Биологические
науки/1. Систематика и география высших
растений
Коваль
Л.В.
Глухівский
державний педагогічний університет, Україна
Географічний аналіз флори Придеснянського плато
Географічний аналіз флори будь-якого територіального
виділу дає можливість встановити географічні зв‘язки флори регіону дослідження;
визначити ступінь подібності досліджуваної флори з флорами прилеглих
територій; встановити автохтонне ядро і загальні елементи флори; сформувати
уявлення про походження і шляхи формування досліджуваної флори.
Територія Придеснянського плато загальною площею близько 4
тис. кв. км. згідно фізико-географічного районування
України розташована у крайній північно-східній частині Сумського підвищеного
Лісостепу, межуючи з територією Новгород-Сіверського Полісся [1]. У
геоморфологічному плані являє собою піднесену хвилясту, подекуди розчленовану
рівнину, що за походженням є західними відрогами Середньоруської
височини у лісовій зоні. Глибина залягання давнього кристалічного фундаменту
складає від
Грунтотворними породами
на переважній частині плато
виступають леси та лесовидні суглинки – відклади четвертинного періоду. На них формуються сірі і темно-сірі лісові
грунти (1,2 – 2,8% гумусу), подекуди
чорноземи опідзолені
(2,5-%,5% гумусу) під
дубовими, дубово-липово-кленовими
лісами. У заплавах річок Клевень, Есмань поширені торф‘яно-болотні грунти на оглеєних піщаних суглинках. В долині р. Сейм – лучні і лучно-болотні
на алювіальних відкладах. У західній частині території ґрунтотворними породами виступають
флювіогляціальні піски і супіски. На них переважать дерново-підзолисті грунти під сосновими,
дубово-сосновими, дубово-сосново-липовими
лісами. У східній частині подекуди на піднесених ділянках рельєфу в результаті змиву четвертинних відкладів близько до денної поверхні підступають корінні породи мезозойської групи – крейда, мергелі, накопичені під час трансгресїї морів. Там формується лучно-степовий тип рослинного покриву.
За геоботанічним районуванням територія знаходиться у межах Кролевецько-Глухівського геоботанічного району
Глухівсько-Орловського округу мішаних лісів дубово-ліщинових, представлених, за даними Ю.Р. Шеляга-Сосонко, переважно асоціаціями Tilieto-Quercetum coryloso-carycosum (pilosa), Quercetum coryloso-aegopodiosum, Quercetum coryloso-stellariosum [2]. Таким чином, екотонне
розташування регіону поблизу межі двох фізико-географічних зон, вплив
орографічного чинника (піднесеність рельєфу), близьке залягання крейдяних
відкладів до денної поверхні, перебування у минулому під безпосереднім впливом двох зледенінь
(дніпровського і московського) надають флорі регіону рис специфічності як
цікавого об‘єкту флористичних досліджень.
Як відомо, єдиної
загальновизнаної класифікації ареалів не існує. Відповідно до поставлених
завдань були розроблені різні системи ареалів. Відомі системи А.А. Гросгейма [3], М.Г. Попова [7], що базуються на
зонально-географічному районуванні; ієрархічна система Ю.Д. Клеопова, яка поєднує природне районування та
історично-міграційний аспекти флори [4- 6], хорологічно-ареалогічна
система Х. Мейзеля, розроблена з урахуванням
зональних та еколого-кліматичних чинників [9]
та ін.
Мета нашого дослідження – виявлення шляхів формування флори регіону. Тому
розроблена нами система ареалів базується на підході, котрий дає можливість як
узагальнення, так і виокремлення ареалів рослин у межах необхідного для аналізу
об‘єму. Категорією першого рангу у нашій системі ареалів є тип ареалів, який
поєднує види, ареагенетично пов‘язані з ботаніко-геогафічними областями (фітохоріонами),
виділеними А.Л. Тахтаджяном [8]. У типах ареалів
виділено категорії другого рангу – групи ареалів, що включають види зі схожими
обрисами меж поширення. При цьому в
межах груп враховані довготний і широтний типи ареалів без їх окремого
трактування. В нашому варіанті виділено 5 основних типів ареалів, які включають
38 груп ареалів. Проведений географічний аналіз вказує на значну гетерогенність
досліджуваної флори загальною
кількістю 920 видів.
