Экономические науки/3. Финансовые отношения

Андрейчук Л.М.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Криза діяльності підприємства: сутність та шляхи подолання

В широкому значенні криза, як зміна підвищувальної тенденції розвитку на понижувальну, є невід'ємною характеристикою ринкової економіки. Фази кризи є відмінними за змістом, наслідками і необхідними заходами по їх усуненню. Перша – зниження рентабельності і обсягів прибутку (криза в широкому значенні). Наслідком цього є погіршення фінансового становища підприємства, скорочення джерел і резервів його розвитку. Вирішення проблеми може лежати як в області стратегічного управління (перегляд стратегії, реструктуризація підприємства), так і тактичного (зниження витрат, підвищення продуктивності).

Друга – збитковість виробництва, наслідком чого є зменшення резервних фондів підприємства (при умові їх наявності, в іншому випадку одразу наступає третя фаза). Вирішення проблеми знаходиться в області стратегічного управління і реалізується, як правило, через реструктуризацію підприємства.

Третя – виснаження або відсутність резервних фондів підприємства. На погашення збитків підприємство спрямовує частину оборотних коштів і тим самим переходить в режим скороченого відтворювання. Реструктуризація вже не може бути використана для вирішення проблеми, оскільки відсутні засоби на її проведення. Потрібні оперативні заходи по стабілізації фінансового становища підприємства і вишукуванню засобів на проведення реструктуризації. У разі неприйняття таких заходів або їх невдачі, криза переходить в четверту фазу.

Четверта – неплатоспроможність. Підприємство досягло того критичного порогу, коли немає засобів профінансувати навіть скорочене відтворювання і платити за попередніми зобов'язаннями. Виникає загроза зупинки виробництва і банкрутства. Необхідні екстрені заходи по відновленню платоспроможності підприємства і підтримці виробничого процесу.

Таким чином, для третьої і четвертої фаз характерні нестандартні, екстремальні умови функціонування підприємства, що вимагають термінових вимушених заходів. Ключовим моментом тут є настання або наближення неплатоспроможності.

Розглядаючи кризу як безпосередню загрозу виживання підприємства, слід виділити два ключові аспекти – зовнішні і внутрішні. Зовнішній полягає в здатності підприємства мобілізувати необхідний обсяг оборотних коштів для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами – виплати й обслуговування боргів. Внутрішній – в здатності забезпечити осяг оборотних коштів, що необхідні для ведення господарської діяльності. Підтримка величини оборотних коштів на відповідному рівні здійснюється за рахунок грошових і еквівалентних їм ресурсів підприємства. Таким чином, в економічному значенні криза означає дефіцит грошових коштів для підтримки поточної господарської і фінансової потреб в оборотних коштах. Іншими словами, кризовою є ситуація, при якій сума поточної господарської потреби в оборотних коштах та поточної фінансової потреби в оборотних коштах є меншою за суму грошових коштів підприємства.

Поточна фінансова потреба в оборотних коштах визначається як сума майбутніх на момент розрахунку виплат з повернення боргів (включаючи відсотки по них), а також штрафів і пені (у разі наявності прострочених платежів) за планований період. Покривається грошовими коштами або прийнятними для кредиторів за змістом і умовам взаємозаліковими операціями.

Поточна господарська потреба в оборотних коштах є різницею між сумою виробничих і невиробничих витрат на планований період, з одного боку, і обсягом виробничих запасів підприємства в межах розмірів, передбачених кошторисом, з іншою.

Криза підприємства викликається невідповідністю його фінансово-господарських параметрів параметрам навколишнього середовища, що у свою чергу обумовлене невірною стратегією, неадекватною організацією бізнесу і, як наслідок, слабкою адаптацією до вимог ринку. Способом вирішення подібних проблем або усунення самої можливості їх виникнення є реструктуризація підприємства, що проводиться на основі ретельно розробленої стратегії. Проте реструктуризацію в повному обсязі необхідно і можливо проводити лише при перших ознаках кризи (тобто на першій, найпізніше – другій фазах), що насувається тоді, як в зоні наближення банкрутства ні часу, ні засобів на неї вже немає. Отже, перед підприємством, прагнучим вийти з кризи, стоять дві послідовні задачі: усунути наслідки кризи – відновити платоспроможність і стабілізувати фінансове становище підприємства; усунути причини кризи – розробити стратегію розвитку і провести на її основі реструктуризацію підприємства з метою недопущення повторення кризових явищ в майбутньому.

Таким чином, для подолання як наслідків, так і причин кризи, слід проводити санацію або фінансове оздоровлення підприємства. В рамках санації слід в першу чергу забезпечити збільшення грошових коштів, тобто перевести активи підприємства в грошову форму. Досягти цього можна зменшенням як поточної господарської потреби, так і поточної фінансової потреби.

Зменшення поточної господарської потреби передбачає максимально швидке і радикальне зниження неефективних витрат. Зупинка нерентабельних виробництв – перший крок, який необхідно зробити. Якщо збиткове виробництво недоцільне або його неможливо продати, то його потрібно зупинити, щоб негайно виключити подальші збитки. Виняток становлять об'єкти, зупинка яких приведе до зупинки всього підприємства.

Зменшення поточної фінансової потреби на практиці реалізується тільки через певні форми реструктуризації боргових зобов'язань, що залежить від доброї волі кредиторів підприємства.

На думку автора, тільки комплексне застосування наведених методів здатне призвести до подолання кризи та відновлення прибуткової діяльності підприємства.

e-mail: oleg_st_ya@yahoo.com