Економічні науки /2.Зовнішньоекономічні науки
к.е.н, доц.Хільська Ірина Іванівна
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Концептуальні підстави розвитку зовнішньоекономічної
діяльності підприємств
Одне з найважливіших і винятково складних
завдань, які стоять перед економікою України, полягає у стабілізації і
нарощуванні як обсягів виробництва продукції взагалі, так і продовольчої групи
зокрема.
Економіка підприємств України повинна
розвиватись переважно на власній господарській основі, тобто виробничу сферу
слід інтенсифікувати. Звичайно, такий принцип розвитку сам по собі не є
запорукою розквіту. Тому в забезпеченні технічного прогресу особливу роль слід
віднести зовнішньоекономічній діяльності, в основі якої є взаємодія суб'єктів
господарської діяльності з боку України
і іноземних держав.
Звідси
проблема пов’язана з розвитком зовнішньоекономічної
діяльності підприємств в Україні набуває все більшого значення.
Проблематика даної теми досліджена
у роботах таких вітчизняних та іноземних науковців як: А.І. Кредисова , Г.М.
Дроздова. , Г.Д. Гордієва, Л.Я. Іванова, С.К. Казанцева, В.Є.Новицького та інш.
Метою статті є дослідження концептуальних
підстав розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Ураїні.
Зовнішньоекономічна
діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та
іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах
між ними, що має місце як на території України, так і за її межами . [1]
На думку деяких спеціалістів, поняття
зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) з'явилось в Україні та інших
постсоціалістичних країнах з початком економічної реформи, в 1987 р. Одним із
центральних напрямків даної економічної реформи була децентралізація зовнішньої
торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок
і стимулювання розвитку ЗЕД на рівні господарських суб'єктів.
Щоб зрозуміти цей процес доречно
розглянути концептуальні підстави розвитку зовнішньоекономічної діяльності на
підприємствах України.
Виділяють три етапи розвитку даної
концептології:
Перший
(1918-1987 р.) -
радянські роки, зокрема,
післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови.
Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього
Радянського Союзу в цей період розвивались по-різному: в роки
"холодної" війни менш інтенсивно, а пізніше більш інтенсивно. Але в
цілому об'єм зовнішньоготоргового обігу постійно збільшувався. Так, в 1960 р.
він складав 10 млрд. карбо-ванців, в 1970 - 22 млрд., в 1980 р. - 91 млрд., в
1985 - 145 млрд. карбованців.
Проте в середині 80-х років темпи росту
зовнішньоторгового обігу Союзу (тепер країн СНД) почали різко знижуватись, в
розвитку
зовніньоекономічних зв’язків з’явились ще інші негативні фактори:
-
відстала стратегія та
структура зовнішньоекономічного обігу, його переважно сировинна направленість;
-
незадовільне
використання експортного потенціалу обробної промисловості, особливо
машинобудування;
-
нераціональний характер
імпорту;
-
недостатнє використання
нових форм зовнішньоекономічних зв’язків;
-
недооцінка ролі
зовнішньоекономічних звязків (ЗЕЗ) як фактора економічного росту; відчуження
безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.
Другий етап
(1987-1991 рр.) - роки перебудови економіки, в тому числі ЗЕЗ в Україні в
складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на
зовнішню торгівлю та зміною принципів
організації управління ЗЕД. В цей
період вирішуються два основних завдання:1)розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств щодо виходу на зовнішній ринок, установлення прямих зв'язків, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації; 2) подальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД.
Третій етап (1991 р. до даного
часу). Період реформування і розвитку ЗЕД і її управління в Україні як суверенній державі.[2]
Вступ країни на
шлях самостійного розвитку вимагав вироблення нової концепції ЗЕЗ з урахуванням
проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної
політики.
Суть прийнятої на початковому етапі
концепції полягала в розвитку активного співробітництва з країнами дальнього
зарубіжжя, входження в світовий
інтеграційний процес та в удосконаленні
і подальшому розвитку економічних зв'язків з
країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини. На
даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення.
Вона розглядається не тільки як
складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку
інтеграційних процесів на мікрорівні.
В цей період був прийнятий ряд важливих законодавчих
актів, зокрема Закони України "Про
зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф" , "Про режим іноземного
інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного
контролю" та ін.[4]
Проте
в організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених
проблем. Структура зовнішньоторгового обігу
як і раніше має переважно сировинний характер, але вже є раціональним
імпорт, достатньо ефективно
функціонують спільні підприємства з іноземним
капіталом. Великої уваги вимагають і такі питання, як створення
стабільної правової бази, сприятливого
інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших.
