Право/9. Гражданское право

Аспірант Гарієвич Ю.В.

Національна Академія Служби безпеки України, Україна

Інформація та методи її аналізу у правовому полі

Поняття інформації – це, в першу чергу визначеність стану системи, зростання упорядкованості, структурованості. Разом з тим, у самому загальному розумінні інформація – це відомості про що – не будь. Для людини – істоти, що володіє властивістю рефлексії – такі відомості виражаються текстами у самому широкому смислі цього поняття. Інформація закладена в самому об’єкті, в його структурі, властивостях, функціональних проявах, а людина лише зчитує її і переводить у зручний для розуміння і трансляції текст. Від того, до якого ступеню ми здатні проникати в ці характеристики об’єкта (наскільки глибокий рівень нашої рефлексії), і буде, в решті решт, залежить розмір нашого тексту, що описує об’єкт, за яким ведеться спостереження. Цей текст (чи відомості, що в ньому містяться), у свою чергу, також іноді називають «інформацією». Ці дві інформації пов’язані один з одним і чим складніший об’єкт рефлексії, тим більша кількість інформації закладена в його проявах, тим більший розмір тексту необхідний для його адекватного опису. До тексту, що несе інформацію про будь-який об’єкт (явища, процес, подію), відносяться не просто як до опису, як до повідомлення, що знімає (зменшує) для його одержувача невизначеність по відношенню до даного об’єкту. Цю невизначеність визначають через її міру, що називають ентропією. Якщо текст повідомлення знімає цю невизначеність повністю – тобто одержувач починає точно уявляти собі відповідний об’єкт (явище, подію, процес), то кількість закладеної в повідомлені інформації, що розуміється в даному випадку як міра зняття невизначеності, буде чисельно дорівнюватися вихідної ентропії суб’єкта – одержувача по відношенню до об’єкта. Тому інформація, що розуміється таким чином, називається негентропією [5, с.6].

Два підходи до інформації як до нового знання – семантичний і прагматичний – засновані на розумінні інформації як зняття невизначеності і виступають як методи її аналізу. Семантична теорія інформації розуміє інформацію як смисл повідомлення і намагається кількісно оцінити зміну «інформованості» індивідуального чи колективного суб’єкта під впливом того чи іншого повідомлення. У цій системі одне із ключових понять – «зрозумілість» інформації для суб’єкта, можливість вписати її у систему знань, якою вже володіє суб’єкт. Прагматична теорія розглядає роль того ж повідомлення і «інформації», що у ньому міститься, не абстрактно, а з точки зору мети суб’єкта. З позицій цих двох підходів можна говорити про «кількість інформації», хоча виразити формально чи підрахувати відповідну кількість складніше.

У рамках прагматичної теорії інформації відоме поняття «міра користі інформації» - корисності не для абстрактного суб’єкта, а для того, хто нею реально володіє у конкретних обставинах. «Міра корисності» інформації і є міра зняття невизначеності, негентропія. Зрозуміло, що для того, хто отримав інформацію через її тиражування, вона корисна, так як зменшила для нього невизначеність по відношенню до об’єкта, про який ця інформація отримана. Але для суб’єкта, який її роз тиражував вона стала частково некорисною, тому що в процесі тиражування збільшилися ступінь її невизначеності, переставши виділяти його, власника цієї інформації, із маси інших зацікавлених суб’єктів. Суб’єкти, які володіють тією ж самою інформацією про об’єкт, потенційно рівні по відношенню до цього об’єкта. Об’єкт – відповідний ресурс який став в рівній мірі доступний кожному з них, і їх положення по відношенню один до одного стало невизначеним в тій ж самій мірі. Але той же ресурс в тій ж самій мірі став менш доступний тому, хто раніше один володів інформацією про нього.

Система набула «мережеву» структуру і невизначеність (ентропія) у взаємовідносинах між суб’єктами, які в неї входять, перерозподілилась. На початку вона була мінімальною для того, хто володів максимумом інформації і для нього невизначеності в поведінці нижчих рівнів ієрархії майже не було, вони були передбачуваними, що і необхідно для центрального керівництва. Відповідно, невизначеність була максимальною для тих, хто володів мінімумом інформації і поведінка верхнього рівня ієрархії була для них майже непередбаченою. Тепер же суб’єкти, втративши ієрархічність внутрішньої структури, стали передбачувані один для одного у рівній мірі, але не в абсолютній, як це було для того, хто на початку один володів усією інформацією. В цьому сенсі верхній рівень ієрархії, втративши монополію на всю інформацію, дійсно, частину інформації втратив – рівно на стільки, на скільки нею заволоділи нижчі рівні.

