Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Грабарчук М.В., к. е. н., доц. Балдинюк А.Г.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Управління конкурентоспроможністю підприємства

Сьогодні, в умовах невизначеності зовнішнього середовища кожне підприємство бажає закріпити свої позиції на ринку і успішно розвиватися. Для цього воно намагається втримати тривалий час ті чи інші досягнуті ним переваги на конкурентному ринку. Якщо вже заговорили про переваги, то тут варто згадати про конкурентоспроможність підприємства. На конкурентному ринку конкурентоспроможність виступає як засіб, а конкурентна перевага виступає як результат. З одного боку конкурентоспроможність – це здатність задовольнити потреби споживачів та отримання стабільного прибутку. З іншого боку конкурентоспроможність окремого підприємства на певному сегменті товарного чи регіонального ринку виступає як узагальнююча оцінка його конкурентних преваг у питаннях формування ресурсного потенціалу, якості задоволення споживчого попиту та досягнутої завдяки цьому ефективності функціонування господарчої системи, які мають місце на момент чи протягом періоду оцінювання[1].

Актуальною проблемою сучасної вітчизняної теорії й практики підприємства є управління його конкурентоспроможністю (КС). Міжнародна конкуренція, глобалізація ринків, масштабне проникнення іноземних товарів на український ринок переводять проблему управління конкурентоспроможністю підприємства до числа пріоритетних управлінських завдань, успішне вирішення яких забезпечить виживання і розвиток підприємств у новому середовищі.

Аналіз останніх досліджень показав, що питанню управління конкурентоспроможністю підприємства присвячені праці таких відомих вчених, як: А. Маршалла, І. Ансоффа, Ф. Тейлора, М. Портера, В.Дж. Стівенсона, А. Шеремета, Г.В. Ососької , О.А. Осовського та багатьох інших.

Конкурентоспроможність є складним поняттям й складається з декількох елементів: висока якість товару, додаткові послуги, після продажне обслуговування, високий рівень яких дає можливість витримувати конкуренцію і збільшувати частку ринку.

Згідно традиційних економічних поглядів джерело конкуренто- спроможності складається з двох частин: 1) здатності організації адаптуватися до змін, що відбуваються в навколишньому середовищі; 2) інноваційності, тобто здатності організації оновлювати внутрішньо організаційні процеси й проводити реструктуризацію для збільшення продуктивності праці й зниження собівартості продукції. Іншими словами, процес оновлення повинен бути постійним і ритмічним, а реалізація цих процесів повинна проводитися з мінімальними затратами. Досягнутий в окремий проміжок часу рівень конкурентоспроможності торговельного підприємства не може розглядатися як довгострокова характеристика його ринкової позиції незалежно від ефективності його діяльності. Протидія інших суб’єктів господарювання, рішучість та активність їх конкурентних стратегій можуть призвести до втрати досягнутої позиції та зниження рівня конкурентоспроможності.

КС є одним з вагомих показників стану підприємства як господарчої (виробничої) системи, який визначає перспективи його подальшого розвитку, можливість досягнення стратегічних цілей та завдань. Підтримування або підвищення конкурентоспроможності може розглядатися і як одна з цілей (завдань) підприємства. Тому одним з важливих етапів роботи з розробки стратегії діяльності є визначення стану конкуренції на ринку (сегменті ринку) діяльності та визначення позицій підприємства на ринку. При цьому не потрібно забувати, що КС є показником порівняльним, вона визначається шляхом порівняння умов, ресурсів та результатів діяльності конкретного підприємства з певною групою підприємств, які визнані його конкурентами. Формування групи підприємств-конкурентів є дуже важливим етапом роботи, оскільки підприємство може бути конкурентоздатним в межах одного сегменту ринку, а в межах іншого – бути не конкурентоспроможним.

Ми можемо виділити такі основні напрями вдосконалення механізму управління конкурентоспроможністю підприємства:

Ø вдосконалення структури управління процесом торгівлі;

Ø поліпшення управління  ресурсами підприємства;

Ø вдосконалення інструментарію управління на основі встановлених принципів;

Ø вдосконалення механізмів оптимально-максимальної реалізації конкурентоспроможної продукції;

Ø вдосконалення нормативної та правової бази, що регулюють інвестиційні процеси;

Ø вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;

Ø поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством;

Ø стратегічний моніторинг;

Ø конкретизація місії підприємства на основі виявлення та узгодження інтересів учасників бізнесу.

Отже, забезпечення конкурентоспроможності підприємства необхідно розглядати як одне з найважливіших стратегічних завдань, а фінансовий стан і особливо фінансову стійкість підприємств - як засіб управління конкурентоспроможністю підприємства на перспективу.

Література:

1. Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007. – 676 с.

2. Гейдар Г. Конкурентная борьба крупной компании // Економіка і держава . – 2008. - №4 – с. 27-29.

3. Павлова Н. Анализ конкурентоспособности фирмы. // Менеджмент и менеджер. – 2007. - №10. – с. 23-26.

4. Бойчик І. М. Економіка підприємства. – К. : Атака, 2004. – 84 с.