Актуальність дослідження  продовольчої безпеки

Журавков О.В., Шипов М.В.

Національний університет харчових технологій

Активізація процесів глобалізації, загострення про­блем безпеки у багатьох регіонах світу стають об'єктивними передумовами перегляду стану націона­льної безпеки в цілому та її основи — економічної безпеки з усіма її складовими. Аналітики стверджують, що світові зміни на початку XXI ст. відбуватимуться шляхом формування багатополюсного світу. Успіх ма­тиме лише той, хто своєчасно передбачить їх розвиток і скоординує свої дії. При цьому зрозуміти проблеми України, спрогнозувати її перспективи, окреслити стратегічні   напрями  економічного  розвитку  можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового і прогресу, формування нового світового порядку, систе­ми, світової безпеки.

Соціально-політична напруга загрожує дестабілізувати соціальний порядок у багатьох країнах, особливо там, де чисельність населення швидко зростає. Це, в свою чергу, підвищує ймовірність конфліктів у боротьбі за продовольство,
питну воду, ресурси. І не тільки ймовірність - поточний розвиток міжнародних відносин дає достатньо фактів, що підтверджують наростання таких тенденцій. Запобігання цим процесам, своєчасне вжиття превентивних заходів становить предмет уваги урядів ба­гатьох країн та міжнародних організацій, включаючи
в першу чергу ООН, FAO (Міжнародна організація продовольства та сільського господарства ООН) СFS (Комітет з світової продовольчої безпеки FAO) та WTO (Світова організація торгівлі).

В історичному плані досвід людства без будь-яких сумнівів на перше місце ставить продовольчу безпеку (друге місце в сучасному світі, безумовно, належить енергетичній безпеці, третє - інформаційній). Сьогодні продовольча безпека визначається як самостійний об'єкт внутрішньої та зовнішньої політики держави. Кількість публікацій, наукових і практичних заходів різного рівня, нормативно-правових докумен­тів з цього питання стрімко зростає у багатьох країнах світу і вимірюється десятками тисяч одиниць. У цьому, зокрема, неважко переконатись, звернувшись до  послуг системи Internet.

Окремі автори і творчі колективи вивчають це питання з різних позицій: міжнародної безпеки; націона­льної безпеки; зовнішньоекономічної політики; агро­промислової політики; соціальної політики; медичних норм тощо. Але всі ці аспекти нерозривно пов'язані між собою.

Причина прояву підвищеної публікаційної активно­сті в цьому напрямі полягає в тому, що нові економіч­ні умови, геополітична динаміка початку XXI ст. ви­магають принципово інших підходів вирішення проблеми забезпечення продовольчої безпеки. Теоретичне обґрунтування та практична реалізація політики продовольчої безпеки не можуть розглядатись у відриві від загальної концепції націо­нальної, в цілому, та економічної, в першу чергу, без­пеки, яка повинна визначати реальні механізми попе­редження екстремальних ситуацій будь-якого походження і мінімізації їх можливих наслідків для , населення України за різними сценаріями та прогнозами розвитку подій, що можуть викликати загрози для продовольчої безпеки. Розв'язанню проблеми по­винно сприяти всебічне опрацювання історичного та сучасного іноземного досвіду вирішення питань продо­вольчої безпеки в надзвичайних ситуаціях незалежно від джерела їх виникнення (економічні депресії, сти­хійні лиха, катастрофи природного чи техногенного походження, війни різних видів та масштабів тощо), бо саме такі умови спонукають людство знаходити неор­динарні рішення та перевіряти практично їх дієвість.    

При опрацюванні теми автори ставили за мету з по­зицій системної методології економічної безпеки про­аналізувати широке коло доступної зарубіжної та віт­чизняної літератури щодо права людини на продовольче забезпечення з боку держави в надзви­чайних ситуаціях, висвітлити окремі оригінальні моменти в підходах до нормативно-правового та органі­заційно-економічного вирішення цієї проблеми у різні часи в Сполучених Штатах Америки, Росії та інших країнах СНД (включаючи і деякі моменти забезпечен­ня продовольчої безпеки в Україні), сформулювати на цій основі концептуальні підходи до визначення про­довольчої безпеки України і її місця в системі націо­нальної безпеки. При цьому автори свідомо обмежились  вивченням документів, літературних джерел ретро­спективного періоду, що не виходить за межі XX ст., а також переліком невеликого числа тих країн, стосовно яких існує значний обсяг доступних інформаційних матеріалів і мається суттєвий досвід забезпечення продовольчої безпеки. В процесі підготовки книги була проведена значна бібліографічна робота, що знайшла своє відображення у поданих в спеціальних додатках систематизованих переліках інформаційних джерел та нормативно-правових документів.

