Історія /3. Історія науки і техніки
К.і.н. Бородай І.С.
Інститут розведення і
генетики тварин, Україна
Альтернативний погляд на генезис вітчизняної
симентальської породи
Серед низки
порід великої рогатої худоби, які отримали поширення на українських землях у
другій половині ХІХ та упродовж всього ХХ століття, найбільш помітний слід
залишила симентальська. Сименталів почали завозити з їх батьківщини Швейцарії
ще на початку ХІХ століття. Причина популярності породи полягала, перш за все, у
вдалому поєднанні продуктивних характеристик, добрій акліматизаційній
здатності. Тварин розводили як у
чистоті, так і схрещуючи
з місцевою худобою, переважно сірою українською. Більш інтенсивно процес сименталізації розгорнувся після
земельної реформи 1861 р., яка розчистила шлях для становлення
промислового капіталізму і позначилася активним пошуком нових, більш
інтенсивних методів ведення галузі тваринництва.
За даними
М.А. Кравченка сименталізація місцевої худоби у найбільших масштабах здійснювалася
у Полтавській, Київській і
Харківській губерніях. Українським заводчикам (Л.К. Кочубей,
П.І. Харитоненко К.К. Ремміх, І.В. Фліорковський,
І.В. Білоярцев, Д.Я. Дік, М.Є. Браницька,
С.В. Новинський та ін.)
вдалося досягти певних здобутків у розведенні цієї породи, кращі екземпляри
якої експонувалися на сільськогосподарських виставках.
У формуванні
вітчизняного масиву симентальської худоби значну роль відіграли земства та
сільськогосподарські товариства, які переймалися закупівлею та поширенням
племінного матеріалу, організацією парувальних пунктів, виставок-аукціонів
тощо. Так, на Київщині перший
парувальний пункт (з одним бугаєм!) було відкрито в 1908 р., а вже в 1912 р. їх
кількість та число бугаїв на обслуговуванні зросли відповідно до 108 та 117. За
породною належністю плідників лідирувала швіцька порода – 52 гол., тоді як симентальської
було – 43, сірої української – 12, англерської – 4, ольденбурзької – 2,
фрейбурзької – 3 і вільстермаршської – 1 гол. Незважаючи на переважаючу
кількість швіцьких плідників, на земських парувальних пунктах Київщини симентальськими
бугаями було покрито 2136 корів, тоді як швіцькими – лише 1465. Це свідчить про
те, що вже на той час населення оцінило вигідність схрещування своїх корів з
симентальськими плідниками [1].
У 1909 р. за ініціативою відділу тваринництва
Харківського товариства сільського господарства організовано першу в країні племінну
книгу – Харківську, відкриту
для сірої української, симентальської, червоної колоністської та швіцької порід
великої рогатої худоби. У наступні роки її філіали створено при відділах
тваринництва Київського та Умансько-Липовецького товариств сільського
господарства, а також при постійній комісії з тваринництва Полтавського
товариства сільського господарства. У 1912 р. відкрито орловську племінну
книгу, яка з невеликими змінами зберегла статут харківської і функціонувала, як
її філіал [11].
Оскільки
запит на симентальську худобу з року в рік зростав, а вітчизняних чистопородних
плідників не вистачало, Департамент землеробства організував інформаційне бюро
для придбання племінної худоби у Швейцарії. З цією ж метою в 1913 р.
відділом тваринництва Київського товариства сільського господарства і
сільськогосподарської промисловості укладено договір
з Комісією Союзів швейцарських скотарів та створено Російсько-швейцарський
комітет [5].
Хоча
завезення сименталів із Швейцарії набуло більшого розмаху, основний масив
тварин, що використовувався для поліпшення місцевої худоби, був все-таки вітчизняного
походження. У дореволюційний період процес сименталізації місцевої худоби в Україні хоча і позначився певними успіхами, однак ця робота здійснювалася у відносно невеликих
масштабах, стихійно, переважно
в умовах недостатньої годівлі.
