ДМИТРІЄНКО Ю.М. здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЯК МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У НЕТРАДИЦІЙНОМУ ТА ТРАДИЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: СТРУКТУРА НОРМИ,  ФОРМУЛА,  СПОСОБИ ВИКЛАДЕННЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ЗА ПОЗИТИВНИМ ПРАВОМ

     У наших численних попередніх роботах ми запропонували класифікацію та кваліфікацію у порівняльному аналізі норм правової свідомості та норм статичного (позитивного) права, серед них найголовніші  [1-7]. У даній статті ми продовжуємо викладати результати проведених досліджень стосовно структури, формули, способів викладення та класифікації норм правової свідомості у вигляді таблиці порівняльного аналізу з нормами права. У цьому аспекті розвиток української правової свідомості інакше можно визначити як перехідне, транзитивне та посттранзитивне формування ідейно-світоглядного ядра (ідейно-світоглядні цінності, вимоги, потреби, перспективи) посттранзитивної української правової свідомості (її правової психології), а також формування домінанти складової пропорції у формулі української правової ідіоми-норми права-правової свідомості тощо. Під час же процесів її становлення здійснюється активний набір (регулятивне рекрутування з ідейно-світоглядного її ядра нормативних властивостей націонаьно-ментальної щільності нової  домінанти складової пропорції в формулі української правової ідіоми або активно формується правова ідеологія правової свідомості, що згодом перетворюється у державно-правову. При цьому слід зазначити, що робіт, присвячених даній тематиці або спорідненій як за зарубіжними, та й за вітчизняними дослідженнями, історичними та сучасними, автору знайти не вдалось (Див. табл. 1)                     

Таблиця 1

Правова свідомість як механізм правового регулювання суспільних відносин за перехідного правостановлення (механізм правового регулювання у нетрадиційному суспільстві)

Поняття та ознаки норми правової свідомості

Основним структурним елементом правосвідомості  є  її  норма, котра радикально (нерадикально) концентрує  та регулятивно презентує найголовнішу функцію форми правової емоції – головного структурного елементу механізму правової свідомості за перехідного нетрадиційного суспільства та сам механізм правового регулювання, що ідентифікується ідеологічно як (неписьмово, так й письмово) універсалізована норма права, регулятивно здійснюється емоційно, психологічно забарвлено та швидко, як  без необхідних правових процедур оформлення, верифікації та її оприлюдненої адаптації, так й з цими правовими процедурами на більш розвиненому щаблі становлення та розвитку правової свідомості як стержневого елементу механізму правового регулювання.

Норма правосвідомості як норми прямої дії самої правосвідомості – єдиного механізму правового регулювання - правило поведінки, що поширюється, в першу чергу, на строго визначену кількість ситуацій та визначене коло суб'єктів (норми корпоративної, революційної правосвідомості), що не завжди має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання тільки певних (наприклад, встановлення нової диктатури пролетаріату, нової олігархії, пріоритетів нових суспільно-правових цінностей та ін.) суспільних відносин в суспільстві, істотних для її становлення та розвитку як нової, лише потім, за мірою переутворення норм правосвідомості на норми статичного позитивного права, де правосвідомість є  основною частиною механізму правового регулювання суспільних відносин, починає поширюватись  на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб'єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання всіх відносин в суспільстві.

Норма правосвідомості характеризується наступними ознаками:

1. Норма правосвідомості  є результатом прямої функції правової емоції, правової ідеї, правової теорії, правотворчості окремого індивідууму, окремої особистості, певної соціально активної групи первинних суб'єктів правової свідомості, певної групи соціально активних, як правило, радикально правоналаштованих спільнот у нетрадиційному суспільстві, націленої на формування нового громадянського суспільства як широкої соціальної основи нової правової держави, або санкціонування у актах правосвідомості вже існуючих соціально справедливих норм за світовими зразками норм статичного права;

2. Це правило поведінки, що має обов'язковий характер, а не характер певної поради, на перших стадіях становлення та розвитку нових форм перехідної правосвідомості для владних первинних суб'єктів правової свідомості, що перетворюються у владних вторинних, за мірою їх цивілізованого еволюціонування.

