Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Топос степу в історичній романістиці:

історико-функціональний дискурс

В історичній романістиці на межі ХІХ – ХХ ст. одним із найвизначніших є топос степу, який не лише створює загальне пейзажне тло, а й визначає зміст твору, дає йому сюжет, характер героя, увиразнює ідейні вузли.. Історико-функціональні особливості степового пейзажу та специфіку його візуалізації розглянемо на прикладі роману Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем». Вибір твору невипадковий, оскільки в історичних творах Сенкевич досить широко й цілком свідомо використовував також романтичну традицію і для створення авантюрного простору з його екзотикою та небезпеками. Адже екзотичність є типовою рисою авантюрного простору, в якому розгортається пригодницька сюжетна лінія. Природний світ для митця є важливим, оскільки «його естетично-художнє значення, історико-функціональний чи, точніше, історіософський ракурс бачення і зображення в тексті певного ландшафту першочергово окреслює або підсилює авторську концепцію» [4, 123]. Письменник використовує топос степу не тільки для того, щоб герої романів могли пройти дорогою випробувань для перевірки їхньої сміливості, витримки, шляхетності, здатності долати труднощі та біль.

Як стверджує Казимир Вика, український степ у своєму пригодницькому вимірі виконує такі є функції, що й американські прерії у вестерні. Він дуже схожий на Дикий Захід, оскільки реалізує норми відкритого простору, в якому щомиті може щось трапитися, тут на мандрівника чатує гостра небезпека. Звичайно, Сенкевич розумів відмінність американських прерій, які він мав нагоду бачити особисто, від романтичного стереотипу степу – Дикого Поля, який сформувався в нього під впливом «української школи»: «Цей степ (американський. – В.М.) почав мені набридати і мучити, бо це не український степ з курганами, зі своєю поетичною традицією. В Україні вітер несе ніби з другого світу відголоси «Алла!» і «Матір Божа!», постріли з самопалів, іржання коней, словом, там степ має свою живу душу. Він говорить і співає на всю широчінь і простір, колишеться, хвилюється, живе; вершники тонуть у травах по груди» [5, 125]. У наведеному описі письменник вживає легковпізнаванні елементи романтичного міфу України: поетична традиція, війна з татарами, жива душа степу, а також топографічно-пригодницькі знаки – кургани, трави, вітер, коні. Таким чином, Сенкевич ще до написання своїх перших історичних творів мав сформовану в уяві степову схему, яка складається із «горизонтального» плану – простір пригоди (степова флора і фауна, ландшафт, географічні назви) і «вертикального» – історія і легенда, семантика могил і курганів. В обох планах степовий простір у романі «Вогнем і мечем» відтворює певні, часто контрастні настрої: життя і смерть, смуток і радість, таємниці, небезпека і спокій. Багатозначність простору степу поєднується, крім того, з поняттями пограниччя й окраїн, на яких постійно відбувається драматичний, сповнений динамізму рух і точиться безперервна боротьба. Саме такий простір долають Скшетуський, Заглоба і Гелена.

Степ як константа національного буття в художньому світі твору Сенкевчиа є невід’ємною категорією. «Однією з найсуттєвіших характеристик художнього світу, — за переконанням Г. Клочека, — є ступінь та особливості візуалізації, його ейдетичність», яку науковець пояснює як «тривкість та яскравість внутрішнього зорового бачення того, що зображено в творі» [1, 12]. В історичній польській романістиці ейдоси степу пов’язані саме з козацтвом. Особливою змістоутворюючою домінантою історичного пейзажу є здатність наділяти топос змістом, під яким розуміються важливі смисли націоекзистенційного порядку. Мова йде про специфічний хронотоп степу, що поєднує в собі географічний ландшафт з історичною пам’яттю.

У Сенкевича образ степового простору проходить також знакову трансформацію: набуває реалістичних рис, «секуляризується», зберігаючи при цьому всі принципові мотиви романтичної поезії. Уплітаючись до історичної фабули, він виступає не тільки тлом, а й «учасником», який впливає на перебіг подій. Ця багатофункціональність степових описів пов’язана, головним чином, із тим, що поряд із взятими з фольклору мотивами виступають фрагменти, що спираються на історичні та географічні реалії [2, 425]. Такі картини найбільш інтенсивно насичують початок роману Сенкевича, далі письменник послуговується натяками, які апелюють до пам’яті читача: «Скільки там (у степу. – В.М.) битв відгриміло, скільки людей полягло – ніхто не злічив, ніхто не затямив. Орли, яструби і круки – одні про те знали, а хто здалека чув лопотіння крил і каркання, хто бачив пташині вири, що кружляли над одним місцем, той знав, що там трупи або кості непоховані лежать… На людей у травах полювали, ніби на вовків або сайгаків. Полював хто хотів. Переслідувані законом люди рятувалися у диких степах, озброєний пастир стеріг худобу, лицар шукав там пригод, лиходій – здобичі. Козак – татарина, татарин – козака. Бувало, що й цілі ватаги стерегли стада від юрби грабіжників. Степ, хоч і пустельний, водночас не пустував – він був тихий і грізний, спокійний і повен засідок, дикий не лише від Дикого поля, а й від дикості душ» [3, 4]. Степ також є засобом типізації козацтва й індивідуалізації таких образів, як Богун, Гелена і князі Курцевичі.

Література:

1. Клочек Г. «Художній світ» як категоріальне поняття. Матеріали до спеціального курсу «Теорія літературного твору та мистецтво його аналізу» / Г. Клочек. – Кіровоград : РВВ КДПУ, 2007. – 24 с.

2. Лескинен М. «Чужое» пространство в романе Генрика Сенкевича «Огнем и мечем» / М. Лескинен // Studia polonica. – М., 2002. – С. 423 – 433.

3. Сенкевич Г. Огнем и мечем. Роман / Послесл. и примеч. Б. Стахеева. – М.: Правда, 1991. – 736 с.

4. Ткаченко І. Поетика і поезія українського степу в історичному романі (на матеріалі романістики М. Гоголя, А Кащенка, З. Тулуб та Ю. Мушкетика) / І. Ткаченко // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №11 – 12. – С. 123 – 134.

5. Sienkiewicz H. Listy z podrózy. – Kyjiv : Lionet L.t.d., 1995. – 645 s.