Дяченко Ю.С.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Шарая А.А.

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ «НОУ-ХАУ»: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

«Ноу-хау» вже впродовж тривалого часу належить до результатів інтелектуальної діяльності. Проте попри широке використання, механізм правової охорони «ноу-хау» так і не отримав відповідного законодавчого закріплення, що суттєво ускладнює вирішення проблем, які виникають у повсякденній практиці.

Дана проблема стала об’єктом дослідження таких науковців, як: О.Є. Колосов, С.О. Князєв, В.Л. Куцевич, Л.А Меняйло та інших.

У сучасних умовах «ноу-хау» виступає об’єктом міжнародного обігу й посідає в ньому далеко не останнє місце. Що ж до України, то дане питання залишається не регламентованим на законодавчому рівні, лише незначна кількість нормативно-правових актів дає визначення терміну «ноу-хау», проте Цивільний кодекс України не містить положень про «ноу-хау», як про об’єкт інтелектуальної власності, та не закріплює договір про передання «ноу-хау», як один із видів договорів у сфері права інтелектуальної власності.

Тому значне коло проблем, пов’язаних з «ноу-хау», вимагає подальшого дослідження.

Перш ніж перейти до розгляду даної проблеми, слід зазначити, що термін «ноу-хау» походить від англійського вислову «know how» (знаю як зробити), який вперше використано в США (1916 р.) у рішенні по судовій справі «Дізенд проти Брауна», яке увібрало в себе відомості про експлуатацію машин, способи роботи з ними та способи просування товару на ринок. Зазначені відомості трималися відповідачем у секреті й тому не були розкриті в патентному описі, що, по суті, не давало можливості позивачеві, який набув права на використання даного винаходу, самостійно налагодити відповідне виробництво [1].

Провівши аналіз законодавства України, варто відмітити, що термін «ноу-хау» вживається в низці нормативно-правових актів, проте норми, що його стосуються, вкрай фрагментарні й суперечливі.

Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає «ноу-хау», як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [2].

У Податковому кодексі України «ноу-хау» опосередковано також ототожнюється з промисловим, комерційним і науковим досвідом, оскільки роялті в ньому визначається, зокрема, і як винагорода за використання або за надання права на використання права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) [3].

Інструкція Міністерства статистики України про порядок заповнення звіту про продаж ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності за формою № 6-нт (ліцензії) визначила «ноу-хау» вже як конфіденційну інформацію технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, яка є власністю продавця та не є доступною будь-якій особі при використанні патенту або в результаті простого виявлення [4].

В Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» під терміном «ноу-хау» розуміється технічна, організаційна або комерційна інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням технології та її складових, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності [5].
Отже, національне законодавство використовує поняття «ноу-хау» як різновид конфіденційної інформації, що в основному відповідає тенденції, яка намітилась у світовій практиці. 
У доктрині цивільного права, науковці дійшли єдиної думки, що «ноу-хау» – об’єкт права інтелектуальної власності та є частиною комерційної таємниці [6]. 

З огляду на це пропонуємо внести відповідні зміни до Глави 46 Книги 4 ЦК України, доповнивши ст.505 положенням, що регламентуватиме «ноу-хау», як складову частину комерційної таємниці, а також доповнити відповідну статтю частиною 3, що закріплюватиме визначення «ноу-хау» як результату інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності у сфері техніки та технологій.

Варто зазначити, що «ноу-хау», як результат інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності, може відчужуватись відповідно до договору про передання «ноу-хау», який є самостійним договором у сфері права інтелектуальної власності. За договором про передачу «ноу-хау» одна сторона – правоволоділець – зобов'язується надати іншій стороні – набувачу – право на використання «ноу-хау» в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач – прийняти «ноу-хау», зберігати його конфіденційність упродовж усього строку дії договору і вносити володільцеві права на нього платежі, обумовлені цим договором, якщо інше ним не передбачено [7].

Договір про передання «ноу-хау» характеризується як змішаний. Але зміст договору про передання «ноу-хау» не вичерпується лише елементами традиційних договорів, а включає нові, характерні тільки для нього умови. А тому більш доцільним буде включити договір про передання «ноу-хау» в систему договорів, ніж шукати рішення тільки за допомогою загальних положень, оскільки в останньому випадку існує небезпека втрати чітких принципів застосування правових норм, а, отже, і додаткового ризику для сторін договору [8].

Договір про передання ноу-хау, попри його широке застосування на практиці, насьогодні ще не знайшов законодавчого закріплення ні в Україні, ні в інших країнах.

З огляду на це вчені-цивілісти, зокрема Борисова В.І. вважає доцільним об'єднати Глави 75 і 76 ЦК України в одну, назвавши нову главу «Договори у сфері права інтелектуальної власності». Перелік закріплених у цій главі договорів має містити договори, закріплені у Главі 75 ЦК України, а також договір про передачу «ноу-хау», договір про розкриття «ноу-хау», договір комерційної концесії [7].

На основі вищезазначеного підсумуємо, що насьогодні в Україні визначення «ноу-хау» широко використовується і в нормативно-правових актах, і в договірній практиці, але при цьому не регламентується ЦК України.

З огляду на це, доцільно внести відповідні зміни до ЦК України та на законодавчому рівні закріпити єдине поняття «ноу-хау» як результату інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності у сфері техніки та технологій; визначити його специфіку як сукупності технічних знань, інформації, практичних навичок (досвіду), яка є секретною (конфіденційною), істотною, ідентифікованою, практично застосовною; а також доповнити ЦК України новими видами самостійних договорів у сфері права інтелектуальної власності – договором про передачу «ноу-хау», договором про розкриття «ноу-хау».

Література:

1. Колосов О.Є. Детермінації та правовий режим ноу-хау в Україні / О.Є. Колосов // Інтелектуальна власність в Україні. – 2014. – № 2. – С. 29-36.

2. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст.646.

3. Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст.112.

4. Інструкція про порядок заповнення звіту про продаж ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності за формою № 6-нт (ліцензії): Наказ Міністерства статистики України від 06 липня 1995 р. № 168 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0240-95.

5. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій: Закон України від 14 вересня 2006 р. № 143-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 45. – Ст.434.

6. Князєв С.О. Проблеми правового використання «ноу-хау» в Україні / С.О. Князєв // Юридичний журнал. – 2007. – № 12. – С. 26-29.

7. Борисова В.І. Цивільне право України: підручник / В.І. Борисова – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 2. – 552 с.

8. Бєгова, Т.І. Поняття «ноу-хау» і договір про його передання: монографія / Т.І. Бєгова. – X.: Право, 2009. – 160 с.