Проблема продовольчої безпеки взагалі та в над­звичайних ситуаціях зокрема поки що не має достатньо повного, усталеного понятійного апарату. У наявній літературі досвід окремих країн висвітле­ний нерівномірно і за різними аспектами продовольчої безпеки. Це, зокрема, може пояснюватись різними еко­номічними, історичними, політичними умовами, в яких перебували чи знаходяться окремі країни. Порівняння цього досвіду за єдиною схемою навряд чи можливе і навіть може бути не зовсім коректним. Отже, проведений огляд доступних літературних джерел, зібрані документи, факти та власні коментарі автора поки що не можуть претендувати на достатню повноту і є лише першою спробою відбору, аналізу та узагальнення наявної інформації з метою сприяння подальшим систем­ним економічним та правовим дослідженням проблеми;   продовольчої безпеки взагалі і окремих її складових,  і  зокрема вирішення питання про забезпечення населення продовольством та предметами першої необхідності  в умовах надзвичайних ситуацій.

Як перший крок до належного правового рівня про­довольчої безпеки слід розглядати забезпечення з бо­ку держави права населення на одержання продово­льства, тобто продовольчої доступності. Таке право не повинно припиняти свою дію за будь-яких умов чи ситуацій, поки існує держава. Зміст поняття „продовольча доступність" розкрива­ється визначенням FAO: домашнє господарство (сім'я в цілому та окремі її члени.) вважається поза небезпекою з погляду забезпеченості продовольством, якщо воно має як фізичний, так і економічний до­ступ до достатньої кількості продуктів харчування і для всіх його членів і якщо йому не загрожує надмірна небезпека втрати цього доступу. Отже, нормативно-правова та економічна проблема по­лягає в оптимальній організації розподілу продовольс­тва серед різних груп населення країни з урахуванням стану економіки, демографічної ситуації, адміністратив­но-територіального устрою тощо. Зазначимо, що її розв'язання значно ускладнюється в умовах, коли відсу­тні або пригнічені можливості міжнародної торгівлі, особ­ливо в разі економічних депресій, широкомасштабних ; воєнних конфліктів чи стихійних лих.

На Всесвітній зустрічі на вищому рівні з проблем  продовольства (13 листопада 1996 р., Рим) глави дер­жав і урядів підтвердили свою політичну волю, спіль­не і національні зобов'язання по досягненню продово­льчої безпеки для усіх і продовженню діяль­ності по викорінюванню голоду у всіх країнах світу. Вони декларували намір не пізніше ніж до 2015 року вдвічі знизити число недоїдаючих у порівнянні з ни­нішнім рівнем. Було висловлено глибоку стурбованість тим, що голод зберігається у такому масштабі, що яв­ляє загрозу і окремим державам і стабільності самого міжнародного співтовариства. Також зазначено, що постачання продовольства не повинно використову­ватися в якості засобу для політичного й економіч­ного тиску. Прийнята Римська декларація про всесвітню про­довольчу безпеку і План дій Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з проблем продовольства заклали основу для різних шляхів досягнення загальної мети - про­довольчої безпеки на індивідуальному рівні, на рівні домашніх господарств, національному, регіональному і глобальному рівнях.

Серед прийнятих зобов'язань особливо важливими є два:

перше - забезпечити політичну, соціальну й еконо­мічну обстановку, що дозволяє створити оптимальні умови для викорінювання бідності і встановлення міц­ного миру, засновану на повноправній участі жі­нок і чоловіків, що є найкращим способом досягнення продовольчої безпеки для усіх;

друге - проводити політику, спрямовану на викорі­нювання бідності і нерівності, забезпечення фізич­ного й економічного доступу для всіх і за всіх часів до достатнього, дієтично адекватного і повноцінного продовольства, а також його використання.

Вирішення продовольчої проблеми безпосередньо пов'язано зі створенням міжнародної системи економі­чної безпеки. Одних об'єктивних передумов для спра­вжнього вирішення глобальних проблем, включаючи проблему продовольчої безпеки, зовсім недостатньо. Необхідна ще й глобальна політика, що будується з урахуванням балансу інтересів. А для цього потрібні сильні позиції зовнішньоекономічної політики Украї­ни, розвиток співпраці лише з тими суб'єктами між­народної економіки, які довели свою здатність і готов­ність до взаємовигідного співробітництва. Усе це варто того, щоб безперервно та наполегливо відпрацьовува­ти, шукати і знаходити оптимальні рішення та дома­гатись їх практичного здійснення, не поступаючись національними інтересами.

Створення системи продовольчої безпеки цілком відповідає національним інтересам, статті 1 Конститу­ції України і є конституційним обов'язком держави та її громадян. Саме тому вирішення проблеми підви­щення рівня економічної безпеки та її життєво важ­ливої складової _ продовольчої безпеки на державно­му рівні є надзвичайно важливим завданням. Його вирішення можливе на шляху розробки та впрова­дження відповідного правового механізму, який до­зволив би дотримуватись національних інтересів, вра­ховуючи зокрема й інтереси приватного підприємництва.

Слід також враховувати, що міжнародним правом передбачена продовольча безпека населення в надзвичайних умовах воєнних конфліктів. Міжнародне право, яке стосується обмеження способів ведення війни, бере свій початок від Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 рр., коли перше була кодифікована ця галузь. Тому воно і зараз має назву – Гаазьке право.

Запровадження міжнародного гуманітарного права в мирний час означає прийняття відповідних внутрішніх нормативних актів для введення в дію положень Женевських конвенцій та протоколів до них.