Економічні науки / 13. Регіональна економіка

К.е.н., доцент Руснак А.В.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

РЕГІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ ТА НАПРЯМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

Сільські території в Україні мають потужний природний, демографічний, економічний, історико-культурний потенціал, який за умови ефективнішого використання може забезпечити сталий багатогалузевий розвиток та високий рівень умов проживання сільського населення. На сільських територіях проживає більш ніж 30 % населення України, з яких майже третина – працездатне населення. Основу сільських населених пунктів складають члени особистих селянських господарств, які займаються сільськогосподарським виробництвом на засадах самозайнятості. Частка господарств населення у сільськогосподарському землекористуванні становить 45 %, при цьому частка у виробництві валової продукції сільськогосподарського виробництва – близько 50 %. Однак особисті селянські господарства мають проблеми із збутом надлишків сільськогосподарської продукції, а також мають обмежений доступ до кредитних та фінансових ресурсів [2].

На сільських територіях повільно розвивається виробництво несільськогосподарської продукції, зокрема ремесла, народні промисли та виробництво харчових продуктів під місцевими торговими марками. Наявний стан розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу на сільських територіях не в змозі на належному рівні вирішити проблеми забезпечення зайнятості населення високого рівня, створення нових робочих місць, що, в свою чергу, дозволило б підвищити рівень якості життя сільського населення. При цьому характерною особливістю сільських територій є наявність “прихованого безробіття”.

Недостатньо використовується культурно-історичний та рекреаційний потенціал сільських територій, зокрема в галузі зеленого туризму. Це пов’язано із недостатністю інформації, низькою якістю та асортиментом туристичних послуг, відсутністю сучасної індустрії відпочинку в сільській місцевості. Не повною мірою використовується наявний потенціал заповідних та екологічно чистих, привабливих з рекреаційної точки зору, територій.

На багатьох сільських територіях є критичною екологічна ситуація, що зумовлена впливом багатьох природних та технологічних чинників, зокрема деградацією ґрунтів, поверхневими стоками з полів, забрудненням з тваринницьких комплексів, наявності підприємств з великою кількістю шкідливих викидів, невирішена проблема сміттєзвалищ. Доходи сільського населення на чверть нижчі, ніж у населення малих міст, та удвічі, ніж у великих містах [1]. Рівень соціальних послуг, які отримує сільське населення, є досить низьким. Діюча система управління розвитком сільських територій розподілена між різними галузевими міністерствами та відомствами, які в межах своїх повноважень впливають на задоволення потреб сільських громад. Існує проблема координації управління всіма галузями та сферами розвитку сільських територій. Відтак сьогодні існує потреба в комплексному підході до вирішення основних проблем розвитку сільських територій України, в основу якого закладаються принципи сталого розвитку.

Основними причинами, що стримують сталий розвиток сільських територій, є:

- відомча розрізненість в управлінні сільськими територіями та вузький відомчий підхід до розвитку сільської економіки;

- недостатнє виробниче та фінансове ресурсне забезпечення функцій та повноважень, покладених на органи місцевого самоврядування;

- низький рівень підприємницької та суспільної ініціативи на селі;

- недоступність фінансових джерел розвитку сільської економіки;

- низька соціальна та екологічна відповідальність товаровиробників на селі;

- неналежні умови для залучення кваліфікованих кадрів до роботи на сільських територіях;

- недостатній рівень інформаційно-просвітницької діяльності щодо сталого розвитку сільських територій.

На сьогодні потребують системного вирішення проблеми:

- руйнування соціальної інфраструктури сільських територій та зниження рівня надання соціальних послуг на селі;

- зниження інвестиційної привабливості сільської економіки;
збільшення міграції сільської молоді та зменшення доходів сільського населення;

- ускладненого доступу дрібних сільськогосподарських товаровиробників - фізичних осіб та особистих селянських господарств до агросервісних послуг (зберігання, переробка виробленої продукції) та мережі збуту виробленої продукції;

- недостатнього рівня заходів щодо забезпечення екологічної безпеки, охорони та збереження природних ресурсів сільських територій.

Подальший розвиток сільських територій може відбуватися за трьома варіантами:

1. Посилення сформованих тенденцій, витіснення дрібних та середніх виробників з ринку аграрної продукції, що супроводжується поширенням надвеликих господарських формувань; консервація нерозвиненості сільської економіки і передумов розвитку сільських територій при обмеженості та розпорошеності їх бюджетної підтримки. За такого варіанта прискорюватиметься обезлюднення села і деградація всіх інших його потенціалів [3]. Чинні механізми державної політики розвитку сільських територій не сприяють усуненню проблем стагнації сільської економіки, відставання економічного та соціального розвитку сільських територій, їх знелюднення та занепаду.

2. Вирішення проблемних питань розвитку сільських територій через збільшення фінансування переважно сільськогосподарського виробництва та декларування окремих соціально-економічних і екологічних заходів, а також диверсифікації сільської економіки за відсутності реальних механізмів і фінансових джерел їх реалізації [4]. Це не сприятиме системному вирішенню створення сприятливих умов для підвищення доходів сільського населення, не забезпечить розв’язання проблем зайнятості, екологічної безпеки господарювання і проживання, поступального розвитку сільських громад, а, навпаки, збільшить потребу в субсидіюванні з державного бюджету, місцевих (обласних, районних, міських, сільських, селищних) бюджетів.

3. Визначення політики сталого розвитку сільських територій як сукупності правових, економічних та соціальних заходів щодо створення сприятливих умов для розвитку сільських громад, який передбачає підвищення ділової та громадянської активності їх членів, створення ними громадських, обслуговуючих і виробничих об’єднань з метою диверсифікації та зростання сільської економіки, розширення сфери послуг, збереження локальних екосистем, підвищення рівня якості життя та доходів сільського населення.

Подальший розвиток сільських територій передбачає особливе ставлення держави до сільської місцевості. На перших етапах має бути розроблений механізм цілеспрямованого інвестування державних коштів у конкретні проекти, створені на базі громадських ініціатив. Ці проекти слід узгоджувати з метою розвитку самої громади, з метою розвитку самої громади, з урахуванням особливостей сільської території.

Література:

1. Бородіна О. Сільський розвиток в Україні: проблеми становлення / О. Бородіна, І. Прокопа // Економіка України. – 2009. –№ 5 (570). – С. 59-67.

2. Павлов О.І. Сільський розвиток в Україні: теорія, практика, політика, управління/ О.І. Павлов // Одеса: Астропринт, 2008. – С. 208.

3. Розвиток сільських територій (стан, проблеми, перспективи) / Є. І. Бойко, І. Р. Залуцький, Х. М. Притула та ін.; НАН України. Інститут регіональних досліджень; [наук. ред. Є. І. Бойко]. – Львів, 2011. – 61 с.

4. Славов В.П. Економіко-енергетична система сталого розвитку сільських територій / В. П. Славов, О. В. Коваленко // Вісник аграрної науки. – 2007. – № 9. – С. 68-71.