У певному сенсі інформація у системі веде себе також, як енергія і перетікає тим чи іншим шляхом від більш інформованих суб’єктів до менш інформованих, підвищуючи невизначеність результатів їх взаємодії.

Інформація – унікальний ресурс, що створюється самим суспільством у процесі його життєдіяльності. Особливість інформації полягає в тому, що, не дивлячись на всезростаюче використання цього ресурсу, відбувається його постійне накопичення у всезростаючих об’ємах [3, с.12].

Інформація – енергетичне джерело функціонування і розвитку всіх без винятку сфер діяльності суспільства і держави.

Інформація – це основа розвитку особистості, взаємодії між членами суспільства. Обмін інформацією у різних формах – це той процес, без якого неможливий розвиток ні однієї сфери життя суспільства, ні його об’єднання в єдине ціле.

Інформація зв’язана з принципом соціальної пам’яті. Соціальна пам’ять – це своєрідний запасник результатів практичної і пізнавальної діяльності, виступаючих в інформаційному відношенні базисом функціонування і розвитку індивідуального у суспільного пізнання [4, с.46].

Інформація – вихідний ресурс для розробки державної політики і здійснення державного управління у будь - якій сфері. В управлінському впливі інформація, зокрема правова, має подвійний характер.

Інформація у правовій сфері дуже різноманітна. Але значимою є лише та юридична інформація, яка має «поведінкову» направленість, зв’язана з цінністю, яка представляє інтерес для суб’єкта права. Мінімум цінної юридичної інформації дають правові стимули і правові обмеження, які і виступають своєрідним проявом її подвійності.

Ю. Кудрявцев виділяє дві крайні точки впливу права на поведінку людини – з однієї сторони , встановлення межі, «бар’єру» активності різноманітній поведінці громадян у різних сферах життєдіяльності (наприклад, кримінально –правові заборони), з іншої сторони, спонукання до діяльності, викладання програми поведінки, яка викликає як наслідок відповідну діяльність [1, с. 31].

У програму регулювання суспільних відносин входить правовий стимул і правове обмеження.

Правовий стимул являється правовим спонуканням до законослухняності, що створює для задоволення власних інтересів суб’єкта найбільш оптимальний режим. Найбільш загальні ознаки реалізації правових стимулів полягають в тому, що вони:

1) зв’язані сприятливими умовами для забезпечення власних інтересів особи;

2) повідомляють про розширення об’єму можливостей, свободи, так як формами прояву правових стимулів виступають суб’єктивні права, законні інтереси, пільги і т.д.;

3) виражають собою позитивну правову мотивацію;

4) спрямовані на упорядковану зміну суспільних відносин, виконують функцію розвитку соціальних зв’язків. У цих ознаках відображається їх необхідність і соціальна цінність.

Правове обмеження – це встановлені в праві границі, в межах яких особи повинні діяти. Найбільш загальні ознаки правових обмежень полягають в тому, що:

1) зв’язані з несприятливими умовами (загроза чи позбавлення визначених цінностей) для забезпечення власних інтересів суб’єктів, так як направлені на утримання і одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони і суспільних інтересів в охороні і захисті;

2) повідомляють про зменшення об’єму можливостей, свободи і прав особистості, що здійснюється за допомогою обов’язків, заборон, покарань, заходів захисту і т.д., що зводить різноманітність у поведінці суб’єкта до визначеного стану;

3) виражають собою негативну правову мотивацію;

4) направлені на захист суспільних інтересів, виконують охорону функцію. У цих ознаках відображаються їх необхідність і соціальна цінність [2, с.72].

Правові обмеження необхідно розглядати разам зі стимулами, оскільки вони виступають в якості парних юридичних категоріях, які:

1) виражають подвійність юридичної інформації;

2) внутрішньо діалектично зв’язані;

3) врегульовані взаємозабезпечують один одного;

4) направлені на захист суспільних відносин, виконують охорону функцію.

Література:

1. Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. М.: Юридическая литература, 1981, 297 с.

2. Малько А. Правовые стимулы и ограничения: двоичность информации как метод анализа // КТИ. Сер. 2. Информационные процессы и системы. 1994. № 8. с. 67-76

3. Нисневич Ю. Информация как объект публичного права // КТИ. Сер. 1. Организация и методика информационной работы. 2000. № 4. с. 12-19

4. Рабоне Я. Информация и социальная память: к проблеме социальной детерминации позниния // Вопросы философии, 1982, № 8, с. 44-54

5. Черносвитов П. Эволюция жизни как ннформационный процесс // Человек. 2006. № 3. с. 5-20