Молодоря Т.С.

Харківській інститут банківської справи

Університету банківської справи Національного банку України

Підходи до оцінки інтелектуальних ресурсів виробничої організації

Актуальність проблематики інтелектуальних ресурсів обумовлена динамікою розвитку суспільства і переходом найбільш розвинутих країни до постіндустріального суспільства, економіку якого характеризують як «економіку знань», оскільки знання, об′єктовані у товарах та послугах, формують переважну частину створюваної вартості; все більшої значущості набуває виробництво, зберігання, передача та використання знань; працівники розумової праці посідають домінуюче місце серед працюючих [1].

Особливо вагому роль інтелектуальні ресурси відіграють у діяльності підприємств машинобудування. Виробництво високотехнологічної продукції потребує розвитку та кардинального оновлення техніко-технологічної бази, засобів, способів та методів виробництва, що вимагає глибоких та різноманітних знань, обумовлює необхідність постійного підвищення кваліфікації працівників, наявність та використання об’єктів права інтелектуальної власності, передбачає високий ступінь інтелектуалізації праці.

Раціональне та ефективне використання ресурсів виробничої системи вимагає дотримання оптимальних пропорцій ресурсної бази.

Обстеження, проведене на машинобудівних підприємствах м. Харкова, щодо структури використовуваних економічних ресурсів, засвідчило, що на більшості підприємств інтелектуальні ресурси мало враховуються і розміщені в структурі традиційних трудових ресурсів. Крім того, кількісні та якісні показники, що відстежуються, недостатньо забезпечують потреби ефективного використання інтелектуальних ресурсів, планування їх розвитку.

Тому невідкладним завданням наукового та практичного впливу на економічний розвиток підприємств є започаткування постійної роботи щодо аналізу інтелектуальних ресурсів та інтелектуалізації діяльності на всіх рівнях ієрархії економічної системи України.

Для визначення рівня інтелектуалізації діяльності підприємства, який напряму залежить від ступеня використання інтелектуальних ресурсів суб’єкта господарювання, необхідний певний вимірювач, який на базі наявної інформації, дасть змогу оцінювати динаміку змін стану господарської системи; забезпечить порівнюваність у часі та просторі часткових оцінок, з’єднає натурально-речові та вартісні показники.

Відповідно першим етапом побудови такого вимірювача має бути створення теоретичної моделі узагальненого критерію ступеня використання інтелектуальних ресурсів виробничої системи, яка б відображала логічну та несуперечливу картину кількісних співвідношень. Другий етап пов'язаний із визначенням шляхів одержання із наявної інформаційної структури чисельних характеристик інтелектуальних ресурсів, третій – відпрацювання процедури оцінки для різних господарюючих суб’єктів.

Про формуванні моделі узагальненого критерію ефективності використання інтелектуальні ресурси підприємства можуть розглядатися як статистична та нестатична сукупності з позицій системного та цілісного підходів.

При системному аналізі пріоритет надається ознакам та параметрам, що відбивають єдність, однорідність, порівнюваність складових елементів системи. З позицій дедуктивного підходу розгляд нестатистичної сукупності вимагає виокремлення індивідуальних ознак, властивостей, параметрів, які підкреслюють різнорідність елементів, визначають їх унікальність.

У систему показників для оцінки стану інтелектуальних ресурсів підприємств машинобудування можуть входити такі:

¾ рентабельність виробництва, що характеризує ефективність витрат підприємства загалом;

¾ кількість використаних об’єктів права інтелектуальної власності (новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо), як характеристика творчої активності працівників підприємства; ефективний розвиток підприємства у руслі інноваційної моделі економічного прогресу;

¾ загальна кількість працівників та чисельність працівників з вищою освітою, як кількісна та якісна характеристики трудового ресурсу.

Оскільки інтенсивний розвиток підприємства визначається перевищенням темпів зростання та ефективності факторів виробництва над темпами зростання кількісних та якісних характеристик ресурсів, то підвищення рентабельності виробництва має за темпами випереджати збільшення кількості працівників. При тому найбільш прогресивною формою інтенсифікації є така, за якою темпи зростання творчої активності працівників випереджають темпи покращання якісних освітньо-кваліфікаційних характеристик персоналу. Дотримання такого співвідношення забезпечує інтелектуалізацію суспільної праці для виробництва конкретної продукції.

Відповідно інтегрованим вимірювачем або еталоном, що характеризує використання наявних інтелектуальних ресурсів, можливо прийняти ранжований ряд руху системи наступних показників: рентабельність виробництва (Р), кількість використаних об’єктів права інтелектуальної власності (О), кількість працівників, які мають повну вищу освіту (В), облікова кількість штатних працівників (Ш). Ранг показника в еталонному ряду відповідає послідовності їх перерахування.

Визначення доцільності зміни пропорцій показників вимагає попередньої оцінки фактичної збалансованості їх руху.

Список використаних джерел

1. Значение интеллектуальных ресурсов в постиндустриальной экономике [Електронний ресурс] :/ Климов С.М. Режим доступу.: http://www.elitarium.ru/2006/05/12/znachenie_intellektualnykh_resursov_v_postindustrialnojj_jekonomike.html — Назва з екрану.

2. Сыроежин И.М. Совершенствование системы показателей эффективности и качества. – М.: Экономика, 1980. – 192 с.