибір місця проживання тощо. Тобто йдеться про конкретно визначені права, а не про правоздатність як категорію, що визначає здатність особи мати такі права. Таким чином, за суб’єктивною ознакою вказаний вид правочинів не можна віднести до цієї категорії.

Оскільки для віднесення правочину до категорії таких, що порушують публічний порядок, потрібна наявність як об’єктивної, так і суб’єктивної ознак, доходимо висновку, що таке віднесення буде неможливим. Отже, правочини, що обмежують можливість особи мати цивільні права, не зазначені у главі 16 ЦК України, а значить, сьогодні відсутнє нормативне регулювання правових наслідків вчинення таких правочинів.

На нашу думку, для усунення зазначеної прогалини доцільним є внесення до ЦК України змін, котрі закріпили б:

1) приналежність правочинів, що обмежують здатність особи мати цивільні права до нікчемних в якості окремої категорії таких правочинів;

2) правові наслідки визнання даних правочинів недійсними, а значить, факт ненастання будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

2. Зміна і припинення договірного правовідношення як способи захисту цивільних прав. Боднар Т.В. // Українське комерційне право. – 2007 – № 8. – C. 124-135.

3. Кот О. Природа недійсних правочинів / О. Кот // Вісник Академії правових наук України. – 2009 – № 4(59). – С. 108-118.

4. Потопальський С.С. Підстави та наслідки недійсності підприємницьких договорів (на матеріалах практики господарських судів). Автореф. дис. канд. наук. – К., 2007 – 20 с.

5. У справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України. Рішення КСУ від 20 січня 2012 р. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12/conv.