Психология и социология/12. Социальная психология

Ротор В.І.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

Специфіка самотності у девіантних підлітків

Самотність - соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов'язане з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми або з острахом їх втрати в результаті вимушеної або має психологічні причини соціальної ізоляції. В рамках цього поняття розрізняють два різних феномени - позитивна (самітність) і негативна (ізоляція) самотність, однак найчастіше поняття самотності має негативні конотації [2, с.67]. На думку І. М. Слободчикова, самотність - це особливий феномен, що має власну картину проявів, динаміку, цінність і значущість [1, с. 1]. Стан самотності також визначають як тимчасово виникаюче відчуття власної автономності , як суперечливий феномен розвитку особистості. Самотність утруднює процес успішного входження особистості в широкий контекст соціальних відносин, а дефіцит почуття спільності веде до деградації конструктивних відносин із світом. Вперше, як стан, воно усвідомлюється найбільш гостро в підлітковому віці [1,с.60]. Шмельов Р.В. наголошує, що стан самотності як соціально-психологічний феномен корінним чином впливає на розвиток особистості підлітка і прояв у нього девіантної поведінки. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси та погляди оточуючих, вони вбирають їх і в подальшому керуються ними. Характерною рисою девіантних підлітків є недостатня сформованість у них навичок спілкування, а саме, замкнутість, нездатність одержувати інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати зворотний зв'язок, тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання додаткової інформації, нездатність звернутися по допомогу і прийняти її, нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при виконанні спільного завдання. Такі характерні риси являють собою критерії наявності відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності [3, с.27-34].

Метою даного дослідження було вивчення видів самотності у девіантних підлітків.

У дослідженні брали участь учні 14 – 15 років, які були розподілені на групи за результатами діагностики схильності до девіантної поведінки. До першої групи (з нормативною поведінкою) увійшло 24 особи, до другої ( зі схильністю до девіантної поведінки) – 20 осіб. Групи були урівнені за гендерною ознакою.

Для визначення видів самотності було використано методику С.Г. Корчагіної.

Для математико-статистичного аналізу було застосовано t – критерій Стьюдента.

Показник дифузної самотності у першій групі склав 6,6±0,4 у другій групі цей показник дорівнював 8,5±0,6, р≤0,05, математико-статистичний аналіз виявив вірогідне підвищення показника у групі досліджуваних зі схильністю до девіантної поведінки. За шкалою «Відчужена самотність» у першій групі показник складає 5,3±2,1, у другій групі - 9,9±0,9, р≤0,01, визначено вірогідне підвищення цього показника у групі підлітків зі схильністю до девіантної поведінки. За шкалою «Стан самотності» показники склали: у першій групі 7,5±0,3 у другій групі 5,7±0,8, зафіксовано вірогідне підвищення показника у групі підлітків з нормативною поведінкою при р≤0,05. За шкалою «Дисоційована самотність» показник у першій групі складає 7,2±0,3 у другій групі - 7,8±0,8, вірогідні відмінності не були визначені.

Таким чином, на підгрунті отриманих результатів, можно зробити наступні висновки:

Дисоційована самотність, яка притаманна досліджуваним обох груп рівною мірою, являє собою найбільш складний стан , як у переживаннях , так і за походженням і проявами. Генезис його визначається яскраво вираженими процесами ідентифікації та відчуження і різкою їх зміною у ставленні навіть до одних і тим же людей. Дисоційована самотність відбивається в тривожності, збудливості і демонстративності характеру, протиборстві в конфліктах, особистої спрямованості, поєднанні високої і низької емпатії (за відсутності середнього рівня), егоїстичності і підкорюваності в міжособистісних відносинах, що обумовлює амбівалентність почуттів та поведінки підлітків.

Підлітки с девіантною поведінкою частіше приймають правила компанії, ніж проявляють свої інтереси, тим самим подавляють своє «Я», не розуміють самі себе, відчувають дискомфорт від усвідомлення того, ким вони являються в даний момент. Вони відчувають відчуження від інших людей, норм, цінностей, певної групи, світу в цілому, не хочуть приймати правила поведінки в соціумі і їх поведінка відрізняться від норми. Ці підлітки намагаються знайти групу с такою поведінкою, або можуть приймати правила других груп, якщо їх не приймає соціум.

Підлітки з нормативною поведінкою більш усвідомлюють власну індивідуальність, автономність. Цю динамічну рівновагу можна розглядати , як один із проявів психологічної стійкості особистості щодо впливів соціуму, механізмами якої виступають здатність до саморегуляції і рефлексія.

Література

1.Волков Ю.Г. Социология / Ю.Г. Волков. - М.: Гардарики, 2003. - 512 с.

2.Психология. Словарь/Под общ. ред.А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

3.Шмелев Р.В. Социально-психологические аспекты девиантного поведения детей и подростков/Р.В.Шмелев//Психолого-педагогические аспекты образовательного процесса школы и вуза. - Ульяновск, 2003. - С. 14-17.