З початком Першої Світової війни та революцією поголів`я племінної худоби значно
скоротилося. Не сприяла цьому і масова колективізація: племінний матеріал
поміщицьких господарств був частково знищений та розпорошений по всій країні. На
першій зоотехнічній нараді, скликаній Наркомземом УРСР у листопаді 1921 р., прийнято
рішення у подальшій племінній роботі використовувати місцеві породи та відріддя,
як найбільш придатні до розведення.
Незначна кількість племінних тварин, сконцентрована в
радгоспах, культбазах і комунах, послужила тією основою, з якої розвинулась вітчизняна симентальська
худоба. За даними А.О. Свиренка у дев`яти українських губерніях зосередили 272 гол. цієї породи. За кількістю поголів`я симентали посідали четверте місце, поступаючись червоній степовій, сірій українській
і швіцькій породам. У кінці 20-х років сформовано такі розплідники
симентальської породи: «Трубайці» Харківського, «Миколаївка» Миргородського, «Глебівка» Чернігівського, «Лісова
дача» Старобельського, «Тетіївський» Білоцерківського, «Куренівка» Київського, «Ферма»
Ізюмського повітів, а також при Носівській дослідній станції, Луганському сільськогосподарському
технікумі та Кам`янець-Подільському сільськогосподарському інституті [9].
Показники
молочної та м`ясної продуктивності симентальської худоби порівняно з іншими породами виявилися настільки високими, що в плані породного районування на 1933 р. її було визнано плановою для Лісостепу України, а потім й інших районів поліської зони. З
цього часу симентали з року в рік розширювали
свій ареал, поступово поглинаючи поліську, більшу частину сірої та білоголової української породи.
У 1934 р. вийшов перший том Державної племінної книги
симентальської породи, в якому професор О.А. Соловйов навів
детальну характеристику її продуктивних та племінних якостей [10]. Наступного року в УРСР було організовано 3 державні племінні
розплідники – Гельмязівський, Прилуцький (Тростянецький)
і Валківський.
Невиправних збитків
нанесла племінному скотарству України Друга Світова війна. Значна втрата
поголів’я через, з одного боку, критичні умови евакуації, гостру нестачу кормів
та робочих рук, з іншого, – директиви радянських керівних органів, згідно з
якими кращі у племінному відношенні тварини у більшості випадків реевакуації не
підлягали. Тож не дивно, що по закінченню війни симентальську худобу довелося
відновляти практично з нуля. Основними джерелами комплектування племінних стад були переважно контрактація худоби
у селянських господарствах, виранжирування невеликих груп тварин із племінних
господарств РРФСР та ін. З приєднанням
західних областей УРСР організовано три нові племінні розплідники:
Сторожинецький, Стрийський і Отинянський.
Згідно з Постановою Ради Міністрів
СРСР “О мерах по дальнейшему улучшению племенного дела и искусственного
осеменения в животноводстве” у 1958 р. на базі кращих племінних радгоспів,
колгоспних ферм та експериментальних господарств науково-дослідних і учбових
сільськогосподарських установ організовано державні та колгоспні племінні
заводи. Племінні розплідники реорганізовано на державні станції з племінної
роботи та штучного осіменіння. Це поклало початок поглибленій роботі з удосконалення симентальської худоби.
Найбільш цінне поголів’я
було зосереджене в таких племінних заводах, як «Тростянець», «Мирний»,
«10-річчя Жовтня» (Чернігівська обл.); «Шамраївський», «Терезине», «Колос», «15
років Жовтня» (Київська обл.); «Матусівський», «Старий Коврай» «Більшовик»
(Черкаська обл.); «Червоний велетень», «Українка», «Прогрес», «Комуніст»
(Харківська обл.); «Веселий Поділ» (Полтавська обл.); «Літинський», «Україна»,
племзавод Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції (Вінницька
обл.); «Перше травня», ім. Леніна (Івано-Франківська обл.), племзавод колгоспу ім.
Леніна (Чернівецька обл.) та в ряді племінних радгоспів [4].
