Н.М. Проскуріна, Г.В. Верескун,

Запорізький національний університет

 

Лізинг в Україні у після кризовий період: принципи відбору платоспроможних лізингоодержувачів

 

В сучасних умовах функціонування світової економіки лізинг у багатьох країнах став головним інвестиційним інструментом, за допомогою якого на придбання нового устаткування залучається до        40-45% інвестицій. У країнах з розвинутою економікою лізинг визнаний найбільш ефективним методом якісного відновлення матеріально-технічної бази країни. В Україні лізинг з’явився відносно недавно – на початку 90-х років, однак вже чимало підприємств оцінили переваги лізингу. На заваді успішному розвитку лізингової галузі стала кризова економічна ситуація, яка охопила світову економіку.

Протягом останніх двох років суттєвих змін зазнав як світовий так і не досить сформований український ринок лізингу. На сьогодні, за даними експертів, близько 70% лізингових компаній України зупинили фінансування нових угод, у числі таких компаній – найбільші гравці ринку; 25% компаній продовжують фінансувати нових клієнтів, істотно посиливши умови і звузивши продуктову пропозицію. Не більш 5% компаній продовжують працювати приблизно на тих же умовах, що і до кризи. До останніх відносяться компанії,які так чи інакше мають доступ до державного фінансування, а також деякі компанії, спеціалізовані в найбільш конкурентному сегменті лізингу нового автотранспорту, чи компанії створені при виробниках. Крім того, більшості лізинговим компаніям довелося скоротити портфелі угод, переорієнтуватися на нові ринки або більш дешеві в обслуговуванні угоди чи, навіть, покинути ринок. Лізингові компанії почали акцентувати увагу на скороченні витрат та зміні критеріїв відбору лізингоодержувачів.

Варто зазначити , що підвищення лізинговими компаніями вимог до відбору нових лізингоодержувачів відбулося за основними параметрами лізингової угоди:

1.                 фінансова надійність лізингоодержувача. Підприємствам з нестійким фінансовим станом досить складно отримати актив у лізинг, навіть якщо воно хоче профінансувати придбання найбільш ліквідних активів, наприклад, нових автомобілів та готове сплатити досить високий аванс у розмірі 30-40%;

2.                 активи, придбання яких готові фінансувати лізингові компанії. Активно надаються у лізинг нові легкові та вантажні автомобілі, автобуси, ліквідна техніка спеціального призначення. Однак, практично ніхто не бажає працювати з будь-яким виробничим устаткуванням, виняток може бути лише за умов високої кредитоспроможності клієнта або у випадку, якщо устаткування перебуває під гарантією закордонних експортних агентств;

3.                 підвищення авансового внеску і відсоткової ставки за договором. Невеликі аванси (10%) доступні лише для клієнтів з високою кредитоспроможністю. Звичайний розмір авансу для інших угод коливається від 30%.

Зміна ситуації на ринку лізингу стала підставою нової стратегії у прийнятті управлінських рішень лізинговими компаніями. Особливе значення для лізингових компаній за сучасних умов функціонування економіки набувають процедури, направлені на запобігання неплатежів і захист інтересів лізингодавців у випадку банкрутства лізингоодержувача.

На нашу думку, в умовах можливих неплатежів лізингоодержувачів, лізинговим компаніям доцільно будувати власні стратегії на наступних принципах:

§                    авансування -  починаючи з 30%;

§                   підвищення відсоткової ставки за договором для покриття можливих портфельних ризиків;

§                   ефективної системи вилучення активів, наданих у лізинг за умови неплатежу;

§                   пошуку ринків збуту вилучених активів;

§                   застосування різних видів забезпечень лізингового договору (гарантій, поручительств, застав та інше) їх ефективної реалізації у випадку неплатежу.

За умов застосування вище перелічених принципів, лізингова компанія може забезпечити отримання прибутку з моменту підписання угоди та сплати авансу лізингоодержувачем, не залежно від його подальших платежів.

В умовах сучасної кризи економіка України вимагає переорієнтації на інноваційний шлях розвитку і наукового обґрунтування тих засобів та інструментів, що забезпечать ефективну переорієнтацію.