Психология и социология/12. Социальная психология

к.психол.н, доц. Єрмакова Н. О., студентка Сорокіна К. О.

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, Украина

Особливості самооцінки дошкільників із розлучених сімей

Актуальність проблеми. Трансформаційні процеси у сфері економічного, соціального, політичного та культурного життя України початку ХХІ століття надзвичайно загострили проблему формування особистості із узгодженою самооцінкою. Важливим для становлення високої самооцінки як психічного утворення в дошкільному віці є виховання дитини у повній родині, оскільки саме узгоджений батьківський вплив на формування настанов по відношенню до власного «Я» є вирішальним. Проте, як свідчать численні статистичні дані, кількість таких дітей щороку зменшується.

Так, згідно інформації сайту газети «Кореспондент.net», повідомленої 13 червня 2013 року директором Департаменту сім'ї та дітей Міністерства соціальної політики України Русланом Ковбасою, в 2012 році в Україні було укладено 278 тис. шлюбів, а відсоток розлучень досяг 61%. Отже, більше третини сучасних українських дітей виростають не в повній родині. Р. Ковбаса також зауважив, що найвищим є рівень розлучень саме серед молодих сімейних пар: пік розлучень через непорозуміння між чоловіком і дружиною, недовіру, фінансові труднощі припадає на перші роки подружнього життя – від 3-х місяців до півтора років. Виходячи з цієї інформації, велика кількість дітей з’являється або в цей несприятливий для сім’ї час, або вже після розлучення батьків. Отже, дослідження впливу розлучення на формування самооцінки та розробка ефективних прийомів її підсилення у дошкільників, набуває особливої актуальності у сучасній психологічній науці та практиці.

Мета: теоретично та емпірично дослідити особливості самооцінки дошкільників із розлучених сімей.

Завдання: проаналізувати деякі теоретичні підходи до вивчення особливостей самооцінки дітей із розлучених сімей. Експериментально дослідити рівень самооцінки дітей із розлучених сімей.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, пов’язана з однією із центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить.

Самооцінка вивчалась як в зарубіжній психології, так і в вітчизняній. А. Адлер пов’язує самооцінку із подоланням комплексу неповноцінності, К. Хорні розглядає розвиток самооцінки в відносинах між дитиною і батьками, представники гуманістичної теорії особистості (А. Маслоу та К. Роджерс) описують зв’язок самооцінки з самоповагою та «Я-концепцією».

У вітчизняній психології проблема самооцінки дошкільників вивчалася А. І. Анциферовою, М. М. Авдєєвою, І. Г.Баріновою, Л. І. Божович, М. І. Буяновим, М. І. Лісіною, С. А. Корольовою, М. Солоновим, Б. Псавко, П. Старожицьким, А. Харчевим, Л. Чуйко, М. Юркевич та ін. Дослідження М. І. Лісіної свідчать, що діти із заниженими уявленнями про себе виховуються в сім'ях, де на них не звертають уваги, звинувачують, принижують, вважають «невмілими» та «невдахами». На думку дослідниці, якщо дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, які його неправильно виховують і неадекватно оцінюють, то і дитяче уявлення про себе буде викривленим. Вчена також відзначає, що діти з заниженою самооцінкою більш чутливі до того, що думають і кажуть про них дорослі, легко піддаються їхнім впливам. Виходячи з низки власних досліджень, вчена дійшла висновку, що за низькою самооцінкою можуть ховатися два зовсім різних психологічних явища: справжня непевність у собі й «захисна», коли декларування самому собі власного невміння, відсутності здібності й тому подібне дозволяє недодавати ніяких зусиль.

С. А. Корольова обстежила дітей 5-6 років. Як показали результати, у дітей з неповних сімей образ себе носить аморфний, дифузний характер, спотворюється ставлення до себе, порушується сприйняття свого положення в сім'ї. Крім того, самооцінка дітей, які пережили розлучення, носить менш диференційований характер в порівнянні з дітьми з повних сімей. Дослідницею було також виявлено, що матеріальні бажання таких дітей переважають над соціальними.

Деякі дослідники також вважають, що позашлюбні діти та діти з неповних сімей більше, ніж інші, ризикують недоотримати соціальний досвід, який надалі є підставою формування інтелектуальної, емоційно-зрілої, морально-стійкої особистості. Іноді, як вказує І.Г.Барінова, у таких дітей розвиваються схильність до доносів, цинізм, вони стають недовірливими, замикаються в собі . У когось це породжує передчасний сексуальний інтерес і перебільшену самовпевненість. Авторка наводить як приклади випадки, коли чотирирічні діти реагували на сварки між батьками з відчаєм: одна дитина зірвала гардини з вікна, інша просто хотіла втекти з дому.

Зарубіжні педагоги та психологи (К. Аронс, Ю. Валлерштейн, Д. Варга, Ж. Лофас, 3. Марова, 3. Матейчек, В. Сатир, Г. Хоментскаус та ін.) також підкреслюють негативний вплив розлучення батьків та виховання у неповній родині на формування самооцінки дитини. У дослідженнях цих авторів особливу увагу приділяється почуттям, яких зазнає дитина під час та після події розлучення батьків (лють, відчуття провини, сум, страх), та наслідків їх переживання на увесь психічний розвиток дитини (Ю. Валлерштейн, В. Сатир, Г. Хоментскаус).