На рис. 1 показані частки
хоріонів вищого рангу в утворенні досліджуваної флори. Основу її географічної
структури складає палеарктичний тип ареалів – 320 (34,9 %). Тут було виділено 13 ареалогічних
груп. Домінуючою за кількістю видів є євроазіатська група – 151 (16,41 %), що включає види з широкою
географічно-екологічною борео-температною амплітудою
поширення. Серед них – диз‘юнктивноареальні види Matteuccia struthiopteris, Salvinia natans, Physalis alkekengi. У складі
окремо виділеної нечисленної палеобореальної групи –
(7; 0,76 %) узлісно-лісові бореальні види Rubus saxatilis, Cicuta virosa, Cypripedium calceolus.
Рис. 1. Розподіл
видів флори ПП за типами ареалів
На другому місці
європейсько-західносибірська – 42 (4,56 %) і європейсько-сибірська групи
– 27 (2,93 %). Європейсько-середземноморська група – 28 (3,04 %)
поєднує види, ареали яких поширюються на середземноморський південь, північну
прибережну зону Африки, середню та центральну частини Азії (Inula britannica, Vicia hirsuta, регіонально рідкісний вид Pediularis kaufmannii, та ін.). До європейсько-західноазіатської групи входять види, ареали
яких включають більшу частину Європи і всю західну частину Азії – 23
(2,5 %) (Euphorbia sequieriana, Hesperis matronalis). Європейсько-середземноморсько-західносибірська група
налічує лише 6 (0,65 %) видів (серед них регіонально-рідкісні кальцепетрофітно-степовий Aster amellus та узлісно-лісовий Digitalis grandiflora). Євросибірсько-передньоазіатська група – 14 (1,52 %)
включає види різної екології (Salix cinerea, Artemisia austriaca).
Види, ареали яких обмежуються
територіями східної Європи і Передньої Азії, ми об‘єднали у східноєвропейсько-передньоазіатську
групу – 4 (0,43 %), представлену ксеромезофітами (Inula aspera). Східноєвропейсько-середньоазіатська група – 8 (0,86 %)
представлена узлісно-степовими видами (Myosotis popovii). У складі
східноєвропейсько-західносибірської групи – 5 (0,54 %) видів: кальцефіли та псамофіти (конфінітний субендем Centaurea pseudomaculosa, Chamaecytisus zingeri). Євросибірсько-давньосередземноморька група об‘єднує види з
перехідними ареалами, що включають територію Давнього Середзем’я
і Євросибіру – 7 (0,76 %) (Salix fragilis, Epipactis heleborine, Orchis militaris). Європейсько-давньосередземноморсько-східноазіатська група
включає в основному адвентивні рудеральні види (Chenopodium opulifolium, Rhaphanus raphanistrum). До цього типу ареалів належать конфінитні
субендеми Polygala cretacea (ендем південної частини СНД) і понтійсько-каспійський
степовий вид Carduus thoermeri. Вагомою є частка видів з голарктичним типом ареалів –
246 (26,73 %). Тут виділено 6 груп ареалів. Власне голарктична група складає –
71 (7,71 %) видів, переважають мезофіти, гігромезофіти
і гігрофіти (Chelidonium majus, Oxalis acetosella) і рудеральні види (Artemisia vulgaris, Cirsium vulgare). Циркумбореальна група – 6 (0,64 %) включає лісові бореальні псамофіти (Vaccinium vitis-idaea, Oxycoccus palustris). Євроазіатсько-північноамериканська група (виключаючи
Середземномор‘я) – 106 (11,52 %) представлена, в основному, сильвантами і пратантами.
