Экономические науки / 7. Учет и аудит

Соболєва О. В., Єсакова О. А.

Донецький державний університет управління, Україна

ОСОБЛИВОСТІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОГОВАНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Актуальність теми дослідження. Характерною особливістю сучасного розвитку економіки України є глибокі економічні перетворення в сфері виробництва на основі ринкових відносин. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського обліку, одним із центральних елементів якої є облік взаєморозрахунків суб’єктів господарювання. На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік дебіторської заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів. Суб’єкти господарювання на перший план висувають вирішення власних проблем, замість виконання фінансових зобов’язань по платежах перед партнерами. Відсутність майнової відповідальності за невиконання власних договірних зобов’язань дає їм змогу ухилятись від взаєморозрахунків з партнерами. Вирішення вищенаведеної складної проблеми багато в чому залежить від вдосконалення бухгалтерського обліку взаєморозрахунків.

Проблемам розвитку теорії і практики бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості присвячено ряд праць зарубіжних та вітчизняних учених - економістів: І. А. Бланка, Ф. Ф. Бутинця, С. Ф. Голова, С. Грязнової, З. В. Гуцайлюка, Р. Дамарі, В. П. Завгороднього, В. В. Ковальова, В. Костюченко, С. І. Маслова, Є. Петрик, Г. В. Савицької, Я. В. Соколова, В. В. Сопка, С. Хенка, К. Хувера, М. Г. Чумаченка, Л. Городянскої, Н. Матициної та ін.

Разом з цим, багатоаспектність дослідження зумовлена складністю і різноманітністю суб'єктів та об'єктів розрахунково-платіжних відносин, що вплинуло на суперечливий характер нормативних документів, а також на рівень розробок окремих теоретичних і практичних аспектів методології бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості.

Метою статті є обґрунтування теоретичних та розробка практичних аспектів удосконалення діючої практики бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості підприємств з урахуванням досвіду країн з ринковою економікою.

Виклад основного матеріалу. На кожному етапі економічного та політичного розвитку в Україні та у світі відбувалися суттєві зміни у трактуванні поняття «дебіторська заборгованість». Про актуальність дослідження дебіторської заборгованості свідчить велика кількість наукових робіт вітчизняних і зарубіжних вчених. У більш пізні періоди зміст дебіторської заборгованості дещо змінився, однак основне ототожнення з боргом або заборгованістю залишилося незмінним. З урахуванням прагнення України вступити в ЄС слід переглянути і змістовну частину найбільш уживаних термінів, серед яких і дебіторська заборгованість [1].

У сучасній економічній практиці під дебіторською заборгованістю слід розуміти суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. А під дебіторами слід розуміти юридичних і фізичних осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів [2].

Тобто дебіторська заборгованість складає значну частину активів підприємства і відображається в балансі, має свою характеристику, класифікацію та інші особливості. Дебіторська заборгованість, маючи нормальний стан у майбутньому принесе підприємству прибуток, але здебільш стан багатьох підприємств-покупців нестабільний та хиткий, тому заборгованість переростає у сумнівну або, ще гірше – у безнадійну. В цьому випадку підприємство несе витрати, які можуть негативно вплинути на фінансовий стан підприємства [3].

Як переконує досвід українських підприємств, що ведуть успішний бізнес, і більшості західних фірм, дебіторська заборгованість у їхніх активах становить 20-21%. Цей показник (обсяг кредитного продажу) є одним із двох основних чинників, що визначають загальну суму неоплачених рахунків за дебіторською заборгованістю в будь-який період. Другим чинником є середня тривалість часу, що минув від моменту продажу до моменту інкасації. Однак, реальний розмір дебіторської заборгованості на більшості українських підприємств становить від 40 до 60% у їхніх активах, що свідчить про недосконалість систем управління заборгованістю на підприємствах [4].

В обліку інформація про дебіторську заборгованість та розкриття її в фінансовій звітності підприємства формується у відповідності з П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». При цьому слід враховувати особливості оцінки та розкриття інформації відносно обліку дебіторської заборгованості, які регулюються іншими положеннями бухгалтерського обліку.

Для організації обліку розрахунків з дебіторами на підприємстві потрібно визначитися з її класифікацією у відповідності з чинним законодавством. Так, обов’язковим в Україні є ділення дебіторської заборгованості згідно п.4 П(С)БО 10 на довгострокову та поточну, яке залежить від нормального операційного циклу та строку погашення заборгованості.

Довгострокова дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка виникає під час нормального операційного циклу або буде погашена на протязі дванадцяти місяців з дати балансу [5].

Згідно П(С)БО 10 та в залежності від платоспроможності дебіторів дебіторська заборгованість також ділиться на сумнівну та безнадійну.

Безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її не поверненні боржником, термін позовної давнини якої минув. А сумнівна заборгованість – це заборгованість, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником.

Сумнівна заборгованість може виникати по різним причинам, якщо з’являється невпевненість у її погашенні. Найчастіше така невпевненість з’являється після того, як заборгованість не погашається в термін, визначений договором. Але це не обов’язково – заборгованість може стати сумнівною ще до терміну свого погашення – наприклад, якщо стало відомо, що проти боржника порушена справа про банкрутство. Безнадійна заборгованість може також виникнути по різним причинам: підприємство-боржник ліквідовано, відбулися форс-мажорні обставини, що призвели до руйнування боржника та інше. Така заборгованість вже не відповідає визначенню активу і повинна бути списана.

Підприємства створюють резерви сумнівних боргів по розрахункам з іншими підприємствами й організаціями, а також з окремими фізичними особами. Розмір резерву визначається по кожній сумі сумнівної вимоги з урахуванням фінансового стану (платоспроможності) боржника й оцінки ймовірності погашення ним боргу в повному розмірі або частково.

