Педагогические
науки
К. п. н. Будянський
Д.В.
Харківський національний педагогічний університет
ім. Г.С. Сковороди, Україна
Естетико-культурологічний
компонент риторичної культури викладача вищого навчального закладу
В сучасному світі динамічні інтеграційні процеси обумовлюють актуальність
естетико-культурологічного компоненту системи освіти. Людина на основі діалогу
культур починає усвідомлювати себе як суб’єкт світових суспільно-культурних
процесів, примножувати культуротворчий досвід свого народу та всього людства.
Саме в процесі культурологічної підготовки стає можливим діалог особистості і
суспільства, людини і природи, людини і людини.
Забезпечити цей шлях покликана культурологічна парадигма освіти з її орієнтацією
на особистість педагога, його культуру, професіоналізм. Знання та вміння, якими
він володіє, перетворюються з самоцілі навчання в засіб професійного розвитку
та самовдосконалення, усвідомлення, засвоєння і реалізації в освітній практиці
гуманітарних і культурних цінностей.
У професійно-педагогічній освіті естетико-культурологічний підхід як
сукупність теоретико-методологічних положень і організаційно-педагогічних умов
реалізується через спрямованість освітнього процесу (в єдності цільового,
змістового і технологічного компонентів) на кінцевий результат – становлення
педагога як суб'єкта професійно-педагогічної культури. В контексті цієї
освітньої парадигми педагог реалізується не тільки як вихователь, викладач,
менеджер, але і як особистість високої культури та інтелігентності.
Одним з напрямів досягнення цієї стратегічної мети є розробка оптимальних
методів, форм, технологій естетико-орієнтованої риторики, яка є основою
риторичної культури сучасного викладача вищої школи.
У науковій
літературі відображені різні підходи до риторики: логіко-аргументативний
(О. Зарецька) [4], комунікативно-практичний (Л. Мацько, О. Мацько) [5], філософсько-педагогічний (Г. Сагач) [8] та інші.
Проте, такі
актуальні аспекти риторичної науки, як артистичний та
естетико-культурологічний залишаються малодослідженими в контексті сучасних
освітніх тенденцій.
Проблема естетики
ораторської діяльності досліджувалась у працях фундаторів риторики: Платона,
Аристотеля, Демосфена, Діонісія Галікарнаського, Цицерона, Квінтіліана та
інших. Свій внесок у її розробку здійснили і видатні українські ритори
(П. Могила, І. Галятовський, Ф. Прокопович), сучасні теоретики
вітчизняної та зарубіжної риторики (Д. Карнегі, Л. Мацько, О. Мацько,
А. Михальська, П. Сопер, Ю. Рождественський, Г. Сагач), а
також педагоги (І. Зязюн, А. Макаренко, В. Сухомлинський,
К. Ушинський).
На основі аналізу цих
джерел нами були виділені категорії
риторики, які містять естетичний компонент.
Перш за все,
естетична сутність риторики розкривається у ключовій категорії – красномовство. Наводимо ряд дефініцій
цього поняття. Красномовство – це:
-
майстер переконання, уміння хвилювати душі в громадських
місцях і у побуті (Платон) [5];
-
мистецтво про будь-яку матерію красиво говорить і цим
прихиляти інших до своєї про це думки (М. Ломоносов) [5];
-
здібність розуму, здатність виражати свої думки, дар потрясати душі, переливати в них свої пристрасті
(А. Мерзляков, М. Сперанський) [8];
-
«дар слова»,
мистецтво мислити і говорити, досконалість мови (К. Зеленецький,
М. Кошанський)
[8].
Отже, красномовство
визначається як уміння і здатність виражати думки красиво і переконливо у
різноманітних ситуаціях публічного спілкування.
До інших естетично-орієнтованих понять
риторичної науки ми відносимо:
-
образ оратора (сукупність внутрішніх і зовнішніх етичних
та естетичних характеристик особистості красномовця);
-
риторичний ідеал (зразок спілкування, гармонія мовних
засобів, орієнтир для оцінювання промови і мовленнєвої поведінки оратора,
істинність, переконливість, моральність, чіткість і впорядкованість мовлення);
-
естетичний смак та естетичне сприйняття слова;
-
категорія «пафос» – творча схвильованість, емоційний стан
оратора, який впливає на психологічну сферу слухачів;
-
естетична насолода (справжнє красномовство не тільки
інформує, переконує, хвилює, але й дарує задоволення як оратору так і
аудиторії);
-
розділи класичної риторики:
1)
інвенція (винахід, ідея) – при наявності естетичної
установки на цьому етапі мова закономірно виявляє свою
естетично-інструментальну природу і є естетичною цінністю як для оратора так і
для слухачів;
2)
диспозиція (доречне розташування матеріалу відповідно до
логічних та естетичних канонів);
3)
елокуція (елоквенція) – засоби мовного оформлення та
прикрашання промови, риторичні тропи та фігури;
4)
меморія (методи запам’ятовування тексту);
5)
акція (ефективна, естетично-досконала мовотворча
діяльність оратора перед аудиторією).
Отже, риторику можна
вважати естетико-орієнтованою дисципліною, спрямованою на формування знань щодо
суті прекрасного у мові, розвиток умінь і навичок гармонійного,
естетично-привабливого мовлення усіх родів (академічного, соціально-побутового,
юридичного, політичного тощо).