3. Це правило поведінки, що відображає, в першу чергу, суспільні, масові, колективні та індивідуальні, державні правові інтереси тих суб'єктів правової свідомості, котрі намагаються трансформувати старе традиційне, але нецивілізовано озовнішнене суспільство у нове нетрадиційне, але з цивілаційними правовими цінностями, інтересами та орієнтирами

4. Це правило поведінки, що на початковому етапі становлення нової форми правової свідомості може принципово не визнавати формальну рівність всіх суб'єктів правової свідомості у зв'язку з тривалим порушенням природних первинних прав первинних суб'єктів правової свідомості з боку вторинних, лише згодом, за мірою встановлення соціальної справедливості, поступово починає визнавати формальну рівність всіх суб'єктів правової свідомості та права шляхом покладення на них рівних обов'язків та надання їм рівних прав, але за умов виконання (перевірки виконання) умовного паритету первинних природних прав первинних і вторинних суб'єктів правової свідомості;

5. Це правило поведінки, що не має чітко визначеного  змісту та зовнішньої форми виразу або цей зміст має принципово максимально зконцентровані та звужені параметри (правові параметри, інтереси  диктатури пролетаріату, нової олігархічної корпорації), що згодом нормативно врегульоваються у чітко визначений зміст та зовнішню форму.

6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб'єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам владної еліти, олігархічної верхівки суспільства, будь-якої широкої корпоративної спільноти, окремих видатних особистостей, соціально активних спільнот, груп, що мають сильний вплив на формування чинних олігархічних, державних, корпоративних та інших  інтересів та пріоритетів (наприклад, життєвих інтересів депутатів Верховної ради України та ін.).

7. Це правило поведінки, що може не охоронятися державою, існувати та функціонувати вільно, та може охороняється державою як можливість застосування санкцій примусового характеру. Отже, норма правосвідомості - це не завжди загальнообов'язкове правило поведінки ( а скоріш навпаки, вона виходить з ідейної, духовної  переконаності суб'єктів правової свідомості у їх гострої необхідності виконання), що встановлюється чи санкціонується державою, є прямим нормативним волевиявленням певного акту (певних актів) правової свідомості її соціально активних первинних суб'єктів, є як офіційним, так й неофіційним  засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов'язків суб'єктів відносин та забезпечення їх виконання як за нормами моралі, звичаєвого права, інших корпоративних правових норм, так й примусовою силою закону. Норма правової свідомості – це, ті норми, що стають процесуальною основою, в першу чергу, норм процесуального, матеріального права.

СТРУКТУРА  НОРМИ ПРАВОВОЇ  СВІДОМОСТІ

       Правова норма є простою (на початковій стадії її становлення та розвитку, коли правова свідомість є цілісним механізмом правового регулювання) та складною юридичною категорією (на непочаткових стадіях її становлення та розвитку, коли правова свідомість є складовою частиною механізму правового регулювання суспільних відносин), що має як неформальний (закріплених у нормах моралі, звичаєвої правосвідомості, звичаєвого права, інших нормах корпоративної правосвідомості та неписемного корпоративного права), так й формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура  норми правової свідомості - це внутрішня  та зовнішня її будова (наприклад, запозична нова форма правосвідомості або перенесена з іншого часо-простору, що у ідейно-світоглядному та нормативно-правовому сенсі може накладатися на певну пріоритетну стару або нову форму), що характеризується певною взаємодією або відсутністю необхідної взаємодії складових елементів.

На питання про структуру норми правової свідомості в сучасній літературі точки зору відсутні.