Українськими
вченими створено низку цінних ліній, зокрема Бистрого, Богатиря, Вехтера
ЧС-213, Сидоніса ЧС-173, Гетьмана 980, Мергеля ЧС-266, Аскольда ЧС-44, Сигнала
ЧС-239, Мікрометра ЧС-193, Марса ЧС-195, Симетричного ЧС-161, Нальота ЧС-160,
Визова ЧС-890 і Вєрного ЧС-925 («Тростянець»); Геродеса 2229, Альрума КС-7,
Ціпера КС-8, Кодекса КС-211, Біляка КСМ-127 («Терезине»); Лорда КС-62, Фауста
КС-63, Фіделіо ЧС-197 («Хмельовик»); Бісера ХС-22, Тамана ЦТС-138, Лавра ХС-46,
Неоліта ХС-641 («Червоний велетень»); Ефекта 164, Тореадора 146 («Українка»);
Моха ЧРС-172 («Матусівський»); Лебедя 8201 («Шамраївський»); Апельсина
(«Верхнячський»); Екземпляра ЧС-243, Кагала КС-2, Ієзуїта ЧС-249, Перуна
ЧС-253, Фастуна ХЦС-5, Кіммера ХЦС-8, Болонда ХЦС-89, Белнара ХЦС-86
(Золотоніське МРПО); Етапа КС-1, Рицаря КС-323, Забавного КС-266, Горького
КС-316, Адоніса КС-334 (Переяслав-Хмельницьке МРПО); Колоса ЧС-36, Модуса
ЧС-51, Воїна ЧС-1044 (Прилуцьке МРПО) [8].
У господарствах республіки сформовано три внутріпородні
типи: переяславський, тростянецько-прилуцький, передкарпатський
молочно-м’ясний, східно-лісостеповий молочно-м’ясний, важкий тип зони цукрових
заводів.
На цьому
етапі значний внесок в удосконалення українського масиву симентальської худоби
здійснили учені НДІ тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР (І.А. Зозуля, І.М. Клочко),
Харківського зооветеринарного інституту (М.Д. Потьомкін), Української
сільськогосподарської академії (М.А. Кравченко), Київської дослідної
станції тваринництва «Терезине» (О.А. Соловйов), Білоцерківського
сільськогосподарського інституту (Л.К. Соломенко) та ін. Не меншу роль в
удосконаленні сименталів відіграли вітчизняні зоотехніки: А.Л. Воєдило, О.Є. Логвиненко,
О.К. Булах, І.П. Ванін, М.В. Данилевський, Ф.К. Супруненко,
М.І. Булатов, М.П. Левченко, О.Ф. Вишенський, Ф.С. Шпика, М.І. Пшенична,
В.М. Сірокуров, А.К. Черевеченко, М.А. Потіха та ін.
Професор
М.А. Кравченко та ін. обґрунтували доцільність
виділення української симентальської худоби, як породної групи, доводячи,
що за молочною продуктивністю та живою масою вона має певну перевагу над сименталами
інших зон розведення. Вирішальну роль у цьому відіграло її походження від сірої
української худоби, частка спадковості якої з успіхом асимільована у новій
породі. Як суттєві аргументи також наводилися:
тривалий період розведення сименталів в Україні, наявність достатнього масиву
породного поголів’я, значні ресурси худоби високої племінної цінності,
перевершення стандартів ДПК у племінних господарствах, спадкова стійкість
ознак, здатність до роздоювання, відповідність природно-економічним умовам зони
розведення, задовільна структуризація. Натомість Державна апробаційна комісія
СРСР, як окрему самостійну породу молочно-м’ясного напряму, із усього масиву сименталізованої
худоби виділила її невелику частину (всього кілька тисяч голів) із центром
розведення у Сичовському державному племінному
розпліднику [4].
У 1976 р.
