ЕКОНОМІКО-СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ СФЕРИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Шебанова А.В. магістр

Дмитрієва В.А. к. і. н., доцент

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Постановка проблеми. В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, завжди гостро стояла проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою виникла проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Стратегічна мета інтеграції України до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Однією з функцій держави - недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.

Аналіз останіх досліджень і публікацій. Питання соціального захисту населення, соціальної політики, соціального ризику були і все ще залишаються об’єктом та предметом наукових досліджень. Різні аспекти з питань соціальної політики досліджували такі вчені, як Н.Абакумова, О.Анненкова, О.Балакірєва, М.Волгін, Г.Задорожний, А.Колот, Е.Лібанова, О.Палій, Н.Рімашевська, В.Скуратівський, Г.Слезінгер, Є.Холостова та ін. Теоретичні й практичні дослідження економічних проблем системи соціального захисту населення та соціального ризику висвітлювалися в роботах вітчизняних і зарубіжних учених: В.Бідак, Н.Борецької, Т.Ганслі, І.Гнибіденко, Е.Гонтмахера, Л.Клівіденко, Ю.Кулікова, В.Лепи, О.Макарової, О.Непомнящого, О.Новікової, В.Новікова, В.Онікієнко, Т.Сааті, Ю.Шклярського тощо.

Незважаючи на суттєві досягнення науки та практики в цій галузі, низка питань є нерозкритою. В наукових працях з питань соціальної політики й соціального захисту населення відсутня єдність поглядів щодо теоретичних і методичних основ системи соціального захисту населення, зокрема визначення поняття «соціальний захист населення» та його елементів (об’єктів, суб’єктів, форм і видів його здійснення й т.ін.). Через недостатність розробок теоретичних основ соціального захисту спостерігаються значні розбіжності у визначенні його сутності та змісту, що знижує ефективність соціального управління. Крім того, недостатньо розроблено теоретичну й методичну базу оцінки партнерських відносин між державою і недержавним некомерційним сектором економіки у сфері соціального захисту населення. Наявність цих проблем обумовила вибір теми й актуальність дослідження.

Мета дослідження. Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері, виявлення взаємозв’язків між показниками соціального захисту населення, побудова прогнозних значень соціальних виплат населенню України.

Досягнення поставленої мети вимагає виконання наступних завдань дослідження:

- визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту:

- аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;

- оцінка ефективності системи соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення;

- дослідження взаємозв’язків між показниками соціального захисту населення України;

- побудова прогнозу соціальних виплат населенню України.

Виконання поставлених завдань дало можливість комплексно охорактеризувати сферу соціального забезпечення населення України.

Результати дослідження.

З усіх функцій держави чи не найважливішою є захисна, а особливо сьогодні. В наш час, час природних катаклізмів, політичних баталій та економічних криз, ця функція набирає чи не найбільшої значущості.

Таке складне політично-економічне явище як держава, існує для задоволення її інтересів і потреб людини. Держава повиненна захистити того, хто їй служить. Досягти цього дозволить ефективна система соціального забезпечення.

Нерідко, коли мова йде про соціальне забезпечення населення, його зводять лише до підтримки знедолених, пристарілих та сиріт. Однак соціального забезпечення потребують всі верстви населення, щоб безпосередньо реалізувати свої природні, професійні та інші можливості. Соціальне забезпечення повинно стояти на сторожі інтересів людей, дбати про їх добробут, який вимірюється багатьма компонентами, а не тільки кількісно матеріальних благ. Соціальне забезпечення повинно виробити гарантії для населення, для його адаптації до ринкових відносин, а також зорієнтувати політику держави та державних інституцій на людину.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.

Соціальна допомога громадянам країни займає значущу частину їх доходів, тому буде доцільно розглянути структуру доходів населення України. Найбільшу частину доходів населення займає заробітна плата, яка складає майже 42% доходів, 39,6% складають соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти, прибуток та змішаний дохід складає 14,6%, а доходи від власності – 3,9%. За даними Держкомстату України, за 3 квартал 2010 року порівняно з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 19,6% [1].

