Философия / Социальная философия

К. п. н., ст. н. с. Назаренко Г. А.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти

педагогічних працівників

Філософія людиноцентризму як детермінанта становлення культури демократизму особистості

Упровадження демократичних принціпів у суспільно-політичне життя України актуалізує необхідність підвищення ролі людини-громадянина в соціальному, політичному, економічному і духовному житті країни, становлення культури демократизму кожної особистості-суб’єкта.

У філософсько-політичному вимірі це передбачає створення умов для максимального розкриття потенціалу кожної людини, реалізації всіх її інтелектуальних, культурних, творчих можливостей, досягнення найвищих ступенів свободи особистості з одночасною її готовністю брати відповідальність за себе, свою родину, місцеву громаду і країну.

Зосередження уваги на людському вимірі всіх аспектів суспільно-політичного життя, коли людина стає метою і смислом прогресивного розвитку українського соціуму, стало передумовою формування концептуальних засад філософії людиноцентризму як системи поглядів, яка визнає невід’ємне право на вільний розвиток та реалізацію всіх здібностей кожної особистості, визначає ступінь розкриття можливостей людини в якості критерію оцінки ефективності діяльності органів державної влади та суспільних інститутів.

В українській науковій думці філософія людиноцентризму концептуалізована у працях академіка В. Кременя, який наголошує, що «людиноцентризм – це нова якість філософського розуміння людини, котра переважає як масштаби ренесансного антропоцентризму і гуманізму, так і філософської антропології, поскільки виходить за їх межі» [3, С.15]. Ця нова філософсько-світоглядна позиція акцентує увагу на вивченні людини в усіх її сутнісних аспектах, виявленні внутрішніх, глибинних основ її буття, на особистісних цінностях та способах і можливостях їх реалізації [3, С.14-15].

Як цілком слушно зауважує В. Кремень, «особливість філософії людиноцентризму полягає в тому, що вона привчає бачити причини всього того, що відбувається з людиною, в ній самій, дозволяючи їй залишатися самою собою. Таке право може усвідомлюватися лише в тому випадку, коли своїм центром, причиною своїх рухів людина розглядає саму себе» [3, С.20].

Підтримуємо думку вченого про те, що метою і сенсом життєдіяльності людини є найважливіші цінності – життя, свобода, благополуччя, заради яких вона творить, бореться, мріє і вірить. Забезпечення реалізації цих цінностей є важливим завданням для України на шляху входження до світового співтовариства. У цьому аспекті для всіх сфер соціального, культурного та політичного життя посилюється значення людиноцентризму як філософської рефлексії про людину [3, С.14].

Як новий тип світогляду, філософія людиноцентризму увібрала в себе найважливіші людиновимірні ідеї гуманізму та філософського антропоцентризму. Зокрема, актуальними залишаються ідеї представників екзистенціалістської філософії М. Хайдеггера, К. Ясперса та ін., які справедливо зазначають, що у центрі уваги наукової думки має знаходитись людина, її свобода й активність. Наголошуючи на неповторності людської особистості та відстоюючи найбільшу цінність людського буття, філософи-екзистенціалісти стверджують:

- людина може зробити себе особистістю, і вона сама відповідальна за свої вчинки і власну долю;

- знеособлені люди знімають із себе відповідальність за власні вчинки;

- людина завжди стоїть перед вибором, вона вільна у своєму виборі й тому несе моральну відповідальність перед собою та іншими;

- філософія, як духовна дія, спрямована на встановлення комунікації та взаєморозуміння людей; наблизити комунікацію в усіх можливостях її здійснення – повсякденне завдання філософського життя;

- демократія означає можливість зростання кожного в залежності від його вміння і заслуг [1].

Філософія людиноцентризму розвиває також провідні ідеї представників концепції персоналізму (П. Баум, Р. Флюєллінг, Х. Керр, В. Вітерн, З. Брайтмен та ін.) про визнання особи та її духовних цінностей вищим смислом прогресивного розвитку суспільства; про людську індивідуальність, яка усвідомлює сама себе; про суверенну самість, яка виявляє себе у свободі; про найвищу цінність особи – її апріорну продуктивну активність, здатність до вдосконалення [там само].

