Національний університет державної податкової служби України

Стрілець Анастасії Миколаївни

Група ОБФ-21

Науковий керівник

Ткаченко В.В., ст. викладач

Лізинг, як форма підприємницької діяльності

В умовах формування ринкової економіки відбувається розширення використання лізингу, що справляє в цілому позитивний вплив на розвиток виробничих процесів. Водночас підвищення ефективності лізингових відносин потребує поглибленого їх дослідження.

Економічна сутність лізингу залишається не досить з'ясованою. Зміст та його роль трактується по-різному, а часто навіть і суперечливо.

Неоднозначність трактування лізингу виникає через складність відносин, які встановлюються у зв'язку з передачею майна в тимчасове користування.

Сучасне розуміння лізингу виходить із класичних принципів римського права про розмежування власника і користувача майна. Виникнення і саме існування його як особливого виду бізнесу, заснованого саме на можливостях поділу компонентів власності на дві найважливіші правомочності - користування річчю, тобто застосування її відповідно до призначення з метою одержання прибутку та інших вигод, і саме право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому підсумку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні. Особливість лізингу полягає в тому, що його об'єкт одночасно виступає як власність лізингодавця і як функція капіталу лізингодавця.

Питаннями лізингу в Україні займаються такі науковці, як Ларіонова Л.Л., Ляхова О.О., Коваленко Н.І., Старцев О.В., Данилова Л.І., Биковченко Л.М. Вони по-різному підходять до визначення ролі лізингу в економіці України та у сфері міжнародних відносин, але більшість із них вважають, що лізинг має важливе значення для розвитку виробництва в умовах нестачі власних обігових коштів. [1, ст..48]

Фактично, лізинг — це засіб реалізації відносин власності, що виражає визначений стан продуктивних сил і виробничих відносин, з якими він тісно взаємозв'язаний. Особлива економічна роль лізингової діяльності саме і полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з другого — веде до подолання її, зміни власника і розпорядника. В процесі використання лізингу відбувається саморозвиток і державної власності, а за певних умов і перетворення її в приватну, спільну або пайову. Вкладаючи свої кошти й працю в поліпшення і кількісне примноження основних засобів виробництва, лізингоодержувачі стають власниками таких збільшень.[2, ст..30]

Завдяки лізингу досягається формування двоїстості загальної власності, що належить усім спільно діючим підприємцям загалом і одночасно кожному окремо. Можна стверджувати, що справжній лізинг має місце лише в тих випадках, коли застосовувана форма підприємництва веде до виникнення загальної (колективної) масності й приватної власності на засоби виробництва і результати праці. Водночас будь-який вид власності не виключає лізингової форми її використання. Лізингоолержувач виступає одночасно в трьох якостях: підприємця, трудівника, власника. Він не тільки використовує передані йому засоби виробництва, а й певним чином володіє та розпоряджається ними. Більше того, орендар є повним власником вкладених ним (із дозволу наймодавця) витрат у поліпшення засобів виробництва, а також частини нових основних засобів, принаймні у розмірі їхнього приросту за рахунок власного прибутку протягом лізингового періоду.

Жорстка економічна криза, в якій перебуває Україна, посилилася за рахунок світової фінансової кризи. Відчайдушні спроби керівництва держави шляхом штучної стабілізації національної валюти розв'язати проблеми відродження економіки не дають бажаних результатів. Посилення фіскальної функції податків призводить до зменшення фінансових ресурсів підприємств і зниження платоспроможного попиту населення. Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні підприємства не зможуть вийти з економічної скрут. Пошук інвестиційних джерел за кордоном поки що не дає бажаних результатів. Невпевненість у стабільності політики нашої держави, висока корумпованість усіх рівнів влади, відсутність належних законів, які б захищали права іноземних інвесторів, та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів к Україну.

Економічне становище в Україні характеризується досить пікантною з ринкової точки зору ситуацією: одні підприємства мають готову до реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), інші підприємства не мають достатньо коштів, щоб її придбати. Реальним виходом із такої ситуації може бути розвиток системи лізингових відносин.

Лізинг дає змогу не залучати позиченого капіталу і не заморожувати власного, економити на затратах, пов'язаних із володінням майном, встановлювати за погодженням із лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Для лізингодавців лізинг — це економічно вигідніша, порівняно з іншими, форма наймання майна завдяки порівняно високому рівню лізингових платежів. Лізингоотримувач може скористатися податковими пільгами - лізингові платежі відносяться на собівартість продукції, залучаються до валових витрат і, таким чином, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

У західних країнах розвиток лізингу підтримується державою, оскільки він стимулює експортну діяльність національних виробників, прискорює оборотність капіталу, підвищує ліквідність підприємств. Лізинг тут є пільговою галуззю інвестиційної діяльності й особливим видом фінансування. Для держави фінансове заохочення лізингу — це засіб стимулювання продажу нової техніки, постійного прискорення поновлення виробничих фондів, інтенсифікації розвитку національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. За даними Європейської федерації національних асоціацій лізингових компаній (ЄФНАЛК), у формі лізингових операцій у ФРН здійснюється 16,6% усіх інвестицій, в Англії — 28,2%, у Франції — 17,5%, у Нідерландах — 10,5%, у Швеції — 26,3%, в Австрії - 19,9%, у США – 30%.

Ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією, що зумовило розвиток саме міжнародної форми лізингу, яка передбачає такі вигідні умови:

- тривалий період лізингу;

- низьку порівняно з вітчизняною вартість послуг (лізинговий платіж за валютним контрактом становить, 16 - 20% річних);

- необов’язковість гарантії уряду або першокласних українських банків (на відміну від одержання закордонного кредиту).[3, ст..67]

Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом.

Важливою проблемою на шляху розвитку лізингу в Україні, відсутність нормального менеджменту на усіх рівнях господарського управління, в тому числі й на рівні підприємств. В Україні більшість кредитів не повертається, 50% кредитів підприємства не повертають узагалі, а з решти 50%, може, 70% віддають, але не за рахунок реалізації проектів, передбачених бізнес-планами. [4, ст..6]. До своєрідних вад лізингу слід віднести: необхідність більшої, ніж при купівлі за рахунок позики, кількості учасників угоди; складнішу організацію й тривалішу підготовку до укладання лізингової угоди; вищі адміністративні витрати. У кінцевому підсумку лізингова угода дорожча, ніж позика, оскільки у вартість лізингу закладається в обов'язковому порядку сума амортизації. Лізинг може бути дешевшим від кредитної позики тільки за умови наявності певних пільг, що, до речі, практикується в багатьох розвинутих країнах для стимулювання його розвитку. Міжнародний валютний фонд не зараховує суми лізингових угод у масштабах держави до суми національної заборгованості, що підвищує шанси на виживання багатьох країн та їх підприємств.

Список використаної літератури:

1. Коваленко Н., Чавнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу : світовий досвід і реалії в Україні // Банківська справа. – 2007. - №1. – с.47 – 51.

2. Коваленко Н., Чавнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу : світовий досвід і реалії в Україні // Банківська справа. – 2007. - №6. – с.29 – 31.

3. Ляхова О. О. Суб’єкти ринку лізингових послуг в Україні // Фінанси України. –2005. - №11. – с.64 – 67.

4. Орлов О. О., Рясних Є. Г. Що заважає розвитку лізингу в Україні // Фінанси України. – 2006. - №7 – с. 3 – 9.