   Теоретичний характер може визначати структуру норми правової свідомості   в її ідеальній конструкції у логічній площині причинно-наслідкових регулятивних подій за позитивним правом за такою формулою:

- На початку перехідного періоду правостановлення певного старого маргінального традиційного суспільства у нове нетрадиційне формула норми правової свідомості за позитивним правом лише нагадує формулу норми права: …"… ЯКЩО  (ЯКЩО, ЯКЩОa …) … ТО (ТО,ТОb …) … ІНАКШЕ (ІНАКШЕ, ІНАКШЕc…"…, де «…» після лапок - позначають необов'язково завжди такий порядок протікання логічно-регулятивої дії (виконання, здійснення, функції) норми правової свідомості, а саме: «гіпотеза-диспозиція-санкція» за її межами за контактуваня з іншими структурними, у тому числі з іншогалузевими елементами норм інших правових свідомостей, «…» - у межах лапок визначають структуру норми однієї галузі правового усвідомлення,  певний порядок, що позначають необов'язково завжди звичайний порядок протікання логічно-регулятивої дії (виконання, здійснення, функції) норми правової свідомості, - у самій структурі норми, тобто необов'язково спочатку здійснюється гіпотеза, потім диспозиція, та санкція; (ЯКЩО, ЯКЩОa …),  (ТО,ТОb …), (ІНАКШЕ, ІНАКШЕc…) – позначають різну можливість існування як функціональних, так й дизфункціональних декількох гіпотез, диспозицій, санкцій рівно як й їх повну чи часткову відсутність, або відсутність єдиної необхідної гіпотези, диспозиції, санкції, а також їх регулятивну, арегулятивну та дисрегулятивну функцію, властивості та цінності, що, як правило, визначаються правовими цінностями владної корпоративної більшості.

    Функціональна регулятивна сила гіпотези, диспозиції та санкції нормативно детермінована циклом соціальної активності правової свідомості, правовим станом її відносної та абсолютної самостійності, домінантною формою суспільної та державно-правової свідомості, роллю та значенням масової, колективної та індивідуальної правової свідомості у суспільстві та державі, рівнем правової духовності громадян та владної еліти, станом спадкоємності у правовій свідомості, правовій традиції та правовій культурі, циклом соціальної активності правової культури, спадкоємності правової культури. Норми правової свідомості мають велику детермінантність та причинно-наслідкову залежність від багатьох факторів суспільно-правового становлення та розвитку конкретно-історичної спільності українського етносу-народу-нації-суспільства-держави, від чинників формування правових цінностей та пріоритетів конкретно-історичного циклу соціальної активності  правової свідомості, ніж норми статичного права.

    У низькому та середньому циклі соціальної активності правової свідомості норми статичного права можуть тотально бути індетерміновані  її нормами, тобто це такий період її становлення та розвитку, коли формується або вже сформувалась нова статична правова система, але норми правової свідомості як остаточного, але домінантного поки ще, механізму правового регулювання суспільних відносин продовжують виконувати функції, не даючи можливості широкому нормативному регулюванню статичному праву. Тобто це період, коли основи нової правової системи в Україні вже сформовані, вона може функціонувати та регулювати чинні суспільні відносини, але йде запекла ідейно-світоглядна боротьба (активно формується ідейно-світоглядні компоненти правової свідомості (або йде активний розвиток правової свідомості) як компоненти родової правової природи, що поки несформовані; лише коли вони остаточно сформуються (народиться нова правова психологія або державно-правова психологія владної еліти), почнуть розвиватися регулятивно-нормативні компоненти правової свідомості, перш за все, державно-правової свідомості (державно-правова ідеологія) як видова правова природа за перехідного, транзитивного або посттранзитивного нетрадиційного українського суспільства. Йде боротьба між владною елітою, коли право підмінюється політичною ідеологією, між суб'єктами владної правової свідомості формуються домовленості замість чіткого виконання норми чинного статичного права, чіткі правові рішення у судах підмінюються сумнівними, маргінально-правовими, скоріш політичними  (наприклад, пояснення нових принципів формування коаліції Конституційним Судом Регламентом Верховної Ради, тобто Законом України пояснюються норми чинної Конституції) та ін.

- У закінченні періоду формування нетрадиційного суспільства у нове традиційне формула правової свідомості  за позитивним правом або максимально наближена, або  повністю співпадає з формулою норми статичного права: " Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е ", тобто, як правило, існує одна гіпотеза, одна диспозиція, одна санкція, а також автентичний порядок їх регулятивного здійснення. 

        Відповідно до цієї формули, структура норми правосвідомості  складається з трьох елементів:

  1. Гіпотеза - "якщо";
  2. Диспозиція - "то";
  3. Санкція - "інакше".