вийшов перший випуск «Книги высокопродуктивного крупного рогатого скота
симментальской и сычевской пород», до якої було записано 3295 корів з удоєм
6000 кг молока і більше за 300 днів найвищої лактації. Дві треті усіх
рекордисток вирощено в господарствах УРСР. За кількістю записаних тварин перше
місце посідав племзавод «Тростянець» (262 гол.) Чернігівської, друге –
племзавод «Сичовка» (242 гол.) Смоленської і третє – племзавод «Шамраївський»
(207 гол.) Київської обл. [3]
Загальне
керівництво з удосконалення породи здійснювали Міністерство сільського
господарства УРСР, Республіканський трест племінних заводів, Укрраднаргосп та
обласні сільськогосподарські організації. У 1960 р. Міністерство сільського
господарства РРФСР затвердило Раду по племінній роботі з симентальською і
сичовською породами, яку в 1962 р. було перетворено на союзну із 8 філіалами у
різних зонах СРСР, у тому числі й українським. Діяльність Ради спрямовували на систематичний аналіз змін якісного
складу племінних стад, встановлення бажаного типу тварин для подальшого
розведення, вивчення генеалогічної структури, визначення найбільш ефективних
методів парування, планування перспективного розведення за лініями і родинами,
взаємозв`язок у племінній роботі господарств різних категорій і систем тощо.
Головою союзної Ради обрано професора, доктора сільськогосподарських наук Д.І. Старцева.
Серед членів союзної ради були українські вчені та спеціалісти: А.Л. Воєдило,
М.В. Зубець, П.С. Молчанов, П.Л. Можилевський, М.І. Іванський,
М.В. Данилевський та ін. [2].
Першим
перспективним планом племінної роботи з симентальською породою УРСР на 1966-1970
роки визначено, як головний напрям селекційно-племінної роботи, – формування
типів тварин з високою молочною продуктивністю, жирномолочністю, пристосованістю
до інтенсивних технологій виробництва молока на основі чистопородного
розведення [6].
З початком інтенсифікації скотарства та
запровадженням новітніх технологій виникла гостра потреба в удосконаленні
симентальської породи за придатністю до дворазового машинного доїння та
молочною продуктивністю. У зв`язку з цим українськими вченими (М.В. Зубець, В.П. Буркат, Ю.Д. Рубан та ін.)
обґрунтовано та реалізовано концепцію створення на її основі шляхом відтворного
схрещування з представниками кращих молочних порід зарубіжної селекції (голштинської,
а за деякими схемами схрещування – монбельярдської та айрширської) нової української червоно-рябої молочної породи. Симентальську породу також залучали при виведенні української,
поліської та південної м`ясних порід. Усі перелічені селекційні досягнення
відповідають рівню європейських стандартів.
В останні десятиріччя у зв`язку зі значним
скороченням поголів`я симентальської худоби для відтворення її унікальних
біологічних якостей розроблено програму виведення на її основі нової
спеціалізованої м`ясної породи. Організаційними
схемами передбачено застосування як методу чистопородного розведення наявного
поголів`я симентальської комбінованої худоби, так і схрещування з м’ясними
сименталами канадської, німецької, австрійської та американської селекції.
Різноманітність внутріпородного складу сименталів сприятиме значному збагаченню
генофонду, формуванню кількох зональних типів. При цьому для переходу до
внутріпородної селекції не потребується багато поколінь, оскільки симентали
усіх генотипів споріднені. Значна частина тварин навіть першої генерації
відповідає вимогам цільового стандарту створюваної породи.
ЛІТЕРАТУРА:
1.
Букраба В. В. Обзор Киевской Всероссийской выставки животноводства
1913 года / В. В. Букраба. – К., 1913. – 42 с.
5. Отчет о деятельности Киевского общества
сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности за 1913 г. –
К.-Демиевка, 1914. – 197 с.
7. Происхождение симментализированного скота в Украинской
ССР /Н. А. Кравченко, И. А. Даниленко,
И. А. Зозуля, И. М. Клочко // Гос. плем. книга крупного
рогатого скота симментальской породы. – К.: Держсільгоспвидав, 1961. – Т. 10. –
С. 3–25.
8. Самусенко А. И. Симментальский скот / А. И. Самусенко
– К.: Урожай, 1986. – 136 с.
10.
Соловйов А. А. Характеристика української симентальської худоби //
Державна племінна книга симентальського скоту / Південний науково-дослідний
інститут молочного господарства, Київська зональна молочно-м`ясна досл. станція,
НКЗ справ УСРР. – Х.-К.: Держсільгоспвидав, 1934. – С. 14-26.