Педагогічні науки / 3. Методичні основи виховного процесу

Гнепа О.В.

Волинське державне училище культури і мистецтв, Україна

З досвіду виховної роботи Саварської школи

під керівництвом М.П.Кравчука

Протягом останніх десятиліть найболючішою проблемою української освіти є розвиток сільської школи, від якої залежить не лише доля селян, а й самого населеного пункту. Тому одним із завдань сучасної освіти є реформування змісту, форм і методів виховної роботи із сільськими школярами. Це спонукає до уважного вивчення досвіду семирічної школи у селі Саварка на Київщині, очолюваної М.П.Кравчуком.

Пріоритетними напрямками виховної роботи у цьому навчальному закладі у 1920-1922 роках були: урізноманітнення вільного часу школярів; культурна просвіта селян та їх активне залучення до виховної роботи з дітьми; формування патріотизму, національної свідомості, любові до рідної землі.

Під керівництвом М.П.Кравчука Саварська трудова школа стала освітньо – культурним центром не лише Саварки, а й навколишніх сіл. За його ініціативою у школі відкрито осередок “Просвіти”, бібліотеку, історичний музей, організовано учнівський оркестр, драматичний та хоровий гуртки. Молодий директор постійно звертав увагу своїх підлеглих на відродження українських традицій, звичаїв та обрядів. З цією метою учні разом із вчителями виступали перед селянами з народними піснями і виставами, зокрема “Понад Дніпром”, “Суєта”, “Гандж Андабар”, “Бурлака”. У 1922 році у Саварській школі були проведені заходи з нагоди 200-річчя з дня народження Г.С.Сковороди. М.П.Кравчук виступив із досить змістовною доповіддю про видатного українського філософа. Формуванню патріотизму дітей сприяла також туристично-краєзнавча робота. Під час екскурсій учні знайомились з рідним краєм, долучались до його історії. Зокрема, у 1921 році М.П.Кравчук організував загальношкільну екскурсію до Канева на могилу Т.Г.Шевченка, а в 1922 році – до Києва. Зауважимо, що М.П.Кравчук виховував молодь не лише за допомогою переконання, але й особистим прикладом. Він був справжнім українським інтелігентом: часто одягав сорочку-вишиванку, любив рідну мову, народні пісні і свою батьківщину [1, с. 3-5; 2, с. 898].

Окрім естетичного та патріотичного виховання, М.П.Кравчук у виховній системі на належному рівні підтримував також трудове, яке полягало у привчанні учнів до праці: “Чи то над книжкою, чи дослідом, чи на городі – мусило все робитися зі знанням і любов’ю”. З цією метою півгектара сільської землі розділили між п’ятдесятьма учнями, кожен з яких отримав ділянку, де вирощував овочі. У такий спосіб школярі усвідомлювали себе дбайливими господарями, у них формувалось позитивне ставлення до роботи [2, с. 899].

На ефективність виховання впливали: створений М.П.Кравчуком сприятливий загальношкільний мікроклімат, єдині педагогічні вимоги до учнів, повага до кожної дитини як до унікальної та неповторної особистості, віра в талановитість кожного школяра. Сприятливими психологічними умовами розвитку дітей були: демонстрація директором любові до дітей, відчуття ними своєї захищеності, вільний вияв думок. М.П.Кравчук завжди допомагав усією душею і безкорисно тим, кому була потрібна його підтримка. Його, як педагога, характеризувала не просто ввічлива дружелюбність, а й співпереживання і співчуття до своїх учнів. На його думку, виховання передбачало співтворчість педагога і вихованця, які взаємозбагачували один одного. Учням подобалось те, що директор також родом із села і не цурається фізичної праці. Маючи товариську натуру, М.П.Кравчук гуртував навколо себе дітей, грався з ними. Він міг залишити невідкладні справи і годинами сидіти зі своїми школярами, обговорюючи питання “Що тобі подобається?”, “Ким хочеш стати?”. М.П.Кравчук допомагав учням повірити у власні сили, організовані ним ситуації успіху сприяли розкриттю дитячих можливостей, формуванню у них потреби у самоосвіті протягом життя.

Зауважимо, що до показників успішності виховного процесу належать не лише позитивні зрушення у поведінці вихованців, але й їхня зацікавленість у продовженні спілкування з педагогом. А.Люлька, учень Саварської школи, який ще у дитячому віці став сиротою, завжди з вдячністю згадував ім’я свого наставника. Після вступу до Білоцерківської професійно-технічної школи, через матеріальну скруту, Архип вирішив залишити навчання. Дізнавшись про важке фінансове становище колишнього учня, М.Кравчук протягом року переказував Архипу щомісяця п’ять карбованців. У 1927 році А.Люлька став студентом механічного факультету КПІ і розраховував утримувати себе на стипендію, але її не призначили. Знову матеріальні нестатки стали на заваді його навчанню. Вкотре проявилися доброта і людяність М.Кравчука: протягом року А.Люлька ходив на обід до улюбленого вчителя, поки не отримав стипендію. Колишні учні-саварчани, зокрема І.Скурат і В.Бебешко, також постійно відчували щиру підтримку М.П.Кравчука і, навіть, жили в улюбленого вчителя [1, с. 6; 2].

Особистий приклад та безпосередня педагогічна діяльність М.П.Кравчука виховали в учнів глибоку повагу до професії вчителя, яка пізніше для багатьох стала покликанням. Зокрема з восьми випускників 1922 року педагогами стало п’ятеро. Водночас зігріті теплом і добротою М.П.Кравчука особистості формувались порядними людьми, відстоювали у житті ті цінності, які передбачалися виховним впливом. Зокрема, вдячним учнем виявився А.Люлька, у московській квартирі якого поряд із портретом Т.Г.Шевченка знаходився портрет М.П.Кравчука. Більше того, Архип Михайлович подарував доньці свого наставника кошти на придбання квартири, а пізніше допомагав ліками і матеріально його синові, коли той тяжко захворів [1, с. 6].

З викладеного можна зробити висновок, що досвід виховної роботи Саварської школи під керівництвом М.П.Кравчука, забезпечення процесу саморозвитку та самовизначення учнів є особливо актуальними у наш час.

Література

1. Зі спогадів Марії Калінічни Іщенко // Матеріали Музею академіка Михайла Кравчука (с. Човниця Ківерцівського району Волинської області).

2. Сорока М. Задавній спомин / Микола Сорока // Матеріали Дванадцятої міжнародної наукової конференції імені академіка М. Кравчука 15-17 травня 2008 року. – Т. 2. – К., 2008. – С. 897-902.