Норма правової  свідомості може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної правосвідомості частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми правової свідомості особливої частини - з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми конституційної правосвідомості, як правило, мають лише диспозицію.

Характеристика гіпотез норми правової свідомості.

Гіпотеза- частина норми правової свідомості, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов'язки  всіх суб'єктів правової свідомості, що передбачені правовою нормою правової свідомості її первинних суб'єктів-владних первинних суб'єктів (лідери громадських рухів, соціально зорієнтованих політичних партій та ін.). Як правило, у некризовому циклі соціальної активності правосвідомості, гіпотезу мають всі норми правової свідомості.

        Гіпотеза норми правової свідомості може мати як писемний, так й неписемний характер. Функціональна дія (сила, точність, нормативна верифікаційність та регулятивність) як неписемних, так й писемних гіпотез, диспозицій та санкцій виявляється в залежності від циклу соціальної активності правової свідомості та в залежності від її відносної (некризові цикли соціальної активності) та абсолютної самостійності (кризовий цикл соціальної активності), а також від пріоритетної форми конкретно-історичної правосвідомості, що цілепокладена у форму державно-правової свідомості (об'єктивна, суб'єктивна, республіканська, монархічна та ін..). Найвища функціональна дія для гіпотези, диспозиції та санкції норми правової свідомості характерні кризовому (перехідне, транзитивне, посттранзитивне суспільство) та вищому й найвищому циклу соціальної активності правової свідомості (традиційне суспільство світового зразку), при чому їх функціональна послідовність здійснення може бути порушена, певна частина їх може бути пропущена та функціонально не може бути здійснена за різних причин, найголовнішою серед котрих є недосконалість статичної правової системи, різногалузевого позитивного права як механізму правового регулювання, де правова свідомість є лише стержневою частиною цього механізму.

     За неписемною формою гіпотеза (а також диспозиція та санкція) норми правової свідомості функціонує на початковому рівні її становлення та розвитку як цілісного механізму правового регулювання суспільних відносин, як правило, у початковому періоді становлення нового перехідного або транзитивного нетрадиційного суспільства, що стає новою соціальною базою нової держави. У такому відношенні гіпотеза норми правової свідомості може або бути (як правило або одна, або дві, або три, або декілька, які можуть постійно чи перманентно конкурувати, функціонувати та дефункціонувати між собою доти, доки не визначиться та оптимальна, що згодом перетрансформується у першу писемну гіпотезу нового основого нормативно-правового акту) за умов перетворення кризового циклу соціальної активності правосвідомості у некризовий, або ні (коли у неї за умов нерозвиненого статичного права немає потреби), залежно від рівня циклу соціальної активності правової свідомості, котрий визначає цикл соціальної активності диспозиції. В свою чергу, цикл соціальної активності правової свідомості визначаємо за формулою правової ідіоми-норми правосвідомості-норми права, відсотками національно-ментальної щільності її складових пропорцій, а також відсотковою щільністю певної домінанти складової її пропорції за різних конкретно-історичних періодів її становлення та розвитку як державно-правової.

За писемною формою розрізняють наступні види гіпотез (некризовий цикл соціальної активності правової свідомості).

1.  Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми.

2. Відносно визначені - гіпотези, що називають умови дії норми правосвідомості, але залишають за суб'єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку

3. Прості гіпотези - ті, які вміщують одну умову дії норми.

4. Складні гіпотези - ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

Характеристика диспозицій норми правової свідомості.

Диспозиція- це частина норми, що визначає зміст прав та обов'язків суб'єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

1. Визначені диспозиції - ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов'язки суб'єктів ( при встановленні душевного захворювання, "то" особа визнається неосудною).

2. Альтернативні диспозиції - ті, які надають суб'єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).

3. Прості діспозиції - ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).

4. Розвернуті диспозиції - ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

Поняття та різновиди санкцій норми правової свідомості.

Санкція - елемент норми правової свідомості , що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Різновиди санкцій:

1.  Абсолютно визначені - ті, які мають фіксовану міру впливу;

2. Відносно визначені - коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;

3. Альтернативні - надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;

4. Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);

5. Правовідмовні - націлені на можливість позбавити суб'єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).