При утворенні резерву сумнівних боргів підприємство вибирає один з наступних методів:

· метод відсотка від обсягу реалізації, виконаних робіт або наданих послуг;

· метод обліку рахунків за строками оплати.

Треба відзначити, що доцільність, метод і терміни нарахування резерву сумнівних боргів підприємство обирає самостійно, як елемент облікової політики. Тому підвищується роль якісного складання наказу «Про облікову політику».

Необхідно також зазначити, що сьогодні є актуальною проблема відображення дебіторської заборгованості. Тобто існує недостатня кількість регістрів бухгалтерського обліку, в яких міститься інформація про дебіторську заборгованість. Сьогодні користувачі можуть отримати необхідну інформацію про стан і обсяг дебіторської заборгованості перш за все з балансу підприємства, де відображується інформація за видами заборгованості, а також з журналу - ордера №3 в розрізі рахунків 36, 37. Проте наскільки достатньо цієї інформації, наскільки повно вона розкриває стан дебіторської заборгованості на підприємстві? Звісно ця інформація має узагальнюючий характер і не може дати відповіді на питання, які виникають у зацікавлених осіб.

Отже, сьогодні існує необхідність створення регістрів, в яких би містилася більш повна інформація про дебіторську заборгованість: її стан, ймовірність погашення, розмір, термін сплати і т.п. Тому бухгалтера, що здійснюють облік дебіторської заборгованості повинні наприкінці кожного місяця заповнювати окрему аналітичну відомість у якій би відображалися усі дебітори з точки зору ліквідності заборгованості та з точки зору термінів погашення заборгованості. Якщо кожного місяця бухгалтер буде таким чином контролювати дебіторську заборгованість, то він зможе контролювати і якимось чином керувати заборгованістю. Отже можна виділити дебіторів, які своєчасно сплачують свої борги, а також відстежити постійних неплатників. Маючи такі дані підприємство вже буде вирішувати вступати йому у якісь відносини з таким дебітором чи ні, яку форму розрахунків використовувати, щоб застрахувати себе від ризику неплатежу. За допомогою таких даних бухгалтер може своєчасно надавати дані юристові про прострочену заборгованість для подання позову до суду про її стягнення. У такому випадку існує менша імовірність виникнення заборгованості, по якій пройшов термін позовної давності.

Взагалі, проблемою багатьох підприємств є своєчасність контролю за дебіторською заборгованістю по термінах погашення, а також своєчасність стягування такої заборгованості з неплатників [4].

Отже, облік дебіторської заборгованості на підприємстві повинний бути поставлений таким чином, щоб виконувалися наступні завдання:

· наявність і правильність оформлення первинних документів, що є підставою для облікових записів по дебіторській заборгованості;

· правильність ведення і відповідність даних синтетичного обліку аналітичному, правильне використання відповідних рахунків Плану рахунків;

· ведення постійного контролю за станом дебіторської заборгованості за встановленими на підприємстві критеріями;

· правильність розрахунків за дебіторською заборгованістю (оплата коштами, векселями, іншими матеріальними цінностями, застосування бартерних операцій та ін.);

· правильність оцінки, за якою дебіторська заборгованість відбивається в обліку;

· правильність розрахунку величини резерву сумнівних боргів;

· ведення внутрішнього контролю й аудиту дебіторської заборгованості.

Висновки. Економічне положення, яке склалося в Україні, визначає необхідність радикальних і реальних заходів, які дозволять забезпечити управління розрахунками на принципах оптимізації інтересів підприємств партнерів. Окрім цього, проблема неплатежів за товари, роботи, послуги в Україні пов’язана в основному з відсутністю майнової відповідальності покупців за невиконання своїх договірних зобов’язань. Таким чином, проблема несвоєчасного погашення дебіторської заборгованості потребує від підприємства відповідних заходів для її розв’язання. Особливу увагу необхідно приділити створенню резерву сумнівних боргів. Крім того, управління дебіторською заборгованістю диктує необхідність кожному підприємству виводити природний рівень дебіторської заборгованості (у днях) по кожному виду товарів або послуг, виходячи з власного досвіду і специфічних умов підприємства, враховуючи при цьому технологічні особливості кожного виду. Природний рівень дебіторської заборгованості розраховується з тих міркувань, що її рівень не повинен позначатися на нормальному функціонуванні підприємства, бути природним у тому плані, що менший рівень неможливий, а більший – економічно недоцільний.

Література:

1. Матицина Н. Основы регулирования расчетных отношений путем управления дебиторской задолженностью // Бухгалтерский учет и аудит. – 2006. - №12. – С. 38-42.

2. П(С)БО №10 Дебіторська заборгованість (з доповненнями та змінами) // Вісник бухгалтера та аудита України. – 2001. - №1-2. – С. 32-33.

3. Шрамко Г. Ю. Особливості бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості // Матеріали VI регіональної студентської науково-практичної конференції «Облік, аналіз і аудит: сучасний стан і проблеми розвитку». - 1 том. – Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С. 217-221.

4. Сінельник М. М. Управління дебіторською заборгованістю та задачі її обліку на підприємствах торгівлі // Матеріали VI регіональної студентської науково-практичної конференції «Облік, аналіз і аудит: сучасний стан і проблеми розвитку». - 1 том. – Донецьк: ДонНТУ, 2005. – С. 196-205.

5. Городянская Л. Особенности организации учета дебиторской задолженности на предприятии // Бухгалтерский учет и аудит. – 2007. - №6. – С. 9-16.