Системи соціального захисту в Україні включає : пенсії (ПФ, ФСС); допомога по безробіттю (ФЗ); система короткотермінових грошових допомоги при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ). Розглянемо динаміку розміру середньомісячної пенсії в Україні за 2004-2010 роки.

Пенсія — регулярна грошова виплата (у розрахунку на місяць), яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення за принципами загальнолюдської солідарності та субсидування. Право на пенсію може виникнути протягом всього життя людини, починаючи з народження. В Україні розрізняють такі види пенсійних виплат: пенсія за віком, пенсія за інвалідністю (у тому числі каліцтва), пенсія у зв'язку з втратою годувальника, довічна пенсія, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя, одноразова пенсійна виплата, додаткові пенсії, пенсії за вислугу років (призначалися до впровадження пенсійної реформи). Словом «пенсія» називають також період часу в житті людини, протягом якого особа ніде не працює й отримує пенсійні виплати [4].

Абсолютний розмір середньомісячної пенсії постійно зростає. Аналізуючи дані 2004-2010 років виявилися значні збільшення розміру пенсії у 2005 та у 2008 роках. У 2005 році розмір пенсії збільшився на 73,5%, а у 2008 році – на 57,1%. Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам у 2004 році складав 182,2 грн., а у 2010 році цей показник зріс до 999,0 грн.

Середній розмір допомоги по безробіттю у 2000 році становив 59,39 грн., цей показник щороку зростав і вже у 2010 році досяг 814 грн, середня номінальна заробітна плата у 2000 році становила 230 грн., а у 2010 році – 2239 грн.

До соціальних виплат також можна віднести субсидії. У січні-грудні 2010 року призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг 1766,8 тис. сімей, що становило 78,3% від загальної - кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях 412,8 тис. сімей.

Державна політика щодо системної і довгострокової підтримки української родини реалізується зокрема програмою «Україна для людей» запропонованою Президентом України. Так, одним із дієвих заходів підтримки багатодітних сімей є присвоєння почесного звання «Мати-героїня». У 2010 році його отримали 19068 матерів. Відзначені цією державною нагородою отримали передбачену чинним законодавством одноразову винагороду, яка становить 8690 грн. Крім того, зазначену винагороду отримали ще близько 11 тис. багатодітних жінок, яким почесне звання «Мати-героїня» було присвоєне у 2009 році.

У 2011 році розміри мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії встановлені для учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, учнів і студентів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в розмірах, що діяли у грудні 2010 року. Тобто розміри стипендій не змінюються третій рік поспіль, не зважаючи ні на фінансову економічну кризу, ні на інфляцію.

Станом на 2010 рік стипендії становлять - для учня професійно-технічного навчального закладу 200 гривень на місяць;- для студента вищого  навчального закладу I-II рівня акредитації - 400 гривень на місяць;- для студента вищого навчального закладу III-IV рівня акредитації - 530 гривень на місяць. Для учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: - 550 гривень на місяць (для учнів); - 1160 гривень на місяць (для студентів) [3].

Для аналізу динаміки соціального захисту та соціального забезпечення населення України проаналізуємо показники зведенного бюджету України за 2002-2009 роки.

Обсяг коштів, що виділявся на соціальний захист та соціальне за 2003-2009 роки постійно збільшувався. У 2003 році видатки зведенного бюджету України на соціальний захист та соціальне забезпечення складали 12953,2 млн.грн., а у 2009 році їх розмір збільшився до 78775,4 млн.грн. У 2005 році відбулося значне збільшення розміру видатків на соціальну допомогу. По відношенню до 2004 року цей показник виріс на 206,8%, можливо це було змовлено політичною ситуацією в країні, пов’язаною із перевиборами президента України.

Протягом 2003-2009 років частка виплат на соціальний захист та соціальне забезпечення значною мірою не змінювалася. Відсоток соціальних виплат складав 20-25% від загального об’єму видатків зведенного бюджету України. Лише у 2003 році обсяг виплат на соціальну допомогу складав 17,1%, а у 2005 році – 28,1% від загального розміру видатків бюджету.

