Доц. Грабовський А.Г., Осінська О.Б.

Львівська комерційна академія

основні принципи, функції та моделі

соціальної держави

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку найбільш досконалим типом держави є соціальна держава, що проголошує вищою цінністю соціальну справедливість. Серед її головних пріоритетів – соціальний захист громадян, нейтралізація соціально-економічних конфліктів, дотримання соціальних стандартів та принципів гідного життя для всіх громадян через розподіл та перерозподіл ВВП.

Сучасні ідеї теорії соціальної держави виникли на основі значного покращення рівня життя в розвинених країнах у 50-60-х роках минулого сторіччя. Цей період ознаменувався, з одного боку, поглибленням теорії соціальної держави, а з іншого боку – практичною реалізацією її ідей на національному рівні.

Саме в цей період було сформоване розуміння соціальної держави як поняття, що фокусує увагу на соціальних якостях держави і ґрунтується на єдиному наборі принципів, серед яких виокремлюють принципи загального добробуту, соціальної справедливості, солідарності, субсидіарності, соціальної безпеки [1].

Соціальна держава забезпечує зняття протиріч між законами ринку і соціальними цілями шляхом реалізації своїх економічних функцій через:

- справедливий перерозподіл доходів між різними соціальними верствами і групами за допомогою запровадження прогресивного оподаткування;

- забезпечення розвитку соціальної інфраструктури; створення відповідних умов для розвитку особистості, її творчих здібностей;

- забезпечення суспільної злагоди, запобігання поляризації суспільства, його фрагментації на соціально ізольовані верстви та групи;

- створення системи заохочень до соціально-економічної активності, ініціативи та ефективного використання підприємницького потенціалу;

- гарантування системи захисту від наявних та можливих порушень прав і свобод особистості.

Практична реалізація ідей соціальної держави в різних країнах зумовила формування окремих моделей, які враховували індивідуальні риси, національні особливості та специфіку соціальної сфери окремих країн.

Згідно з класифікацією запропонованою Г. Віленським та Ч. Лебо, соціальні держави можна представити за допомогою двох моделей [2, с. 66]:

1) „інституціональної” (держава перерозподіляє матеріальні блага на загальнодержавному рівні, здійснюється соціальна підтримка населення, мінімізована роль громадянського суспільства);

2) „залишкової” (державна допомога надається у випадку, коли людина не може вирішити своїх проблем самостійно або за допомогою інститутів громадянського суспільства).

Наступний варіант класифікації моделей соціальної держави належить К. Еспін-Андерсену, який запропонував схему, що розрізняє держави за ступенем розширення соціальних прав і суспільно-приватної організації соціального забезпечення [3, с. 32]:

- держави з „ліберальною” моделлю соціальної держави, які вирізняються помірним соціальним захистом (США, Канада та Австралія);

- держави з „консервативною корпоратистською” моделлю соціальної держави для яких характерним є переважання серед суб’єктів соціальної політики інститутів громадського суспільства (Франція, Німеччина й Італія);

- держави з „соціально-демократичною” моделлю соціальної держави яким властиве розширення соціальних прав і прагнення до ліквідації соціальної нерівності (Швеція, Данія, Норвегія та Нідерланди).

Отже, соціальна держава захищає права, свободу, законні інтереси всіх її громадян і слугує знаряддям зняття соціальної напруженості в країні. Вона бере на себе обов’язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їхню соціальну захищеність. На нашу думку, соціальні держави Західної Європи тяжіють до моделі, що є певним синтезом ліберальної та соціал-демократичної моделі. З огляду на зазначене, сучасний розвиток вітчизняної економіки повинен ґрунтуватися саме на принципах цієї моделі.

Література

1. Ільчук Л.І. Концепція соціальної держави в Україні (проект) / Ільчук Л.І., Сивак А.В, Супруненко А.П. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.cpsr.org.ua/?pr=9&id=131.

2. Сіленко А. Генезис і сутність американської держави загального добробуту / Сіленко А. // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 65-72.

3. Сіленко А. Чи є альтернатива державі загального добробуту? / Сіленко А. // Нова політика. – 2000. – № 1. – С. 32-35.