Торгало Є.О., Раєцька Я.Б.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

біологічний факультет.

Визначення вмісту ТБК-активних продуктів в різних органах при експериментальній моделі геморагічного інсульту у щурів за умов застосування різних форм кверцетину

Геморагічний інсульт є одним із найпоширеніших та найнебезпечніших серцево-судинних захворювань. Летальність у гострому періоді становить 40-70% залежно від важкості крововиливу [1]. У профілактиці і лікуванні в післяінсультному періоді застосувовують фармакологічні препарати, спрямовані на метаболічний захист мозку. Однак, більшість препаратів не досягають потрібної терапевтичної концентрації в зоні інсульту через слабке проникнення активної субстанції в структури мозку. Навіть короткочасна ішемія та гіпоксія, що обов’язково супроводжує інсульти різного генезу, призводить до утворення токсичних вільних радикалів [2]. Ми, вивчили розподіл кверцетину та ліпофлавону в різних органах, проведені дослідження показали, що ліпосомальна форма кверцетину накопичується в більшій кількості в тканинах головного мозку, а також селезінці та нирках. Тому саме ці органи були обрані для подальших досліджень.

Також було досліджено стан фосфоліпідного бішару мембран при взаємодії з різними формами кверцетину. Встановлено взаємодію кверцетину з фосфатидилхоліном, яка здійснюється в результаті гідрофобного вбудовування флавоноїду в бішар, що призводить до структурних змін у фосфоліпідному бішарі і π-электронної системи кверцетину. Модифікація фосфоліпідного бішару кверцетином призводить до зниження (у 1,5 рази) заряду його поверхні. Ліпосомальна форма кверцетину має значно більшу спорідненість з ізольованими мембранами ендоплазматичного ретикулуму клітин печінки щурів, ніж кверцетин.

Відомо, що одним із універсальних механізмів пошкодження клітини на рівні біологічних мембран є процеси ПОЛ. В основі серцево-судинних патологічних процесів лежить порушення цілісності мембран кардіоміоцитів та клітин судин, що призводить до активації фосфоліпаз і оксигеназ, які стимулюють утворення вільних радикалів, провокуючи порушення у системі пероксидного окиснення ліпідів та впливають на характер перебігу мембранодеструктивних процесів у клітинах [3].

Одним з основних продуктів ПОЛ, що дозволяє судити про інтенсивність цих процесів є ТБК-активні продукти. При дослідженні вмісту ТБК–активних продуктів нами було встановлено, що за умов геморагічного інсульту відбувається їх зростання у головному мозку на 33%, селезінці майже в 1,5 рази та в нирках на 25%, відповідно. Результати наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Вміст ТБК-активних продуктів в різних органах при експериментальній моделі геморагічного інсульту у щурів за умов застосування

різних форм кверцетину (нмоль/мг білка) (М±m, n = 5)

органи	контроль	інсульт
		за відсутності препаратів	введення кверцетину	введення ліпофлавону
мозок	27,99±2,11	37,23±3,45*	23,68±2,08	20,18±1,08*
селезінка	15,35±1,52	32,38±3,23*	16,75±1,47	14,55±1,02
нирки	17,31±1,73	21,68±2,05*	15,24±1,63	12,27±1,05*

* - р £ 0,05 порівняно з контролем

Аналізуючи отримані дані видно, що при введенні ліпосомальної форми кверцетину відбувається зниження вмісту ТБК-активних продуктів і становить у мозку 76%, та у нирках 70% порівняно з контролем. Введення кверцетину наближало показники до контрольних значень. Ці дані характеризують доцільність застосування антиоксидантних препаратів кверцетину та ліпофлавону зокрема при лікуванні геморагічного інсульту.

Головний мозок людини найбільш чутливий до вільнорадикального пошкодження. Некерована та некомпенсована активація процесів пероксидного окиснення ліпідів, виснаження ендогенних антиоксидантів та порушення регуляторних механізмів антирадикального захисту розглядається, як ключові ланки пошкодження нейронів. Швидке та своєчасне усунення таких факторів є найбільш актуальною сучасною проблемою. Однак відновлення постачання тканин киснем може спровокувати некерований приріст активних форм кисню, та за таких умов є реальна загроза окисного стресу. Вирішенням такої ситуації може стати використання антиоксидантних сполук, здатних знижувати рівень вільних радикалів в тканинах. В такому випадку найбільш дієвими можуть стати низькомолекулярні природні чи синтетичні сполуки, котрі здатні долати гематоенцефалічний бар'єр та не утворювати токсичних метаболітів.

Некомпенсована активація процесів ПОЛ, виснаження ендогенних антиоксидантів і порушення регуляторних механізмів антирадикального захисту можуть розглядатись, як ключові ланки пошкодження нейронів. Тому доцільним є вивчення можливостей застосування антиоксидантів для корекції встановлених нами порушень.

1. Возіанов О.Ф. Смертність населення України:головні причини, шляхи подолання негативних тенденцій // Журнал Академії наук України. - 1996. № 2. - С. 191-198.

2. Жулев Н.М., Пустозеров В.Г., Жулев С.Н. Цереброваскулярные заболевания. Профилактика и лечение инсультов. СПб.: "Невский диалект", 2002.-384с.

3. Могурова Т.В., Лазарева Д.Н. Влияние лекарственных средств на свободно-радикальное окисление // Эксперим. и клин. фармакология.-2000,-т.63,№1,-C.71-75.