Особистість як найвища цінність життя становить основу теоретичних і практичних постулатів і сучасної науки про людину. Так, вчений Л. Задорожна, узагальнюючи сучасні аспекти соціально-філософської та педагогічної антропології наголошує, що в умовах цивілізаційного процесу особливої актуальності набуває проблема формування особистості, підготовленої до життя в складних умовах сьогодення, здатної орієнтуватися в сучасній культурі і осмислювати своє місце в ній. Дослідниця наголошує на важливості розвитку такої риси людини, як здатність активно включатись у суспільне життя, бути повноцінним членом суспільства, до якого належить. Цей розвиток має відбуватись на гуманістичних принципах особистісного підходу та соціального ідеалу. Рисами такого ідеалу, на думку Л. Задорожної, є загальнолюдські духовні цінності (віра в людину та її духовні сили, повага до особистості) та демократичні цінності, що базуються на ідеях рівності, солідарності й свободи [2].

До проблем сучасного буття, з якого продукується свідомість, духовність, ідентичність, ціннісна основа «Я-концепції» особистості, найбільш дотична саме філософія людиноцентризму.

У науковій праці В. Кременя «Філософія людиноцентризму в освітньому просторі» зазначається, що система поглядів і цінностей, інтегрованих в людиноцентризмі, сприяє розумно зваженим орієнтаціям, які базуються на людиновимірному відчутті дійсності. Вчений наголошує, що в умовах «розвитку громадянського суспільства з’являється нове прочитання смислу буття, різко розширюються горизонти існування, людина починає відчувати високий смисл в подальшому розвитку Вітчизни і потребу у власній активній участі в її розбудові» [3, С.17].

В умовах становлення демократичних засад українського суспільства на внутрішню духовну свободу особистості впливають такі морально-ціннісні орієнтації, як повага у поєднанні з вимогливістю, толерантність, солідарність, взаємодопомога, самоорганізація і самодопомога. Це, в свою чергу, сприяє становленню якісно іншого статусу особистості як суб’єкта і носія оновлених духовно-моральних цінностей та зумовлює здатність до самоствердження, завдаки якому людина здобуває сенс свого життя [3, С.139-142].

Застосування положень філософії людиноцентризму в умовах становлення демократії спрямоване на формування вільної і відповідальної особистості; утвердження демократичних світоглядних установок, поглядів, цінностей; забезпечення умов для вільного самовизначення кожної людини у демократично спрямованому світоглядному просторі для прийняття нею власних цінностей у формі життєвих цілей, провідних мотивів та інтересів, прагнень і потреб [5].

У контексті зазнченого вище культуру демократизму особистості розглядаємо як інтегровану якість, яка включає прийняття демократичних цінностей; усвідомлення можливості та цінності самостійного вибору; критичне сприйняття соціально-політичної інформації; активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях; усвідомлення себе як особистості, здатної впливати на життя суспільства і держави; спроможність самостійно реалізовувати власні рішення та відповідати за їх наслідки; прагнення до суб’єктного самоствердження (самовизначення, самореалізації та саморозвитку) в умовах громадянського суспільства [4].

Література

1. Антропологічна філософія: цифровий ресурс. – Режим доступу: ubject.com. ua/philosophy/osnovi/90.html

2. Задорожная Л.К. Социально-психологическая антропология и её педагогическая разновидность // Перспективи. – 2005. - № 3 (31). – С. 108 – 113.

3. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в освітньому просторі / В. Г. Кремень. – 2-е вид. – К. : Т-во «Знання» України, 2011. – 520с.

4. Назаренко Г.А. Критерії і показники вихованості культури демократії старшокласників // Педагогічний альманах. – 2011. – №12. – ч. 3. – С.39-42

5. Рябенко Є. Принцип людиноцентризму в управління вищою освітою: мотиваційні аспекти професійної діяльності викладача як суб’єкта освітнього процесу // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2014. – № 56. – С.33-40