Європейсько-північноамериканська група – 14 (1,52 %) у складі узлісно-сильвантно-пратантних (Antriscus sylvestris ) і
рудерально-сегетальних адвентивних видів (Galinsoga parvіflora, Solidago сanadensis, Phalacroloma annuum). Європейсько-давньосередземноморсько-північноамериканська
група – 30 (3,26 %) включає види узлісно-неморального, прибережно-водного флорокомплексів (Hypericum perforatum, Clinopodium vulgare, Salix alba). Європейсько-сибірсько-північноамериканська група – 17
(1,84 %) у складі бореально-неморальних сильвантів (Vaccinium myrtyllis, Ribes nigrum). Європейсько-передньосхідноазіатська
група нечисленна – 3 (0,32 %), представлена адвентивними рудеральними псамофітами Euphorbia peplus, Oenotera biennis.
Європейський тип ареалів – 154
(16,79 %) об‘єднує види, поширені на території Європи за виключенням її
південної середземноморської частини. Тут виділено 9 ареалогічних
груп. Більшість видів еуєвропейського типу – 75 (8,9
%) приурочені до мезофітних узлісно-сильвантно-пратантних
екотопів (Briza media, Corylus avellana, Anemone nemorosa). Європейська бореальна група
– 12 (1,3 %) представлена видами, ареали яких включають північну частину
Європи, Скандинавський півострів. Це, в основному, бореальні
псамофіти на південній межі поширення (Lycopodium annotinum, L. clavatum, Dianthus borbasii). Східноєвропейська група налічує 22 (2,39 %) види,
серед яких Betonica officinalis, Cirsium rivulare, рідкісні
регіонально Allium ursinum, Valeriana rossica, субендемічний Malus praecox. Європейсько-кавказська група у складі 22 (2,39 %) видів
різних життєвих форм, серед них Quercus robur, який формує лісові масиви, Malus sylvestris, Salvia pratensis, Agrimonia eupatoria; рідкісний Bulbocodium versicolor; адвентивний, поширений із культури Heracleum mantegazzianum.
Європейсько-балканська група – 5 (0,54 %) включає як широко розповсюджені в
регіоні Centaurea jacea, Verbascum lychnitis, так і рідкісні Gladiolus imbricatus, кальцепетрофітний Helianthemum nummularium. Значний
інтерес представляють європейські субендемічні групи
у складі конфінітних видів – степантних
і сильвантних псамофітів та кальцефілів. Понтійська ендемічна група – 10 (1,09 %) включає Artemisia campestris, Thymus tschеrnjajevii, субпонтичний ендем Viola matutina. До сарматсько-понтичної групи
– 6 (0,65 %) належить регіонально рідкісний бореальний
псамофіт Centaurea sumensis, конфінітний субендем Urtica galeopsifolia. Паннонсько-понтична група і паннонська групи – у найменшій кількості – 1 (0,1 %)
представлені Salvia nutans – степовим видом на крайній північній межі поширення, зростання якого
пов‘язане з крейдяними відслоненнями у рельєфі східної частини регіону та
псамофітом Syrenia cana.
Європейсько-давньосередземноморський перехідний тип ареалів включає 87 (9,45 %) видів. Цей
тип об‘єднує види, ареали яких включають Європу або певну її частину і
територію Давнього Середзем‘я цілком або
фрагментарно. Тут виділено 6 ареалогічних груп, серед
яких домінує європейсько-середземноморська група – 23 (2,5 %), представлена
видами різних життєвих форм і широкої екологічної амплітуди: мезофіти сильванти Acer platanoides, Anemone ranunculoides, кальцепетрофітний,
регіонально рідкісний ксерофіт Galatella lynosyris, адвентивні
види антропогенних екотопів Carduus acanthoides, Anchusa officinalis. Власне європейсько-давньосередземноморська
група налічує 18 (1,95 % ) видів. Європейсько-середземноморсько-ірано-туранська
група включає, як правило, адвентивні рудеральні види (Chenopodium botrys, Lycopsis arvensis, Poterium polygamum).
Європейсько-середземноморсько-малоазіатська група у складі 12 (1,3 %) видів
різної екології (Veronica chamaedrys, регіонально
рідкісний степовий кальцефіл Linum flavum).
