Августин Р. Р., Саприка О. Б., Галазюк Н. М.

Львівська комерційна академія

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ

Природні монополії є особливими структурами народного господарства кожної країни, оскільки вони наділені особливою владою і мають вагоме суспільне значення. Особливої актуальності проблеми розвитку природних монополістичних структур набувають на перехідному етапі. Усе це зумовлює гостру потребу державного регулювання їх діяльності.

У національній економіці України діяльність природних монополій підлягає жорсткому регулюванню. Така ж практика широко застосовується у більшості промислово-розвинених країн світу. Державне регулювання діяльності природного монополіста проводиться з метою захисту інтересів споживачів шляхом забезпечення їх якісними товарами та послугами за доступними цінами. Оптимальною вважається ціна, встановлена на рівні середніх валових витрат, яка дає змогу монополісту покривати ці витрати та нарощувати обсяги виробництва. Отже, регулювання націлене на забезпечення споживачам вигод від економії, яка забезпечена масштабами виробництва, а фірмі – одержання „справедливого прибутку”.  Основне завдання державного регулювання природного монополізму полягає в тому, щоб не допустити необгрунтованого підвищення цін або обмеження обсягу продукції з боку фірми-монополіста. Таким чином, регулювання націлене на покращення результатів діяльності монополіста з погляду суспільства. Саме тому до фірм-виробників монопольних послуг, на ціни яких не впливає ринок, застосування принципу державного адміністрування є загальноприйнятим та необхідним.

В процесі регулювання доходності природних монополій застосовують різноманітні методи боротьби з її неефективністю. Найпоширенішими з них є: метод «невтручання»; «ідеальні» рішення; конкуренція між претендентами за право на виробництво або обслуговування; державне підприємство. Найбільшого поширення у вітчизняній практиці набув останній метод. Прийняття «ідеальних» рішень означає, що основною метою діяльності фірми має бути максимальне задоволення суспільних інтересів. Найважливіше при цьому визначити оптимальну ціну. Впродовж останніх десятиліть економісти розробили складні теорії для вирішення цього питання. Спільним предметом аналізу є визначення того, як оптимально структурувати ціни і стимули для підприємств-монополістів, щоб одночасно захистити інтереси споживачів і забезпечити фірмі „справедливий прибуток”.

Для зміщення економічних і соціальних наслідків монопольної практики в Україні доцільно було б запозичити методики регулювання монополізму, які використовуються в провідних країнах світу. Більшість з них застосовує правове регулювання процесу концентрації капіталу і конкуренції. Державне регулювання природних монополій у цих країнах передусім стосується наступних «вихідних» параметрів їх діяльності: цін і тарифів на товари та послуги; обсягів ринку і його розподілу; інших умов діяльності.

Як уже було зазначено вище, основним завданням економічного регулювання  діяльності природного монополіста є контроль над цінами (тарифами) на товари чи послуги, які ним виробляються. Такий контроль в основному здійснюється через регулювання норми прибутку, що в свою чергу може викликати у монополіста втрату стимулів до інноваційної діяльності. Для уникнення цього державне регулювання повинно збалансовано використовувати такі фактори, як надання природним монополістам стимулів, спрямованих на зниження вартості послуг та  утримання помірних цін для споживачів. Таким чином, підприємства повинні встановлювати такі ціни (тарифи) на продукцію, щоб виручка від її реалізації покривала витрати виробництва і забезпечила „справедливий прибуток”.

Останніми роками в Україні розпочалося формування прогресивної законодавчої бази у сфері регулювання діяльності природних монополій. Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Закону України «Про природні монополії», який визначає основоположні правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів. Закон України «Про природні монополії» покликаний встановити чіткі, «прозорі» та досконалі правові засади, які мають бути досить гнучкими при заходах державного впливу щодо запобігання проявам монополізму на таких ринках з боку суб'єктів господарювання. Цей Закон легалізує саме поняття природної монополії, регламентує підходи до визначення параметрів функціонування і розвитку ринків, що перебувають у цьому стані на основі оптимального збалансування економічних інтересів усіх зацікавлених суб'єктів. Другим важливим актом у  сфері регулювання природних монополій є Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 р., який визначив юридичний зміст поняття «концесії», умови і порядок встановлення концесії щодо державного та комунального майна.

Таким чином, природні монополії є жорстко регульованим сектором національної економіки. Основною метою державного регулювання природних монополій є збалансування інтересів держави, підприємств, працівників, гарантування здатності природного монополіста забезпечити ріст власного капіталу, виконати зобов’язання перед бюджетом та профінансувати інвестиції.

                                              Література

1.     Віскузі Кіп В. та ін. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика / Віскузі Кіп В. та ін. / Пер. з англ.– К.: Основи, 2004. – С. 1047.

2.     Єременко В.И. Антимонопольное законодательство зарубежных стран / Єременко В.И. // Государство и право. – 1995. – №9. – С. 100-111.

3.     Базилевич В., Филюк Г. Роздержавлення природних монопольних структур в Україні / Базилевич В., Филюк Г. // Економіка України. – 2001. – №6. – С. 35-42.

4.     Никеров Г.И. Антитрестовское регулирование: монополии и конкуренция / Никеров Г.И. // Экономика, политика, идеология. – 1990. – №3. – С. 92-98.

5.     Захарін С. Оптимізація форм і методів державного регулювання іноземного інвестування / Захарін С. // Економіка України. – 2001. – №8.– С.40-44.