Физическая культура и спорт /1. Физическая культура и спорт, проблемы исследования, предложения

 

Викладач Каліщук Олександр Юрійович

Національний Технічний  університет України, Київ

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

     Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров'я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя — праці, відпочинку, побуту.  

      З урахуванням сучасних вимог та умов жит­тя останніми роками потреба в руховій активнос­ті зросла, а проблема ведення здорового способу життя набула актуальності. За допомогою архе­типів рухової активності твориться етнічний зміст концепту „здоровий спосіб життя”. Сучасне усві­домлення українцем будь-якої рухової активнос­ті в спорті, фізичній культурі чи рекреації здій­снюється на ґрунті зарубіжного досвіду, тобто концептуальний вимір (усвідомлення) здорово­го способу життя в межах сучасного українського спортивного висловлювання спрямоване на визначен­ня правильного чи неправильного проведення до­звілля та здійснення нормованої роботи (фізичне навантаження), використання запобіжників щодо втрати здоров’я у спортивній діяльності.

Сучасне спортивне висловлювання представлене концептами, які постають як цілісні образи структурованих уявлень про на­вколишню дійсність. Образ входить до концеп­ту як узагальнене уявлення про світ, як інфор­маційне джерело про побут етносу, його культу­ру, досвід, ментальність. Поняття — „концепт” і „образ” співвідносяться за такою ознакою: кон­цепт — створює, а образ — створюється в ак­тах пізнання (в результаті пізнавальних проце­сів). Пізнавальні процеси, з точки зору психоло­гів, існують у формі „ментальних образів”: образ відчуття, образ сприймання, образ уявлення — образ мислення, образ уяви, образ пам’яті, що ін­тегруються в унітарний психічний образ, побудо­ва якого здійснюється крізь призму власного Я”. Ментальні образи, що виникають у результаті реакції на стимул, називають стійкими образами або ж архетипами.

     Архетипи формуються внаслідок діяльності соціуму в певних культурно-історичних умовах і позначаються на способі, меті та напрямку ді­яльності представника соціуму, формуванні но­вих цінностей, уявлень, стереотипів. Будь-яка діяльність людини, тим паче спортивна, зумовле­на руховою активністю, потребує певних фізич­них зусиль, а головне — збереження та укріп­лення здоров’я при цьому. Етнічні витоки рухо­вої активності українців різноманітні, виражені працею, ігрищами, сакральними поняттями (час, простір, шлях, доля, фортуна) тощо. Несвідоме використання цих сталих образів, архетипів як “колективного несвідомого” (за Юнгом) знаходи­мо й у спортивному висловлюванні, де ці архетипи реа­лізуються як основні концептуальні поняття, най­частіше термінологічного спрямування.

     Дослідження етнічного змісту (наповненос­ті) цього концепту, тобто звернення до менталь­ності та культури українців, дозволить виявити основні закономірності (власне етнічні), доскона­лі й правильно організовані, відповідні сучасним формам ведення здорового способу життя для нашого народу. Витоки рухової активності, яка є смисловим ядром концепту „здоровий спосіб життя” в межах спортивного висловлювання, розроб­ляли А. Цьось, Є. Приступа, О. Слімаковський, М. Лук’яненко, частково Т. Круцевич, Т. Безверхня. Однак ці дослідження були спрямовані переважно на вивчення народних ігор, забав та рухливих вправ як форм ру­хової активності в синхронічному (зосереджений на одному історичному етапі) аспекті. Тому на­разі розгляд цієї проблеми в діахронічному (до­слідження на кількох історичних етапах, та їх взаємозв’язку) аспекті на ґрунті етнопсихології набуває актуальності.

       Таким чином, етнічна цінність концепту “здо­ровий спосіб життя” полягає у руховій активності народу як ментальної складової. Зокрема врахо­вуючи втрату етнічних традицій, пов’язаних по­силеною урбанізацією, постала навчальна потре­ба у веденні здорового способу життя на ґрунті ментальних витоків, власне українських, побу­ті й культурі. Відповідно сформувався новий на­прям рекреації — агрофітнес, який був поклика­ний залучити населення до споконвічної рухової активності — землеробської праці.

      Дедалі глибше актуалізується концепт „здоро­вий спосіб життя”, який репрезентований в його межах на основних важелях — архетипах (сталих етнічних образах) праці, ігор чи ігрищ та шляху (в єдності руху, часу та простору).

Архетип праці (фізичної) поданий у вигля­ді прототипів тогочасних етнічних професій (ко­валь, хлібороб, орач, плугатар, бондар, бочкар, кушнір, чоботар, мірошник, мисливець, рибалка, стрілець, чумак тощо), які є елементами чи формами сучасних видів спорту, зокрема важкої та легкої атлетики, фехтування, стрільби з лука, стрільби кульової, веслування, спортивного ри­бальства, спортивного орієнтування, власне ту­ризму.

Ігри чи „ігрища” вказують, передусім, на ознаки спорту чи дозвілля — змагальність і роз­вагу. Цей архетип найколоритніше представле­ний формами сучасної фізичної культури і спорту, оскільки в них простежуємо фізичні вправи: рухи вгору, згин тулуба, розгин тулуба, імітація трудової діяльності (фізичного наванта­ження), плавальних рухів або ж кулачний бій, що полягає у двоборстві та є власне прототипом боксу тощо.

Архетип шлях у єдності трьох елементів — ру­ху, часу та простору — реалізовується за до­помогою термінологічних понять та сполучень: удар, жим, захват, пас, поштовх, підготовка, за­няття, тренування, віковий період, “спортивний вік”, середовище тощо.

     „Здоровий спосіб життя” не видозмінений, оскільки залишається усталеною його спрямова­ність — на основу життя (рухову діяльність кож­ного українця), що відповідає запитам суспіль­ства ще в давній період. Різниця лише полягає у свідомому та несвідомому використанні рухо­вої діяльності: для сучасного пересічного україн­ця — це свідома нагальна потреба (щоб укріпити, зберегти здоров’я), а для тогочасного українця — основа виживання (побутова справа — здобуття харчування, промислових чи побутових товарів). Однак першочерговим завданням правильного ве­дення здорового способу життя є врахування ет­нічних витоків (власних), які складалися віками і є ефективними, бо передбачають різні аспекти їх вирішення, пов’язані з побутом, культурою, мен­талітетом.

 

Література

1. Круцевич Т. Ю. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч. посібник / Т. Ю. Круцевич, Г. В. Безверхня. — К.: Олімп, л-ра, 2010. — 248 с.

 2. Приступа Є. Українські рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика / Є. Приступа, О. Слімаковський, М. Лук'яненко. — Дрогобич: Вимір, 1999. —449 с.

 3. Словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. I. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. — 3-є вид. — К.: Міленіум, 2005. — 352 с.

 4. Цьось А. В. Українські народні ігри та забави / А. В. Цьось. — Луцьк: Надстир’я, 1994. — 96 с.

 5. Цьось А. В. Фізичне виховання в календарній обрядовості українців: навч. посібник/А. В. Цьось. — Луцьк: Надстир’я, 2000. — 376 с.