ст. викл. Лопаєва О.М., курсант Школа-Школенко Е.О.

Академія митної служби України, Україна

Шляхи підвищення ефективності занять з фізичного виховання та спеціальної підготовки у Вищих навчальних закладах України

Стан здоров'я студентської молоді – одна з найактуальніших педагогічних проблем. Законодавчі й нормативні документи про вищу освіту спрямовують увагу вчених і педагогів-практиків на фізичне і моральне здоров'я нації.

Фізичне виховання у ВНЗ – це складний психолого-педагогічний процес, метою якого є формування фізичної культури особистості майбутнього фахівця, здатного самостійно організувати й вести здоровий спосіб життя.

Останнім часом за середньою тривалістю життя населення України посідає одне з останніх місць серед розвинутих країн світу та одне з перших за показниками, які негативно позначаються на стані здоров’я людини: за кількістю захворювань,за тривалістю лікування й т. п.

Нові умови життя, навчання і праці потребують певної психологічної й фізичної стійкості. Але багатогодинні щоденні заняття в навчальних аудиторіях сприяють розвитку гіподинамії-малорухомості, що є тривожною хворобою нашого століття [1]. За останніми даними у студентів спостерігається стійка тенденція до погіршення стану здоров'я і рівня фізичної підготовленості.

Статистичні дані про захворюваність серед молоді свідчать про швидкі темпи поширення різних за етіологією хвороб і знижену реактивність до них у цій соціальній групі населення.

Традиційна фізична підготовка студентів на навчальних заняттях є неефективною. Існуючі програми фізичного виховання не вирішують питань формування у молоді мотивів і потреб у регулярній фізичній активності як складовій частині здорового способу життя, не виконують оздоровчої функції і потребують подальшого вдосконалення [2].

Фізичне виховання студентів має низьку ефективність із-за наступних об'єктивних причин:

– недостатня кількість занять за планом;

– низький рівень використання технічних засобів навчання під час занять фізичними вправами;

– недостатнє фінансування;

– недостатній рівень мотивації до систематичних занять фізичними вправами;

– низький рівень управління фізичним вихованням [3].

У фізичному вихованні студентів існують дві основні проблеми:

1. Перша – як забезпечити об'єм рухової активності, необхідний їм для збереження здоров'я, розумової й фізичної працездатності і який дасть можливість ефективно засвоїти життєво-необхідні вміння, навички і фізичні якості;

2. Друга – як підвищити ефективність навчально-виховного процесу. Якщо перша проблема передбачає, в основному, вирішення питань організації фізичного виховання (покращання матеріальної бази, підготовку кадрів, посилення керівництва, збільшення бюджету часу на заняття фізичними вправами), то друга пов'язана з пошуком шляхів диференційованого підходу до студентів, розробкою технології навчання, використання технічних засобів навчання тощо.

Для підвищення ефективності фізичного виховання у вищих навчальних закладах проводиться досить багато різноманітних досліджень. Зокрема, пропонується вдосконалити методи й форми проведення занять, покращити програмно-нормативне забезпечення, збільшити рухову активність студентів, формувати здоровий спосіб життя.

Як свідчить низка досліджень останніх років, у зв’язку зі збільшенням нервово-емоційної напруги студентів вищих навчальних закладів, великого значення набувають засоби фізичного виховання. Розвиток цивілізації породжує такі зміни в способі життя, які підвищують ступінь ризику виникнення в молодих людей захворювань серцево-судинної системи, онкологічних захворювань, ожиріння. Щоб вплинути на поведінку молодої людини з майже вже сформованим світоглядом, переконаннями, необхідні зусилля як зі сторони самої людини, так і зі сторони професорсько-викладацького складу навчального закладу [4].

Завдання викладача – налагодити роботу так, щоб студент самостійно обрав здоровий спосіб життя, зацікавити студентів заняттями із самовдосконалення.

Будь-яке нав’язування, насаджування викличе в них внутрішній опір, несприйняття.

Аби уникнути такої протидії, викладачу слід відмовитись від авторитарних методів впливу на студентів, докорінно змінити суть відносин – від підлеглості до співробітництва, а відтак до спільної розвивальної діяльності викладачів та студентів [5].

На мою думку, викладачам необхідно знаходити індивідуальний підхід до кожного студента, враховувати всі його переваги та недоліки, схильність до окремих видів спорту та використовувати це для мотивування студента до занять з фізичного виховання та досягнення найкращих результатів.

Тільки-но інтереси, бажання і мета діяльності студенті і викладача будуть збігатися, різко зросте результативність занять фізичною культурою.

Література:

1. Sobotka R. Physical activity and Health – a new view at the Limits // Book of Abstracts //Second Annual Congress of the European College of Sports Science August 20-23, 1997. – Vol. 2. – Copenhagen, Denmark, 2009. – P. 705 – 706.

2. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки: 1594, 15.11.2006, Постанова Кабінету Міністрів України. – К., 2006. – 15 с.

3. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України /За заг.ред. Зубалія М. Д. – "2-е вид., перероблене і доповнене – К., 1997. – 36 с.

4. Дзундза А.І. Фізичне виховання – чинник всебічного розвитку особистості майбутнього фахівця // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2002. - № 13. – С. 9-14.

5. Канішевський С.М. Науково-методичні та організаційні основи фізичного самовдосконалення студентства / Станіслав Михайлович Канішевський – К. : ізмн, 1999. – 270 с.