КРЕДИТНА ЛІНІЯ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПІДТРИМКИ БІЗНЕСУ

 

Гасенко Л.В.

Дніпродзержинський державний технічний університет

 

Здійснення банківської реформи в Україні на основі реорганізації банківського сектора та побудови дворівневої банківської системи відповідно до Закону  України  “Про  банки  і  банківську  діяльність” [1]  дозволило наблизити структуру кредитної системи до потреб ринкових відносин, але не вирішило усіх проблем.

Слід зазаначити, що в економіці України досі спостерігаються особливості, які характерні для ринкової економіки, що зароджується. До цих особливостей, належать, у першу чергу, наявність валюти, що не є вільно конвертованою, а також низька ліквідність державного та приватного  ринків боргових  зобов’язань і капіталу. Крім того, банківська сфера України потерпає від коливань валютних курсів, політичної нестабільності та економічних умов діяльності.

Світова  фінансова  криза  негативно  вплинула на  фінансовий  стан  позичальників, що, відповідно, позначилося на якості кредитного портфеля банків. Саме тому в останні роки найбільшу частку резервів банків було сформовано під заборгованість за наданими кредитами.

Враховуючи національну специфіку, слід підкреслити, що провідна роль у створенні ефективної кредитної системи в Україні належить комерційним банкам. Виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, комерційні банки можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунку, порядок видачі та погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. У світовій банківській практиці одним з  найбільш поширених методів кредитування є кредитна лінія.

Згідно положення Національного банку України    Про кредитування” [2] під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

До Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України [3], що набрав чинності з 1 січня 2005 року, внесені зміни, згідно яких замість пасивних поточних рахунків банків введені контокорентні активно-пасивні рахунки 2600 „Кошти на вимогу суб’єктів господарювання” та 2620 „Кошти на вимогу фізичних осіб”, операції на  яких здійснюються за допомогою письмових доручень клієнтів. На цих рахунках обліковуються будь-які розрахункові операції банку з клієнтом.

Контокорентний рахунок поєднує в собі поточний і позичковий рахунок, і може мати дебетове чи кредитове сальдо. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів. Дебетове сальдо свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів. Наявність дебетового сальдо означає, що банк видав клієнту кредит. 

За контокорентним рахунком банк визначає граничну суму заборгованості шляхом встановлення лімітів кредитування, тобто визначення максимально допустимого розміру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо.

Кредитування з використанням контокорентного рахунку досить поширене в ринковій економіці. Контокорентний кредит вважається “класикою” серед існуючих засобів кредитування, проте застосовується він тільки для клієнтів з високою кредитною репутацією, оскільки кредитування пов’язане з високими банківськими ризиками. За характером контокорентний кредит — це визначена банком кредитна лінія (ліміт), якою на разі потреби може скористатися клієнт. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає у тому, що вона не розглядається банком як безумовно обов’язковий контракт.

В країнах з ринковою економікою для відкриття кредитної лінії достатньо неформальної угоди з банком. У країнах, що розвиваються, для цього необхідно укласти юридично оформлену угоду.  Банк може анулювати угоди до закінчення терміну, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта істотно погіршиться або не будуть виконані певні умови договору. Позичальник також має право частково або повністю не скористатися кредитною лінією.

Залежно від ліміту кредитування кредитні лінії поділяються на відновлювані та невідновлювані. 

У випадку відкриття невідновлюваної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов’язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником відносини між банком і позичальником припиняються.

При відкритті відновлюваної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Револьверні кредитні угоди подібні до кредитних ліній. Але в даному випадку банк юридично зобов’язаний видавати кредит до обумовленої суми. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику в межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит (транш) у межах терміну дії кредитної лінії.

Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Відновлювана кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і може надаватися без спеціального забезпечення. Клієнт має можливість самостійно вирішувати, коли погашати та знову отримувати кредити в зручний для нього час для оптимізації кінцевої вартості кредитного продукту.

Кредитні лінії є формами фінансування як бізнес-проектів, так і поточних потреб підприємств в оборотних коштах. На теперішній час кредитні лінії надаються клієнтам корпоративного бізнесу переважно на наступні цілі:

– фінансування потреб в оборотних коштах;

– фінансування угод, що розраховані на швидке отримання прибутку.

 

Кредитна лінія є ідеальним варіантом для короткострокового оборотного фінансування операційного циклу без необхідності зниження ліміту згідно графіків погашення заборгованості або оформлення додаткового забезпечення за “класичними” кредитами. Кредитна лінія може бути використана для поповнення оборотних коштів, для рефінансування поточної заборгованості в іншому банку-кредиторі, а також на інші короткострокові цілі, що не суперечать законодавству України. Переваги кредитної лінії в тому, клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але виплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент.

Кредитування здійснюється переважно на строк до 12 місяців. Відхилення від стандартного строку можливо за наявності обґрунтування у зв’язку зі специфікою проекту, що фінансується.  При цьому складається графік погашення кредиту, що відповідає реальній можливості клієнта по обслуговуванню кредиту. При прийнятті рішення про надання кредиту перевага надається наявності аналітично підтвердженої можливості обслуговування боргу клієнтом. У випадку наявності такої можливості розглядається питання забезпеченості кредиту.

Подальшим розвитком кредитування є мультивалютна кредитна лінія, яка являє собою інструмент короткострокового фінансування комерційних угод юридичних осіб. Клієнт, який використовує мультивалютну кредитну лінію, має право обирати кредитні кошти у будь-якій із затверджених валют кредитування в рамках загального ліміту кредитування, встановленого в гривні.

Мультивалютна кредитна лінія є альтернативою кількох договорів у різних валютах, що дозволяє істотно зменшити документообіг між підприємством і банком;  оптимізувати витрати з обслуговування кредиту, так як клієнт має право вибирати “зручну” валюту і відсоткову ставку; зменшити витрати, пов’язані з конвертацією валюти.

Отже, кредитна лінія як джерело формування капіталу підприємства виступає досить ефективним інструментом підтримки бізнесу в Україні.

Переваги кредитної лінії полягають в наступному:

       досить висока швидкість розрахунків між банком і клієнтом;

       можливість для позичальників користування кредитними коштами безперервно, що прискорить розвиток його виробництва, зменшить грошові витрати на укладення кредитних договорів

       можливість зміни ліміту кредитування в залежності від змін стану об’єкта кредитування;

       доступ клієнта до необхідних йому кредитних ресурсів з виплатою відсотків лише за суму фактичної позички на даний момент;

       довгостроковий термін використання через відсутність обмежень за строками кредитування на цілі, пов’язані зі створенням і рухом поточних активів; 

       можливість відкриття кредитних ліній в різних валютах і в різних банках.

Загальним напрямом реформування кредитної системи в Україні є створення розгалуженої системи організаційних структур, поява яких сприяла б тіснішій інтеграції вітчизняної кредитної системи зі світовою кредитною системою, регіональними та світовими ринками позикового капіталу.

 

Література:

1. Закон  України  “Про  банки  і  банківську  діяльність” № 2121–ІІІ від  07.12.2000р. (зі змінами і доповненнями).

2. Положення  Національного банку України    Про кредитування: постанова Правління Національного банку України №246 від 28 вересня 1995р. (зі змінами і доповненнями).

3. План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений постановою Правління НБУ №280 від 17.06.2004р. (зі змінами і доповненнями).