Способи викладу норми правової  свідомості  в статті нормативного акту.

Реалізація норми правової свідомості можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов'язковість.

На практиці закріплення норми правової свідомості в тексті нормативного акту можливе у таких  варіантах:

1. Коли норма правової свідомості як її прямий акт та стаття нормативного акту повністю співпадають (буквально: преамбула нової Конституції незалежної України – як письмове вираження акту державно-правової свідомості - Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (це, фактично, акт державно-правової свідомості  Д.Ю.), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України – ідентифікує не тільки певну норму, але й цілий основний нормативно-правовий акт – Конституцію нової незалежної України.

    У даному випадку всі структурні елементи основного акту державно-правової свідомості – висловлені у преамбулі до Конституції,  вміщуються в тексті не однієї, а всіх статей Конституції України;

2.  Коли норма правової свідомості як її давній прямий акт збережені як норма прямої або опосередкованої  звичаєвої правової свідомості, ідентифікована актуальним позитивним правом як норма звичаєвого права (наприклад, деякі норми цивільного, сімейного права та ін.) - певна  стаття сучасного нормативного акту, котрі певною або повною мірою співпадають. (буквально: стаття 7 «Звичай» Розділу 1 «Основні положення»,  глави 1 «Цивільне законодавство Украни» зазначає «1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту…» [8], деякі норми сімейного права, наприклад, про заручини [9] та ін.

3.   Коли структурні частини норми правової свідомості не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:

- відсилочний спосіб - коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);

- бланкетний спосіб - коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;

- казуальний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;

- абстрактний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.

Класифікація норм правової свідомості: поняття, значення, критерії

Класифікація норм правової свідомості - це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми – як прямої норми механізму правового регулювання  суспільних відносин у нетрадиційному суспільстві.

Значення класифікації.

1.Надає можливість визначити місце норми правової свідомості в системі права, у системі спільної свідомості та у системі ідейно-світоглядних відносин і цінностей.

2. Надає можливість визначити функції норми правової свідомості та їх значення як норми механізму правового регулювання та для механізму правового регулювання.

3. Надає можливість визначити межі регулятивної дії правосвідомості, її норм як  прямих норм механізму правового регулювання у нетрадиційному суспільстві.

4. Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правової свідомості як актуального механізму правововго регулювання у нетрадиційному суспільстві.

Критерії класифікації.

Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин (за некризового циклу соціальної активності та її відносної самостійності)

- Регулятивні норми правової свідомості  - націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов'язків суб'єктів. На підставі цих норм визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов'язків, в першу чергу, первинних суб'єктів правової свідомості, чиї права порушені або тотально порущені.

Відповідно до характеру прав та обов'язків регулятивні норми правосвідомості поділяють на:

1.Зобов'язуючі - ті, що передбачають обов'язок вчиняти певні дії в інтересах суб'єкта, що має право;

2.Забороняючі - ті, що вміщують обов'язок суб'єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;

3.Уповноважуючі норми - ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

- Охоронні норми - ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб'єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.

- Спеціалізовані норми - ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізовані норми правової свідомості класифікують за двома критеріями:

а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

- загальні норми - ті, що визначають принципи функціонування суспільної свідомості;

- дефінітивні норми - ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. - визначення злочину);

- декларативні норми - ті, що закріплюють правові принципи;

- оперативні норми - ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);

б) за обсягом регулювання розрізняють:

- загальнорегулятивні - ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

- спеціальні - ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг. Частини КК);

- виключні - ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).

Відповідно до методу правового регулювання норми правової свідомості класифікують на:

- Імперативні - ті, що вміщують категоричні приписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);

- Диспозитивні - ті, що визначають варіанти поведінки або закінчуються словами: "якщо інше не встановлено законом";

- Рекомендаційні - ті, що встановлюють варіанти поведінки - найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).

Відповідно до галузей правової свідомості норми:

- Норми конституційної правосвідомості ;

-       Норми цивільної правосвідомості;

- Норми адміністративної правосвідомості та ін. галузевих правових свідомостей.

