Шевчук А.
Національний авіаційний
університет, Україна
Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.
Розвиток вітчизняного
конституційного процесу
Історичні
передумови розвитку конституційного процесу в Україні сягають часів Київської
Русі і біля його витоків лежить збірка стародавнього українського права «Руська
Правда», а також відомі науковому світові пізніші історичні пам'ятки правової
культури України - «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана
Хмельницького"Березневі статті" (інші назви - «Статті Богдана
Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська
Запорізького») [2]. Зазвичай вважають, що витоками сучасної
конституційно-правової думки України є, насамперед,«козацькі конституції» і Конституція
Пилипа Орлика 1710р., конституційні проекти членів Кирило-Мефодіївського
товариства, конституційна правотворчість доби національно-визвольних змагань,
зокрема, конституційні акти УНР, ЗУНР, та ін.
Конституція
1710 р. - визначний український народно-політичний документ, у якому знайшли
яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися
протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами. Основний
пункт Конституції - проголошення незалежності України від Польщі та Москви [3].
Побудова
конституційного ладу в Україні почалася у 1917 р. Вже І Універсал Української
Центральної Ради "До Українського народу на Україні й поза Україною",
проголосив Україну вільною, закріпив демократичну виборчу систему.
Період відродження національної української держави (1917-1920) позначений
появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні
варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести III
Універсал УЦР [1].
Великого значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні
мав IV Універсал , який проголосив Українську Народну Республіку самостійною,
вільною, суверенною державою українського народу.
28 квітня
1918 р. УЦР прийняла Конституцію Української Народної Республіки, яка юридично
оформила відродження державності України. Конституція проголошувала Україну
суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою. Відзначалося, що
вся влада в УНР належить народові України, а за формою правління УНР є
парламентською республікою, верховним органом влади якої є Всенародні збори.
На жаль,
ліквідація Української Центральної Ради, встановлення влади гетьмана П.
Скоропадського призвели до того, що положення першої Конституції України 1918
р. не були реалізовані [2].
За часів гетьманату
діяли тимчасові конституційні закони: "Про тимчасовий державний устрій
України" та "Про верховне управління Державою на випадок смерті,
тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана
всієї України". Ці закони закріплювали монархічну форму правління в
Україні, зберігаючи її унітарний державний устрій.
Повалення
гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очолюваного Директорією,
відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення
для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української
Директорії, відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою,
поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених ЦР в її Універсалах. У
1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект
Основного державного Закону УНР.
За
радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції:
Конституцію УСРР 1919 p., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. У конституції
законодавче закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою
якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях,
законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох
демократичних державах принцип розподілу влади [3].
Після розпаду
СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку
конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення
Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Важливе
конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня
1991 який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі
інші правові акти [1].
Віру народу
України у власні сили пробудили події, пов'язані з виборами Президента України
в 2004 році, що отримали в політичній теорії та практиці назву «Помаранчевої
революції». Ці події ознаменували третій період конституційного процесу,
пов'язаний процесом внесення змін та доповнень до Конституції України
(конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2009 років і
пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Висхідною
крапкою в прагненні тодішньої влади до системного оновлення Конституції України
можна вважати Указ Президента України від 27 грудня 2007 р.
№ 1294/2207 «Про Національну конституційну раду». Цей Указ започаткував
суспільний діалог щодо змісту та форм удосконалення положень чинної Конституції
України. І вже у березні-квітні 2008 р., до конституційного процесу почали
залучатися за власної ініціативи громадські організації, непарламентські
політичні партії та окремі небайдужі громадяни. Результати їх конституційної
правотворчої роботи знайшли своє вираження в пропозиціях до роботи Національної
конституційної ради, а в окремих випадках - і в самостійних проектах нового
Основного Закону. 2 квітня 2010 року: ліквідовано Національну конституційну
раду [2].
30 вересня 2010
року: Відновлено дію Конституції України в редакції 1996 року шляхом прийняття
рішення Конституційного суду України у справі про дотримання процедури внесення
змін до Конституції від 8 грудня 2004 року . 19 листопада 2010 року попередньо
схвалений Верховною Радою, 1 лютого 2011 року підписаний Президентом, а 4
лютого 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до
Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів
України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».
21 лютого 2014
року Верховна Рада на революційній хвилі конституційною більшістю в 386 голосів
прийняла за основу та в цілому без рішення профільного Комітету проект Закону
про відновлення дії окремих положень Конституції України (№ 4163). Це
означає, що Верховна Рада повернула в дію Конституцію 2004 року [4].
4 березня
2015 року Верховною Радою була утворена (ініційована ще 29 січня) Тимчасова
спеціальна комісія з питань підготовки законопроекту про внесення змін до
Конституції України. Склад комісії Князевича є політичним, а не професійним:
всього 15 народних депутатів від різних фракцій. У квітні Комісія двічі
доповідала Верховній Раді.
3 березня
2015 року Президент Порошенко створив Конституційну Комісію, яка розроблятиме
зміни до Основного Закону. Комісія створюється як спеціальний допоміжний орган
при Президентові України з метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо
вдосконалення Конституції України з урахуванням сучасних викликів та потреб
суспільства [2].
Отже,
конституційний процес в Україні ще не можна назвати повністю завершеним. Але з
впевненістю можна стверджувати, що за допомогою потрібних та важливих законопроектів
влади можливо досягти потрібних та бажаних цілей.
Література
1.
Годованець В.Ф. Конституційне право
України: Навч. посіб // В.Ф. Годованець. - К.: МАУП, 2005. - 360 с.
2.
Конституційний процес в Україні. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96.
3.
Копєйчиков В.В. Правознавство: підручник // В.В. Копєйчиков. – К.: Юрінком
Інтер, 2003. – с.736.
4.
Юринець Ю.Л. Конституційне право України. Навч. посіб. / Ю.Л. Юринець.-
Ужгород: ФОП Бреза, 2014. - 368 с.