Недоступ К.К.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Мокусієнко Є.О.

Державний ВНЗ «Національний гірничий університет», м. Дніпропетровськ

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРУВАННЯ

ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ

До 2015 р. плата за землю  – загальнодержавний податок, який справлявся у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності [1 пп. 9.1.10 ст. 9, пп. 14.1.147 ст. 14 розд. І]. З 2015 р. плата за землю  зникла з переліку загальнодержавних податків, але з´явилася у складі «нового» податку на майно. Цікавими є склад податку на майно, прописаний у ст. 265 розд. ХІІ ПКУ [1] та зміст цього розділу (табл.).

Таблиця

Аналіз змісту розділу ПКУ XII. Податок на майно

Стаття 265. Склад податку на майно

265.1. Податок на майно складається з:

 

265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

Стаття 266. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

265.1.2. транспортного податку;

Стаття 267. Транспортний податок

 

Стаття 268. Туристичний збір

265.1.3. плати за землю

Стаття 268-1. Збір за місця для паркування транспортних засобів

 

Статті 269-283. Визначають платників, об’єкти та базу оподаткування, ставки та пільги щодо сплати земельного податку

 

Статті 284-286. Регламентують особливості оподаткування, податковий період, порядок обчислення  та строки сплати плати за землю

 

Стаття 288. Орендна плата

Відомо, що для цілей ПКУ поняття «майно» вживається «у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України» [1, пп. 14.1.105 ст. 14 розд. І].

Так відповідно до ст. 190 ЦКУ [4] «майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки». Звернімо увагу на те, що платниками податку на майно переважно є суб´єкти підприємницької діяльності. Всім відомо, що майнова основа господарювання регламентована Господарським кодексом України (ГКУ) [5]. У якому «майном … визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів [5, ч. 1 ст. 139].

Виходячи з тлумачення поняття «майно» у ПКУ, ЦКУ та ГКУ, виникає питання: яке відношення до податку на майно має туристичний збір? Адже базою справляння цого збору «є вартість усього періоду проживання (ночівлі) … за вирахуванням податку на додану вартість» [1, пп. 268.4.1 ст. 268 розд. ХІІ], тобто вартість отриманої послуги з тимчасового проживання (ночівлі).

Відповідно до пп. 2681.1.1 ст.  2681 розд. ХІІ ПКУ платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи – підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Базою оподаткування цим збором є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету [1, пп. 2681.2.2 ст. 2681 розд. ХІІ]. У той самий час норми ст. 282 та ст. 283 розд. ХІІ ПКУ не звільняють цих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від сплати земельного податку. Таким чином, маємо подвійне оподаткування, що суперечить принципам побудови системи оподаткування, встановленим Господарським кодексом України  [5, ст. 17].

Для цілей ПКУ [1, розд. І] земельний податок – «обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» [пп. 14.1.72 ст. 14], плата за землю – «обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності» [пп. 14.1.147 ст. 14]. Отже, виходячи з вищевикладеного збір за місця для паркування транспортних засобів нічого спільного з платою на землю не має, не міститься у переліку що складає податок на майно, наведеному в ст. 265 ПКУ, тому підлягає виключенню зі змісту розд. ХІІ ПКУ або внесенню редакційних поправок до нього.

З табл. видно, що останнім часом ототожнюються поняття «податок» та «збір». Наочно (див. табл.) це ілюструє розд. ХІІ ПКУ: податок «складається» з податку (ст. 266, 267, 269-283), збору (ст. 267, 268, 2681), плати за землю (ст. 284-287), орендної плати, тобто плати за отриману послугу з оренди земельної ділянки (ст. 288). Це відбувається у той час, коли ПКУ в ст. 6 розд. І наводить поняття податку та збору. Так наразі в сфері податкового регулювання [1, ст. 6 розд. І] «податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу», «збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій».

Література:

1.                                   Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/2755-17

2.                                   Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи: Закон України  від 28.12.2014 р. № 71-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/71-19

3.                 Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

4.                 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_kodeks_ukraini/statja-190.htm

5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/436-15