Для дослідження факторів, які впливають на середній розмір призначенної місячної пенсії проведенно регресійний аналіз, в якому використано кількості пенсіонерів, середньомісячної номнальної заробітної плати, зайнятості населення, захворюванності, ВРП на душу населення та ін.

Найважливішою характеристикою кореляційного зв'язку є лінійна регресія, тобто функція, котра пов'язує середні значення Х та Y. Кореляційно-регресійна модель взаємозв'язку являє собою рівняння регресії, яке у загальному вигляді записується наступним чином:

Y=b₀+b₁*X₁+b₂*X₂+…+ X_m, (1)

де b₀, b₁, b₂, …, b_m – оцінки коефіцієнтів лінійної регресії, m – кількість змінних.

Результативною ознакою виступав (Y) обрано середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, грн., за Х₁ - кількість пенсіонерів, тис., Х₂ - середньо-місячна номінальна з/п, грн., Х₃ - зайнятість населення, в середньому, тис. осіб, Х₄ - захворю-ваність, тис. Х₅ - смертність населення, осіб, Х₆ - ВРП на душу населення, млн. грн., Х₇ - будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, одиниць, Х₈ - заборгова-ність із виплат з/п, млн.грн.

За допомогою методу головних компонентів (МГК) з’ясовано, що найбільш значимими факторами є показники Х₁, Х₂ та Х_3.

Проведено регресійний аналіз саме по цих трьох факторах та отримано рівняння регресії.

у= -1732,093 + 0,117х₁ + 0,521х₂ - 0,001х₂

Дане рівняння акумулює найбільшу частину, залишаючи 1,4% усієї дисперсії. Таким чином, ми з’ясували, що розмір середньої пенсії майже цілком залежить від середньо - місячної заробітної плати.

Оскільки соціальні виплати також характеризуються обсягом виплат по безробіттю, то для аналізу залежності об’єму виплат по безробіттю (Y), можна побудувати модель залежності від індексу споживчих цін (X₁₎ та мінімальної заробітної плати (X₂).

Рівняння регресії має вигляд:

y= -276,995+14,32x1+1,699x2

З’ясовано, що найбільший вплив на розмір допомоги по безробіттю має індекс споживчих цін. Середня заробітна плата має обернений зв'язок з виплатами по безробіттю.

При збільшенні індексу цін та мінімальної заробітної плати на 1 грн., виплати по безробіттю збільшуються приблизно в 14,32 та 1,699 раз, а при збільшенні середньої заробітної плати на 1 грн., виплати по безробіттю зменшуються на 0,28 грн. Коефіцієнт детермінації в обох рівняннях свідчить про достатню якість моделей.

Побудувавши прогноз соціальних виплат на 2015 рік було отримано, що розмір середньомвсячної пенсії становитиме 1457,93 грн., а розмір виплат по безробіттю – 924,25грн.

Висновки. Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також надання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах — будинках-інтернатах і вдома).

Формування нової моделі економічного розвитку, яка спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль [1].

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи.

Здійснено перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

На думку вчених об’єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

За результатами проведенного аналізу можна зробити висновок про безпосередній вплив загального рівня розвитку економіки на соціальне здоров’я населення України та його добробут. Отже, розвинена економіка – основа високого рівня життя населення.

Література.

1. Коюда В. О., Гамова О. І. Соціальний захист в Україні // Зб. наук. праць «Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Тематичний випуск «Технічний прогрес і ефективність виробництва». – Харків: НТУ «ХПІ». – 2004. – №10. – С. 82 – 93

2. Антоненко О. И. Взаимосвязь социального обеспечения та социальной защиты населения // Информационный листок ХЦНТЭИ. – 2006. – №21-06.– 4 с. (0,16 д.а.)

3. Солдатенко М.О. Соціальний захист за державними стандартами. // Соціальний захист. – 2006. - №10.

4. Губін С. Стан пенсійного забезпечення та пенсійного страхування в Україні // Український освітній світ реформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.cure.org.ua/?info=177.