Основними
мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства є поширення ринку збуту своєї
продукції за національні межі з метою максимального прибутку; закупка
необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання; залучення іноземних
інвестицій; участь в міжнародному поділі праці. Треба підкреслити, що роль ЗЕД як зовнішнього фактора економічного
росту у сучасних умовах
постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни, але й кожного
господарюючого суб'єкта.[3]
До
видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють сьогодні підприємства в
Україні належать такі як експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої
сили; надання суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності
України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами; кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензії, патентів, ноу-хау,
торговельних марок; організація та
здійснення діяльності в галузі
проведення виставок, аукціонів,
торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів
та інших подібних заходів; товарообмінні
(бартерні) операції; орендні та лізингові операції; валютні операції; інші види
зовнішньоекономічної діяльності, не
заборонені прямо і у виключній формі
законами України . [4]
Зовнішньоекономічна діяльність, як
складна система, характеризується певною стратегічною
метою, яка упорядковує множину станів системи. Цілісність системи полягає в
тому, щоб між усіма різноманітними цілями встановлювалась відносна рівновага, і
дуже важливо, щоб спочатку досягалися більш важливі, а потім менш важливі цілі.
Метою
зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні є: введення правового регулювання зовнішньої торгівлі, економіки,
науково-технічного співробітництва, спеціалізації і кооперації у галузі виробництва: науки та техніки, економічних
зв'язків у галузі будівництва, транспорту,
експедиторських, страхових,
розрахункових, кредитних та інших банківських
операцій, надавання різноманітних послуг;
втілення в житті, власної зовнішньоекономічної
політики, виходячи з інтересів економіки держави; забезпечення потреб внутрішнього ринку за рахунок імпорту товарів, які є дефіцитними, і вигідного експорту продукції, виходячи з внутрішніх можливостей; активне
використання досвіду інших країн для структурної перебудови народного
господарства; подолання неплатоспроможності держави; поліпшення становища
України в системі
міжнародного розподілу праці; розширення ринку збуту української продукції та
досягнення на цій основі сталого економічного зростання і підвищення добробуту народу України;
підвищення конкурентоспроможності продукції українських підприємств на
світовому ринку; забезпечення дійового валютного та цінового контролю над
визначенням найбільш валютомістких ресурсів; припинення недобросовісної
конкуренції; скорочення переліку товарів, експорт яких квотується; перехід від практики адміністративного
наповнення іноземних кредитів до їх розміщення за конкурсом серед імпортерів;
розширення конкурсного продажу квот; продаж централізовано імпортних товарів за
ринковими цінами; зближення структури внутрішніх та світових цін на енергоносії
та сировину у внутрішній торгівлі; створення для підприємств та організацій
всіх регіонів однакових економічних умов діяльності як на внутрішньому так і на
зовнішньому ринку; стимулювання експорту товарів з високим ступенем переробки;
приєднання України до різних багатосторонніх режимів експортного контролю. [3]
Головна перешкода на шляху до світового ринку вбачається в тому, що основні для західних фірм
економічні цілі - розширення ринку або виходу на новий ринок в умовах жорсткої конкуренції - ніколи не бралися до уваги більшістю вітчизняних менеджерів.
Для України було б нереальним ставити завдання широкого
виходу на міжнародний і особливо західний
ринок наукоємної продукції з метою
залучення валюти. Вихід підприємств на зовнішні ринки будь-якою ціною означає
становлення на демпінговий шлях та
нанесення шкоди економіці України.
Щоб підкорити хоча б незначну частину ринку, потрібні неординарні заходи
та зусилля світового значення.
Наповнення внутрішнього ринку продукцією світового рівня повинне мати для
України не менш важливе значення, ніж вихід товару
закордон. Не виключено, що державі під час
виходу на світовий ринок із наукоємкою продукцією доведеться відчути
закономірну протидію розвинутих країн світу. Між тим, від вимог світової
торгівлі в нас різко відстає розвиток фінансової, технічної та інформаційної
структури.
Отже, стан зовнішньоекономічної
діяльності на даному етапі не можна вважати
прийнятним для стабільного розвитку і захисту від
фінансового банкрутства. У цій справі не можна
помилятися. Необхідно змінити структуру експорту
та імпорту, систему організації та управління зовнішньоекономічною діяльністю. Усі наукові, технічні, технологічні та економічні орієнтири вітчизняного розвитку повинні визначатися щодо високого світового рівня, а виробництво України діяти у режимі змагання з економічно-розвинутими країнами.
Література:
1. Управление
внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие для вузов / Под общ. ред. А.И.
Кредисова.- 2-е изд., перераб. и доп. - К.: ВІРА-Р, 2008. - 640с.
2. Г.М. Дроздова.
Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навчальний посібник. -
Київ: ЦУЛ, 2008. - 172 с.
3. Новицький В.Є.
Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2009. - 948 с.