Зокрема, Ж. Лофас підкреслює, що травматичність наслідків розлучення батьків зростає для дитини й у зв’язку з тим, що руйнація сім’ї не є наслідком вибору самої дитини. Вона мусить просто змиритися з батьківським рішенням. Розпад сім’ї може здатися їй катастрофою світу і викликати різні протестні, фобічні і депресивні реакції. Зарубіжними дослідниками (Д. Варгою, Ж. Лофасом, 3. Маровою, 3. Матейчеком, В. Сатир) підтверджено: емоційне здоров’я дітей безпосередньо пов’язані з існуванням постійно чинного спілкування з дитиною обох батьків. Розлучення викликає в дитині відчуття власної неповноцінності. Сім'я, що розпадається або неповна, неминуче постає як суспільно «проблемна».

Отже, у цілому ряді вітчизняних та зарубіжних досліджень була здійснена спроба показати, який вплив надає «неповнота» сім'ї на розвиток дитячої особистості. Результати далеко не однозначні і вивчення предмета аж ніяк не завершене. Цим, зокрема, і зумовлена актуальність проведеного нами експериментального дослідження.

Експериментальне дослідження здійснювалося на базі дошкільного дитячого закладу №5 в Сумській області, Лебединського району, с. Голубівка. В експериментальному дослідженні взяли участь 35 дітей від 3 – 6 років, серед яких 19 – з неповних та 16 - з повних сімей.

Результати кількісного аналізу самооцінки дошкільників за методикою Т. Дембо – С. Я. Рубінштейн представлені у таблиці 1 та на гістограмі (рис.1).

Таблиця 1

Особливості самооцінки дошкільників

N=35

Рівні	Діти з неповних сімей		Діти з повних сімей		Загальна вибірка
	Абс.	%	Абс.	%	Абс.	%
Високий рівень	1	5,3	6	37,5	7	20
Середній (нормальний) рівень	3	15,7	8	50	11	31,5
Низький рівень	15	79	2	12,5	17	48,5
Всього	19	100	16	100	35	100

Рис. 1. Рівні прояву самооцінки дітей із розлучених сімей.

Згідно результатів кількісного аналізу виявилося, що висока самооцінка притаманна 37% респондентів з повних сімей і лише 5,3% дошкільників з неповних сімей. Цим дітям притаманна схильність високо оцінювати себе, вважати себе кращими, ніж інші і приписувати собі високі здібності. Вони намагаються бути лідерами в усьому, тому й мають схильність іноді неадекватно завищувати самооцінку. Отже, за даними нашого дослідження виявилось, що лише незначна частина дітей з неповних сімей має високу самооцінку, на відміну від їх ровесників з повних сімей, більше третини з яких мають високу самооцінку.

За результатами нашого дослідження також виявилося, що середній (нормальний) рівень самооцінки притаманний 15,7 % респондентів з неповних сімей та 50% респондентів з повних сімей. Ці діти чітко вірять у певні цінності та принципи, готові відстоювати і не соромляться змінювати їх. Повною мірою довіряють своїй здібності вирішувати проблеми, не зациклюючись після невдач або труднощів, ставлять себе нарівні з іншими. Розуміють, що вони цікаві і цінні для всіх, принаймні для тих, з ким налагоджені дружні стосунки. Отже, за отриманими нами даними, на відміну від половини (50%) «благополучних» дошкільників, що виховуються обома батьками, менше, ніж п'ятій частині дітей дошкільного віку з повних сімей (15,7%) притаманний середній (нормальний) рівень самооцінки.

За результатами нашого дослідження також виявився тривожний факт, низький рівень самооцінки є домінуючим для значної частини опитуваних дошкільників з неповних сімей (79% респондентів), проте як виявлена тенденція є майже нехарактерною для дітей з повних родин (лише 12,5 % респондентів). Ці респонденти мають надмірну самокритику і незадоволені собою. У них присутня постійна ворожість та дратівливість без будь-яких на те причин. Відносяться до тимчасових невдач, як до постійних, обурюються і ображаються на критику, вони нерішучі і мають страх не припуститись помилки.

Таким чином, згідно з результатами проведеного дослідження самооцінки дошкільників за методикою Т. Дембо – С.Я. Рубінштейн виявилось, що на відміну від дітей з повних сімей мають високу самооцінку самооцінку лише незначна частина (5,3%) дошкільників з неповних родин. Середній (нормальний) рівень виявився характерним лише для 15,7% дітей з таких сімей. Більшість дітей, які виховуються одним з батьків, за даними нашого дослідження, відрізняються дисгармонійним низьким рівнем самооцінки (2/3, 79% респондентів), якому притаманна надмірна ворожість та дратівливість, незадоволеність собою, нерішучість та страх припустити помилку. Виявлена тривожна тенденція вимагає статистичного підтвердження та необхідної профілактичної та корекційної роботи.

Література:

1. Баринова И. Г. Экология взаимодействия взрослого воображения ребенка / И. Г. Баринова //Ж-л «Мир психологии». –1997.–№ 1–3. – С.160 – 182.

2. Захарова А. В. Психология формирования самооцінки / А. В. Захарова. – Мн.: Харвест, 1993. – 99с.

3. Лофас Ж. Повторний шлюб: діти і батьки. / Ж. Лофас. – СПб.: Йдеться, 2003. – 214 с.

4. Теории личности в западноевропейской и американской психологии: Хрестоматия по психологии личности / Под ред. Д. Я. Райгород-ского. – Самара: Изд. дом «БАХРАХ», 1996. – 480с.