Татушко М.С.

Науковий керівник: Безродна С.М.

Буковинська Державна Фінансова Академія, м Чернівці

ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення – фінансові інвестиції. Слід відзначити, що фінансові інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб’єктів господарювання. За останні часові періоди інвестиції стали відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. [1,3]

Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Поки що інвестиційних можливостей економіки недостатньо, хоча поступово змінюється позитивна тенденція до зростання внутрішніх інвестицій, що склалася з другої половини 2003 р. Підприємствами та організаціями-забудовниками різних форм власності за рахунок всіх джерел фінансування у 2004 р. освоєно 19,5 млрд. грн капітальних вкладень та введено в дію основних фондів на 17, 2 млрд. грн. У 2001 р. обсяги інвестицій в основний капітал досягли 32, 6 млрд. грн (ВВП склав 208 млрд. грн), у 2005 р. — 37 млрд. грн (ВВП — 221 млрд. грн). Основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2006 році освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів у структурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2003 роком на 7,2 процентних пункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних за рахунок позикових засобів.

У 2010 році обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 4 млрд. 71 млн. 700 тис. дол. Це у 3,3 рази більше приросту прямих іноземних інвестицій за попередній рік. У цілому за станом на 1 січня 2011 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 20 млрд. 911 млн. 800 тис. дол. (484,3 дол. у перерахуванні на одну людину), що в 2,1 рази більше, ніж за за попередній рік.

Таким чином, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій , включаючи позичковий капітал, на початок 2011 року складав 22 млрд. 609 млн. 200 тис. дол. Як повідомляє Держкомстат, за 2010 рік іноземними інвесторами в економіку України було вкладено 4 млрд. 238 млн. 700 тис. дол. При цьому прямих іноземних інвестицій країн СНД склали 137 млн. 500 тис. дол. (4,2% від загального обсягу), інших країн світу — 4 млрд. 101 млн. 200 тис. дол. (95,8%).[4,63]

Інвестиції надійшли з 117 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. У десятку найбільших великих країн-інвесторів входять Кіпр, Німеччина, Австрія, Великобританія, США, Нідерланди, Російська Федерація, Віргінські Франція і Швейцарія.

Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, станом на 1 січня 2011 року склала 2 млрд. 697 млн. 400 тис. дол.[4,63]

Конкретизація інвестиційної спрямованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону (міста) з чітким визначенням коротко - та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики прогнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, а також визначення форм освоєння інвестиційних надходжень. Документальна форма такої попередньої оцінки потенційних можливостей називається “інвестиційний паспорт регіону”. Різницю між бажаним і реально можливим обсягом освоєння інвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку, які працюють у напрямку насичення регіональних інвестиційних пропозицій для потенційних інвесторів.

Відомо, що одним з найважливіших компонентів, які мають значення для інвестиційної привабливості регіону (міста), є місцева приватизаційна активність. Доцільно було б мати якісну характеристику приватизаційних процесів у регіоні та їх спрямованість на інвестиційне заохочення потенційних партнерів до співпраці.

Як свідчить світовий досвід, інвестиції надходять переважно у портфельній, а не в прямій формі. Тому інколи виникає проблема в тому, що реструктуризація підприємств, які приватизуються, починається і закінчується на першому етапі перерозподілу власності з її державної форми в акціонерну, коли акціонерний капітал сформований в єдиному початковому варіанті першої емісії акцій без будь-якого подальшого руху. Тобто маємо фактично тільки зміну юридичного статусу підприємства: було державним, стало відкритим (точніше, умовно відкритим) акціонерним товариством.

Власне інвестиційний етап приватизації підприємства починається тільки з другої та наступних емісій акцій, коли акції виходять на вторинний ринок капіталу, і фактично тільки там здійснюється ринкова оцінка їх інвестиційної привабливості. Слід також зважати на те, що інвестуванню не сприяє надмірне розпорошення акційної власності підприємства серед багатьох власників дрібних пакетів акцій. Інвестиційно спроможні та конкурентоздатні підприємства для залучення необхідних коштів можуть емітувати не тільки акції, а й облігації та інші боргові зобов’язання, оскільки збільшення акціонерного капіталу містить загрозу появи недостатньої його керованості. Чи можуть місцеві органи влади разом з регіональними відділеннями Фонду Державного Майна України, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку дати оцінку стану і спроб виходу підприємств регіону на вторинний ринок капіталу. [2,48]

Стимулювати інвестиційну активність могло б запровадження лізингових операцій як виду гарантованого товарного інвестування. Для індустріальних регіонів це був би свого роду “інвестиційний трамплін”, який зміг би мобілізувати знані товарні ресурси, сьогодні здебільшого незадіяні, і запустити їх у господарський обіг. Від цього виграють усі: підприємства-робітники, банки, які зможуть запропонувати ширший спектр інвестиційних ініціатив, а також споживачі, які ефективно працюватимуть із запозиченими основними засобами.

Особливо широкі перспективи лізингу відкриваються у зв’язку з формуванням фінансово-промислових груп та холдингів, де багато технологічних та економічних процесів мають замкнутий внутрішній цикл.

Було б доцільним запропонувати такі основні шляхи залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни:

- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

- кредити, позики міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України.

Розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Козлова А.І. Проблеми формування інвестиційного ресурсу // Формування ринкових відносин в Україні – 2010 -№5(24) С.3-7

2. Опищенко В.А. Сучасні напрямки формування інвестиційної політики в Україні // Економіка України – 2009 -№10 С. 46-50

3. Захарін С.В. Кредитування інвестиційної діяльності // Фінанси України.- 2009 - №4, c.25-27

4. Іваненко-Свинцицька І.Є. Інвестиційний клімат в Україні: його формування, ключові моменти та характеристики // Формування ринкових відносин України – 2010 -№9 С. 63-65