Право/ 4.Трудовое право, и право социального обеспе­чения.

Студентка, Акусок Я.О.

Криворізький національний університет, Україна

Сучасні проблеми та перспективи соціального захисту населення в Україні

 

Проблеми системи права соціального захисту - надзвичайно цікава і малодосліджена сфера.
        Соціальне забезпечення має виключне значення для добробуту громадян, працівників, їх сімей і всього суспільства в цілому.

У Конституції незалежної України визначено: “ Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених цим законом ” [1].

 Соціальний захист населення – це багато­­гранна система взаємопов’язаних з усіма законодавчими і виконавчими рі­шеннями різних рівнів економічних, правових і соціальних гарантій реалізації найважливіших соціальних прав кожного члена суспільства незалежно від його місця проживання, працездатності, статі, віку. У широкому розумінні со­ціальний захист – це система органі­заційних, правових та економічних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав громадянина в державі [4].

На теперішній час соціальний захист населення України розглядається в контексті розвитку ринкових відносин, глобалізації економічного та  громадського життя, коли нові реалії суспільства замінюють старі та спрацьовані. Особливістю цього періоду є відставання розвитку нормативної бази та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе  у порівнянні з соціальними стандартами Європейських країн.

  Пошуком шляхів створення ефективної системи соціального захисту займалося багато науковців. Питанням соціального захисту населення присвятили свої праці вітчизняні вчені, серед яких А. Балашов, В. Бідак,  В. Гайдуцький,   Л. Гончарук, П. Гуменюк та інші. Серед зарубіжних дослідників  на  особливу увагу заслуговують праці М. Бекера, О. Відермана, М. Діка, Е. Купца,  Д. Маршала,  Г. Фукса.

На сьогоднішній день у сфері соціального забезпечення населення існує безліч не вирішених проблем.

 Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту насе­лення є запровадження повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи нако­пичувальних індивідуальних пенсій­них рахунків у рамках загальнообов'­язкового державного пенсійного стра­хування (другий рівень) та системи не­державного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додатко­вої пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Порядок функціонування першого та другого рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи визначені у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [2].

Серйозною соціально-економічною проблемою, від якої залежить стан соціального захисту населення, є зростання рівня безробіття, що загрожує несприятливими соціальними наслідками. В цьому випадку необхідною є розробка та доповнення існуючих законодавчих актів про працю, визначення компетенції органів державного управління різних рівнів у здійсненні політики зайнятості населення. Ефективне впровадження даних заходів забезпечить розширення масштабів виробництва, створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення.

Оскільки підґрунтям соціального захисту населення та його  методологічною основою є соціальне страхування, необхідно зосередити зусилля стосовно забезпечення підготовки та перепідготовки висококваліфікованих кадрів з розділу соціального страхування по широкому спектру соціально-економічних, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових, реабілітаційних та інших видів соціальних послуг населенню.

Нажаль  на   сьогодні,  за недостатності ресурсів, немає належної соціально-економічної результативності від їх діяльності. Для підвищення позитивних результатів діяльності даних органів,наприклад, необхідно:

-         збільшити приріст і розподіл ресурсів;

-         здійснити розвиток системи взаємодії установ соціального захисту населення на територіальному та державному рівнях;

-         забезпечити обмін фінансовими, кадровими, інформаційними ресурсами в рамках загальної системи економічних відносин;

-         залучити кредити у необхідній кількості [3].

Не менш важливою складовою в удосконаленні системи соціального захисту населення є проблема підвищення рівня соціальних інститутів, і перш за все за допомогою інформаційної політики, спрямованої на роз’яснювання мети діяльності та заходів, які приймаються. Населенню в складних умовах трансформаційних змін необхідно відчувати турботу держави та її органів управління за стан життя, бути впевненим, що труднощі минуться.

Таким чином, сучасний розвиток системи соціального захисту населення України потребує комплексного підходу при зміні принципів її побудови, виходячи з ринкових реа­лій розвитку країни.

Література:

1.   Конституція України від 28 черв. 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.   – С. 381–417.

2.   Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV // Відомість ВРУ. – 2003. - №51. – С. 107.

3.   Скуратівський В. А. Соціальна політика / В. А. Скуратівський,         О. М. Палій, Е. М. Лібанова. – К. : Вид-во УАДУ, 2003. – 365 с.

4. Соціальний захист населення України / за заг. ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ; Фенікс, 2010. – 212 с.