За сферою дії:

- Загальні норми - ті, що поширюються на всю територію та на всіх суб'єктів;

- Місцеві (відомчі) норми - ті, що поширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферу суспільних відносин;

- Локальні норми - ті, які діють в рамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи (норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).

                За характером:

 Матеріальні норми - ті, що визначають зміст поведінки суб'єктів;

Процесуальні норми - ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.

                    За суб'єктами:

Правові, тобто норми первинних  і вторинних суб'єктів правової свідомості - ті, що можуть як не вміщуватися (за умов нерозвиненості статичної правової системи). так й вміщуються в текстах законів або в текстах підзаконних нормативних актів (за умов певної або повної розвиненості статичної правової системи).

Законодавчі, тобто норми вторинних суб'єктів правової свідомості - ті, що вміщуються в текстах законів;

Підзаконні - тобто норми вторинних суб'єктів правової свідомості - ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.

За сферою перспективного вдосконалення

    Можуть принципово не сприймати впливу механізму правового регулювання, правової та законодавчої техніки та технології.

Правова свідомість як основна складова частина механізму правового регулювання суспільних відносин за неперехідного правостановлення у традиційному суспільстві (механізм правового регулювання у традиційному суспільстві)

Поняття та ознаки норми права

Структурним елементом права є норма права.

Норма права - правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб'єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.Норма правової свідомості за її різною соціальною активністю або може, або не може бути у складі норми права. Не може бути або може бути маргінальною – за умов кризового циклу соціальної активності, коли правова свідомість має абсолютну самостійність та слугує самим механізмом правового регулювання. За умов, коли норми правової свідомості входять до структури норми права, - норми правової свідомості  можуть домінувати, та тоді норми статичного права можуть бути формально закріпленими у чинних «хороших» нормативно-правових актах, але вони можуть частково не виконуватись, у зв'язку з їх нормативно-регулятивною підлеглістю ідейно-світоглядному ядру (правовій психології) норми правової свідомості, котре ще не сформувалось остаточно та не визначилась домінанта складової пропорції правової ідіоми у її формулі.

Норма права характеризується наступними ознаками:

  1. Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
  2. Це правило поведінки, що має обов'язковий характер, а не характер певної поради;
  3. Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
  4. Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб'єктів шляхом покладення на них рівних обов'язків та надання їм рівних прав;
  5. Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
  6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб'єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
  7. Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

        Отже, норма права- це загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов'язків суб'єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ

     Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура правової норми - це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.

На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:

" Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е "

Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:

2.      Гіпотеза - "якщо";

3.      Диспозиція - "то";

4.      Санкція - "інакше".

Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини - з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.

 

Характеристика гіпотез правової норми.

Гіпотеза- частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов'язки суб'єктів, що передбачені правовою нормою.

Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.

Розрізняють наступні види гіпотез:

  1. Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).
  2. Відносно визначені - гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб'єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам). Усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза. Воно може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) - невизначена гіпотеза.

5.      Прості гіпотези - ті, які вміщують одну умову дії норми.

6.      Складні гіпотези - ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

Характеристика диспозицій правової норми.

Диспозиція - це частина норми, що визначає зміст прав та обов'язків суб'єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

  1. Визначені диспозиції - ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов'язки суб'єктів ( при встановленні душевного захворювання, "то" особа визнається неосудною).
  2. Альтернативні диспозиції - ті, які надають суб'єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).
  3. Прості діспозиції - ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).
  4. Розвернуті диспозиції - ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

Поняття та різновиди санкцій норми права

Санкція- елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Різновиди санкцій:

  1. Абсолютно визначені - ті, які мають фіксовану міру впливу;
  2. Відносно визначені - коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;
  3. Альтернативні - надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;
  4. Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);
  5. Правовідмовні - націлені на можливість позбавити суб'єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).

Способи викладу норми в статті нормативного акту

Реалізація правової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов'язковість.

На практиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:

  • Коли правова норма і стаття нормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурні елементи норми вміщуються в тексті однієї статті;
  • Коли структурні частини правової норми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:
  • відсилочний спосіб - коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);
  • бланкетний спосіб - коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;
  • казуальний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;
  • абстрактний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.

Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії.

Класифікація правових норм- це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.

Значення класифікації.

  1. Надає можливість визначити місце правової норми в системі права.
  2. Надає можливість визначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.
  3. Надає можливість визначити межі регулятивної дії права на суспільство.
  4. Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчого процесів.

Критерії класифікації.

 Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин

  • Регулятивні норми - націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов'язків суб'єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов'язків суб'єктів.

Відповідно до характеру прав та обов'язків регулятивні норми поділяють на:

  1. Зобов'язуючі - ті, що передбачають обов'язок вчиняти певні дії в інтересах суб'єкта, що має право;
  2. Забороняючі - ті, що вміщують обов'язок суб'єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
  3. Уповноважуючі норми - ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.
  • Охоронні норми - ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб'єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.
  • Спеціалізовані норми - ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:

а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

  • загальні норми - ті, що визначають принципи функціонування суспільства;
  • дефінітивні норми - ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. - визначення злочину);
  • декларативні норми - ті, що закріплюють правові принципи;
  • оперативні норми - ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);

б) за обсягом регулювання розрізняють:

  • загальнорегулятивні - ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);
  • спеціальні - ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг. Частини КК);
  • виключні - ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).

 Відповідно до методу правового регулюванняправові норми класифікують на:

  • Імперативні - ті, що вміщують категоричні приписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);
  • Диспозитивні - ті, що визначають варіанти поведінки або закінчуються словами: "якщо інше не встановлено законом";
  • Рекомендаційні - ті, що встановлюють варіанти поведінки - найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).

Відповідно до галузей права розрізняють норми:

  • Конституційного права;
  • Цивільного права;
  • Адміністративного права та ін;

                 За сферою дії:

  • Загальні норми - ті, що поширюються на всю територію та на всіх суб'єктів;
  • Місцеві (відомчі) норми - ті, що поширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферу суспільних відносин;
  • Локальні норми - ті, які діють в рамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи (норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).

                    За характером:

Матеріальні норми - ті, що визначають зміст поведінки суб'єктів;

Процесуальні норми - ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.

За суб'єктами:

Законодавчі - ті, що вміщуються в текстах законів;

Підзаконні - ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.

За сферою перспективного вдосконалення

      Завжди здатні сприймати вплив механізму правового регулювання, правової та законодавчої техніки та технології.

 

Список використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Правова природа традиційних і нетрадиційних сучасних суспільств у контексті девіантної правосвідомості // Актуальні проблеми держави і права. Вип.15. - Одеса, 2002. - С. 158-166

2. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні аспекти методологічної парадигми норм права і норм закону: за позитивною теорією та філософською методологією права // Актуальні проблеми держави і права. Вип.18. – Одеса:ОНЮА, 2003. - С. 123-143

3. Дмитрієнко Ю.М. Прямі ефекти девіантної  правосвідомості: перша формула української правової ідіоми // Право і безпека. Науковий журнал. 2004/3'2. - Харків:НУВС, 2004. - С.11-18

4. Дмитрієнко Ю.М.  Прямі ефекти синергетики девіантної правосвідомості: перша формула української національної ідіоми // Держава і право. Збірник наукових праць. Вип. 25. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - С. 14-21

5.  Дмитрієнко Ю.М. Формула норми права у контексті механізму адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу // Держава і право. Збірник наукових праць. Вип. 33. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. - С. 45-53

6. Дмитрієнко Ю.М. Формула норми права у контексті синергетики правосвідомості //  Ученые записки Таврического національного универсситета им. В.И  Вернадського. – Том 19 (58). – N 2. ( Юридические науки). – Сімферополь: ТНУ ім. В.І. Вернадського, 2006. - С. 9-13

7. Дмитрієнко Ю.М. Правова норма як головний структурний елемент правосвідомості // Вісник Запорізького юридичного інституту. N 1 (34). – Запоріжжя, 2006.  - С.252-260

8.  Цивільний кодекс України. – Харів:Одіссей, 2003. – С. 5

9. Бармак М. Основи права. – Тернопіль: АСТОН, 2010. – С 188