Риторика є одним із найбільш ефективних
інструментів розвитку риторичної культури
викладача вищого навчального закладу, яку ми трактуємо як комплекс
інтелектуальних, морально-естетичних, емоційно-чуттєвих,
артистично-виконавських та естетико-культурологічних якостей, які виражаються у
формі оригінального продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності, спрямованої на
осягнення істини і гармонійний розвиток особистості студента.
На наш погляд, цей
компонент риторичної культури викладача ВНЗ в свою чергу складається з таких
елементів:
- високий рівень естетичного виховання;
- знання з етики та естетики, світового
та вітчизняного мистецтва, в тому числі і ораторського;
- «почуття форми» як інтегративна здатність естетичного
сприйняття (емпатія, асоціативні зв'язки мислення і уяви в сприйнятті форми і
мовленнєвому продукуванні);
-
естетичні потреби, зокрема, у гарному мовленні;
-
авторський, оригінальний ораторський стиль (зовнішній
вигляд, манера виступу, особливості слововживання та формулювання думки тощо);
-
гармонійно-діалогічний стиль спілкування з аудиторією;
-
володіння навичками виразного читання.
Процес розвитку
естетико-культурологічного компоненту риторичної культури викладача вищого
навчального закладу доцільно здійснювати на таких засадах:
- ґрунтовне вивчення і майстерне володіння рідною мовою (орфоепія, граматика,
стилістика, емоційно-образні засоби). Мова, як складна, багатовимірна система,
є основою культури. Риторика дає можливість експериментувати над мовою як над
«буттям мислення», виступаючи своєрідною філософською теорією мови;
-
аналіз
літературно-літописної спадщини вітчизняних ораторів (Іларіон, Кирило
Туровський, Климент Смолятич, Іван Вишенський та ін.), яка є фундаментом
українського красномовства;
- дослідження і застосування на
практиці здобутків видатних представників академічного красномовства минулого і
сучасності (Марк Фабій Квінтіліан, М. Максимович, М. Костомаров, В. Єрмаков,
І. Галятовський,
Ф. Прокопович, Г. Сковорода,
М. Ломоносов, Й. Кононович-Горбацький, М. Кошанский, В. Ключевский, І. Зязюн, Г. Сагач та ін.);
- оволодіння майстерністю художнього слова – виразного, високопрофесійного
виконання літературних творів (знайомство з досвідом видатних читців та
акторів, методикою підготовки і презентації твору, визначення «надзавдання» та
«підтексту», розуміння специфіки виконання творів окремих жанрів;
- використання елементів театрального мистецтва в процесі підготовки та
професійної діяльності (система К. Станіславського, акторський тренінг,
розвиток творчих здібностей, вдосконалення вербальних та невербальних засобів
комунікації тощо).
Таким чином,
риторика відіграє важливу роль в процесі підготовки і професійної діяльності
викладача ВНЗ, зокрема в галузі розвитку мовленнєвої майстерності. Процеси міжкультурної інтеграції,
реформування вітчизняної системи освіти обумовлюють модернізацію змісту
риторики, яка з одного боку є засобом залучення до світових цінностей, а з
іншого – ключем до відкриття унікальності вітчизняної культурної спадщини.
Мистецтво красномовства не можливо відокремити від історичних, політичних,
духовних, культурних явищ певної епохи. Тому в системі вищої педагогічної
освіти риторика повинна вивчатись не лише як комунікативна, але і як
культурологічна та естетико-орієнтована дисципліна, спрямована, перш за
все, на розвиток риторичної культури викладачів та студентів.
У
структурі риторичної культури викладача ВНЗ важливу роль відіграє
естетико-культурологічний компонент, який відповідно до вимог сьогодення і
сучасних тенденцій розвитку освіти дозволяє підвищити якість
професійно-педагогічної діяльності, а тому потребує ґрунтовної теоретичної розробки
і запровадження в освітню практику.
Література
1.
Абрамович С.Д. Риторика: навч. посібник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарьов – Львів: Світ, 2001.
– 240 с.
2.
Будянский В.І. Риторика – мистецтво красномовства: навч.
посібник / В. І. Будянський, Д. В. Будянський. – Суми: ПВКП «Корпункт», 2012. – 189 с.
3.
Залюбівська О.Б. Риторична культура у колі суміжних
понять (до питання визначення риторичної культури) // [Електронний ресурс].
Режим доступу: http://visnyk.vntu.edu.ua/article/view/2509.
4.
Зарецкая Е. Н. Риторика: Теория и практика речевой
комуникации / Зарецкая Е .Н. – 3-е изд., испр. – М.: Дело, 2001 – 480 с.
5.
Мацько Л. І. Риторика: навч. посібник / Л.І.
Мацько, О.М. Мацько. – Київ: Вища шк., 2003. — 311 с.
6.
Педагогічна майстерність: підручник / І.А. Зязюн, Л.В.
Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і
переробл. – К.: Вища школа, 2004. – 417 c.
7.
Прокопович Ф. Філософські твори: в 3 т.: пер. з
латин. / Ф. Прокопович. К.: Наукова думка. Про риторичне мистецтво.
Різні сентенції: Т.1., 1979. – 512 с.
8.
Сагач Г.М. Риторика : Навч. посібник для середн. і вищих
навч. закладів / Сагач Г.М. – Київ: Ін Юре, 2000. – 565 с.