Європейсько-малоазіатська група – 15 (1,63 %) включає види різних життєвих
форм, поширені у Європі (крім середземноморської частини) і у Малій Азії
(рідкісний Plathantera chlorantha, поширений у складі підліску Euonymus eurоpaea, E. verrucosa, псамофіт
лісових і рудеральних ценозів Sedum acre). До європейсько-передньоазіатської групи – 11 (1,19 %) увійшли
види, поширені у межах Європи і всієї Передньої Азії (Acer tataricum, адвентивні Pyrus communis, Salix triandra).
Види плюрирегіонального
типу ареалів складають досить вагому частку у досліджуваній флорі – 114 (12,39
%). З них космополіти – 48 (5,21 %), гемі-космополіти – 66 (7,17 %), інші – 7
(0,76 %). Це, в основному, види прибережно-лучних, прибережно-водних і водних флороценокомплексів (види родів Typha, Potamogeton; Potentilla anserinа), апофіти і адвентивні види
рудерально-сегетальних місцезростань (Picris hieracioides, Taraxacum officinale, Matricaria recutita).
Таким чином, проведений географічний
аналіз свідчить, що флора Придеснянського плато є яскравим прикладом
гетерогенної, переважно алохтонної (міграційної)
флори. Ядро флори утворюють палеарктичні
і голарктичні елементи. Бореальні риси флори прослідковуються завдяки наявності низки циркумбореальних і палеабореальних
елементів. Значна частка еуевропейських видів, зокрема, східноєвропейських,
східноєвропейсько-середньоазіатських, європейсько-західносибірських видів
наближають її до флор східноєвропейського типу. На міграційні зв’язки з
територіями Кавказу, Малої Азії, Передньої Азії вказують досить чисельні групи
відповідних географічних елементів. Значна питома вага плюрірегіональних
видів зумовлена впливом антропопресії. Це цілком
узгоджується з розташуванням регіону поблизу двох фізико-географічних зон – Новгород-Сіверського Полісся і Сумського підвищеного
Лісостепу, а також поблизу межі двох геоморфологічних структур –
Придніпровської низовини на заході і Середньоруської
височини на сході. Майже повна відсутність ендемічних і незначна кількість субендемічних
конфінітних видів свідчить, що регіон знаходиться на
периферійній межі декількох автохтонних флористичних ядер: бореального,
лісостепового, знижено-альпійськогірського.
Література
1.
Атлас Сумської області. – К.:
Головне Управління геодезії,
картографії та кадастру при кабінеті
міністрів України, 1995.
– 42 с.
2.
Геоботанічне районування УРСР / Під ред. А.І. Барбарича. – К.:
Наук. думка, 1977.– 304 с.
3.
Гросгейм А.А.
Анализ флоры Кавказа // Тр. Ботан. Ин-та Азерб. филиала АН СССР. – 1936. – Т. 1. – 242 с.
4.
Клеопов Ю.Д. Анализ флоры широколиственных лесов
европейской части СССР. – К: Наук. думка, 1990. – 350 с.
5.
Клеопов Ю.Д.
Основные черты развития флоры широколиственных лесов европейской части СССР //
Материалы по истории флоры и растительности СССР. – М.; Л.: Изд-во АН СССР,
1941. – Вып. 1. – С. 183 – 256.
6.
Клеопов Ю.Д. Проект
класифікації географічних елементів для аналізу флори УРСР // Журн. Инст. ботан. АН УРСР. – К. :
1938. – 21, № 17. – С. 209 – 219.
7.
Попов М.Г. Филогения, флорогенетика,
флорография, систематика: Избранные труды. В 2-х ч.
– Киев: Наук. думка, 1983. – Ч. 1. – 280 c. - Ч.2 с. 281 – 479.
8.
Тахтаджян А.Л.
Флористические области Земли. – Л.: Наука, 1978.– 248 с.
9.
Мeusel H., Jäger
E., Rauschert S., Weinert
E. Vergleichende Chorologie
der zentraleuropaeschen
Flora. Jena: Fischer, 1978. – Bd 2. – 421 S.