Педагогічні науки/5.Сучасні методи викладання

Пучков І.Р.

Слов’янський державний педагогічний університет

Про програмне забезпечення навчання майбутніх учителів

 

Аналіз наукової літератури засвідчує, що питання впровадження сучасних інформаційних технологій у навчальний процес вищих освітніх закладів знаходяться в центрі уваги науковців. Серед основних переваг сучасних інформаційних технологій можна визначити такі: 1) значна гнучкість у виборі місця й часу навчальної діяльності; 2) можливість регулярного оновлення дидактичних і методичних матеріалів; 3) здатність контролювати перебіг самостійної роботи студентів; 4) можливість моделювання й аналізу освітнього середовища та ситуацій взаємодії учасників педагогічної взаємодії; 5) високій рівень наочності представленої в мультимедійній формі інформації;                               6) забезпечення ефекту симуляції складних динамічних процесів з низькими витратами; 7) широкі можливості для швидкої доставки й використання різноманітних тренувальних вправ; 8) наявність доступу до віддалених банків інформаційних ресурсів; 9) значний по діапазону й глибині зміст навчальної інформації; 10) створення сприятливих передумов для здійснення безперервної освіти; 11) можливість індивідуалізації навчального процесу; 12) стимуляція майбутніх учителів до постійного самоконтролю власних дій у процесі навчання; 13) можливість організації незалежного централізованого й уніфікованого вихідного контролю знань, умінь, навичок майбутніх фахівців; 14) спонукання студентів до ефективної групової співпраці, створення корисного дискусійного середовища [1, с. 42-43]. Однак використання цих технологій на практиці передбачає наявність науково обґрунтованого програмного забезпечення навчання студентів.

Програмне забезпечення навчання складають всі програми, що використовуються в комп’ютері. Грамотне розроблене програмне забезпечення створює певне середовище роботи людини з комп’ютером і воднораз містить інструментарій, за допомогою якого можна створювати нові комп’ютерні об’єкти. Зазвичай програмне забезпечення умовно поділяють на три категорії:  системне, прикладне й інструментальне.

Так, системне програмне забезпечення являє собою комплекс програм загального користування, що реалізує взаємодію людини і всіх пристроїв і програм комп’ютера та виконують такі традиційні функції, як  видача довідкової інформації про комп’ютер, перевірка працездатності його приладів тощо. Найважливішою системною програмою є операційна система, яка зазвичай зберігається на жорсткому диску. Ця система забезпечує:  реалізацію прикладних програм; керування памяттю, процесором і всіма зовнішніми пристроями компютера; контакт людини з компютером.  

До системного програмного забезпечення, крім операційної системи, відносяться також різні комплекси інших програм, які виконують ті функції, які нездатна здійснювати операційна система. До них відносяться: 1) програми-оболонки (забезпечують більш зручний та наочний спосіб спілкування з комп’ютером, ніж за допомогою командної строчки ДОS); 2) операційні оболонки  (інтерфейсові системи, що використовуються для створення графічних інтерфейсів, мультипрограмування тощо); 3) драйвера (програми, що застосовуються в управлінні портами периферійних устроїв); 4) утиліти (допоміжні чи службові програми, які виконують ряд додаткових функцій:  обмін інформацією між комп’ютерами; засоби забезпечення комп’ютерної безпеки, наприклад резервне копіювання, антивірусне забезпечення тощо). 

Призначенням прикладного забезпечення є створення і дослідження певного виду компютерного обєкта. Важливо зауважити, що прикладні програми можуть функціонувати тільки в тому випадку, коли в компютері вже встановлена операційна система. Причому прикладні програми можуть використовуватися автономно чи в складів програмних пакетів.

Прикладні програми в середовищі системи Windows часто називають також  додатками. Найбільш широко використовують на практиці такі з них:             1) тестові процесори – для створення текстових документів; 2) графічні            пакети – для представлення інформації в графічній формі, тобто у вигляді малюнків чи графіків; 3) табличні процесори (електронні таблиці) – для обчислювань і аналізу інформації, представленої в табличній формі; 4) бази даних – для організації й керування даними; 5) комунікаційні програми – для обміну інформацією між віддаленими комп’ютерами; 6) інтегровані пакети, що включають кілька прикладних програм різного призначення; 7) навчальні програми, електронні підручники, словники, енциклопедії, системи проектування й дизайну; 8) ігри.

Інструментальне програмне забезпечення дозволяє розробляти нові програми для комп’ютера на мові програмування, тобто воно містить у собі інструментарій програмування [3].  

Як підкреслює Т. Зубкова, під час вибору  програмного забезпечення навчання викладачам слід керуватися визначеними науковцями критеріями його якості. Основними серед них є такі: функціональність (здатність виконувати набір функцій, що задовольнять насущні потреби користувача); надійність (спроможність виконувати певні функції протягом заданого періоду часу); легкість застосування (прояв мінімальних зусиль користувачем під час його використання); ефективність (оптимальне співвідношення рівня послуг до обсягу використаних ресурсів); супровідність (передбачення мінімальних зусиль щодо внесення змін для виправлення помилок чи модифікація забезпечення відповідно до появи нових потреб); мобільність (можливість перенесення з одного середовища в інше) [2, с. 12-13].

ЛІТЕРАТУРА

1.       Головчак Н. І. Система інформаційного забезпечення вчителя                               / Н. І. Головчак // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2010. – № 1(188). – С. 42-47. 

2.       Зубкова Т. М. Технология разработки  программного обеспечения : учеб. пособ.  / Т. М. Зубкова. – Оренбург : ГОУ ОГУ, 2004. – 101 с.

3.       Ткаченко В. Структура программного обеспечения ПК / В. Ткаченко                  // http://informatikaiikt.narod.ru/computeriustroystvo3.html.