Педагогические науки/5. Современные методы преподавания

Баул Т.П.

Дніпропетровський транспортно-економічний технікум,Україна

Степаненкова Л.Т.

Дніпропетровський транспортно-економічний технікум, Україна

За і проти використання методу кейс-стаді в навчальному процесі

Кожен відповідальний викладач намагається підвищити рівень своєї професійної майстерності. Ця думка не викликає жодних дискусій. Проблема полягає в іншому:

· Що вважати професійною майстерністю викладача;

· Яким чином підвищити рівень цієї професійної майстерності.

Можна проводити безліч анкетувань студентів щодо того, хто, на їхню думку, є «ідеальним викладачем». Отримаємо такий широкий спектр вимог, що дивуєшся, як взагалі хтось наважується працювати викладачем у технікуму: від гарної дикції та глибокого знання предмету до стильності в одязі та великого практичного стажу поза межами навчальних закладів. Але усі ці вимоги можна звести до двох основних – доступне пояснення та можливість конкретного застосування отриманих знань на практиці.

Сьогоднішній студент прагне мати знання, які він зможе реалізувати на практиці. Причому одразу, з першої години першого робочого дня. Ось тут і виникає безліч питань: як у чотирьох стінах навчальної аудиторії змоделювати роботу підприємства; як ефективно використати обмежені години, відведені навчальним планом; як працювати з усією групою студентів так, щоб знання отримав кожен?

На наш погляд, застосування Case-study-навчання на конкретних ситуаціях (КС) дозволяє позбавитися багатьох недоліків традиційного навчання - студенти знайомляться з реальною ситуацією з діяльності існуючої фірми, обговорюють її і приймають рішення:

· Розробляючи КС, у кожному конкретному випадку викладач розробляє індивідуальні технології до певної навчальної теми.

· Зводяться до мінімуму методи авторитарної педагогіки.

· Робота у групах, яку передбачають КС, забезпечує оптимальні умови для формування особистості: з одного боку, через спілкування студент зазнає впливу своїх партнерів, а з другого – доповнює колективну діяльність індивідуальним внеском.

· Застосування ситуаційних вправ, як ніякий інший навчальний метод, виявляє стиль викладача. Викладач зобов’язаний цілеспрямовано шліфувати свою манеру поведінки. Він може бути першокласним спеціалістом, досконало знати свій предмет, володіти величезним обсягом інформації, але в разі його байдужості до аудиторії, очікуваного результату не буде досягнуто.

· Під час розв’язання КС центр уваги викладача переміщується із предмета, що вивчається, на студента. Це забезпечує повноцінний розвиток творчих можливостей студентів, їхнє професійне зростання.

· Застосуванням КС досягається максимальне наближення студента до реального життя і до реального підприємства з усіма його особливостями. Тобто дотримується принцип органічного поєднання теорії і практики: «Вчись, працюючи».

· Студенти навчаються жити в колективі та набувати таких навичок, як комунікабельність, уміння вирішувати конфлікти в умовах командної роботи.

Впровадження ситуаційних вправ підвищення активізації навчання студентів.

Якість аналізу конкретних ситуацій (КС) і рівень залучення студентів до їх обговорення в аудиторії відіграють вирішальну роль в успішному використанні даного методу. Важливо, щоб студенти були адекватно підготовлені до проведення занять з використанням КС. Наш досвід дозволяє зробити висновки, що для кращого сприйняття КС студентами аудиторію слід готувати. Варто ознайомити студентів з тим, які професійні навички вони отримають та які здібності розвинуть за допомогою кейс-методу.

Необхідність саме такого підходу для підготовки сучасних фахівців закладено у давній традиції ситуаційного навчання у провідних закордонних університетах і школах бізнесу (історія викладання КС розпочалася понад 90 років тому у Гарвардському університеті). Саме цей метод найбільшою мірою дозволяє вирішувати проблеми з урахуванням конкретних умов і за наявності фактичної інформації, розвиває такі кваліфікаційні характеристики, як здібності до проведення аналізу і діагностики проблем, уміння чітко формулювати і висловлювати свою позицію, уміння спілкуватися, дискутувати, сприймати і оцінювати інформацію, яка надходить у вербальній та невербальній формі. Певною мірою цей метод сприяє формуванню особистісних властивостей: почуття впевненості у собі, подолання зайвої боязкості чи надмірної самовпевненості.

Ситуація складається таким чином, що як і в житті, важлива інформація часто є недоступною або неповною. Той спеціаліст, який вміє побачити проблему і вирішити її, - хороший спеціаліст, але ще кращий той, хто, передбачивши можливість виникнення проблеми, попередить її. Саме розвитку зазначеного уміння сприяє КС як навчальний засіб.

Щоб навчитися приймати правильні рішення, треба приймати багато рішень. Метод КС надає таку можливість, а також вчить бути суб’єктивним. Часто перше сприйняття проблеми буває дуже суб’єктивним. Аналізуючи факти і події, прояснюючи і обговорюючи їх з іншими, студенти мимовільно просуваються у напрямку більшої об’єктивності їх розуміння. Бути максимально об’єктивним - це важлива здатність фахівця.

Кажуть, що з минулого не можна отримати картину майбутнього. Можливо, це й так у випадку, коли має місце просте передавання досвіду. Однак, якщо цей процес являє собою організацію знань за минулим досвідом, то отримуємо зовсім інший результат. Справа в тому, що через КС у рамках даного методу передається не просто досвід, а досвід, який підкріплено теорією, тобто достовірний і узагальнений досвід.

Систематична робота над КС сприяє опануванню уміння бути передбачливим. Працюючи над проблемою, наші студенти вимушені вчитися виявленню труднощів і перешкод на шляху її вирішення.

Студенти доходять розуміння того, що проблеми, з якими на практиці зіштовхнуться випускники, не є унікальними для однієї організації, і, узагальнюючи, розвивають у собі більш професійний підхід до професії.

Важливим у використанні методу КС є також те, що студенти вчаться, як ставити правильні запитання.

Спеціалісти вважають, що уміння ставити запитання (в тому числі й самому собі) для фахівців складає 90% їх успіху.

Конкретні ситуації пов’язують навчання і реальність з її унікальністю і виключністю. Аналізуючи ситуацію, студенти немовби занурюються у дійсність, знайомляться з тим, що було у реальному житті, а не з абстрактними теоретичними узагальненнями. Робота з конкретною ситуацією залишає їм свободу у пошуку шляхів аналізу, ідентифікації і вирішення проблеми. При цьому очікується, що в результаті вивчення ситуації, кожен прийде до індивідуального висновку, а після обговорення КС в малій навчальній групі і в аудиторії внесе до нього необхідні зміни і сформує рішення.

Послідовність дій студента під час навчання

Основою індивідуальної системи роботи з КС є два моменти:

1) Студент повинен приходити на заняття підготовленими;

2) Студент має слухати і реагувати.

Обов’язок викладача – мотивувати зацікавлення студентів предметом: створити таке середовище в аудиторії, яке заохочує студентів ділитися власними ідеями, знаннями і досвідом та брати участь в аналітичному процесі.

Обов’язок студента - привнесення в навчальний процес своєї активної уваги і участі. Кожен несе особисту відповідальність за своє навчання: «Викладач знаходиться поруч, щоб допомогти мені, і я повинен використати цю допомогу, але кінцева відповідальність за результат лежить на мені».

Мета і викладача, і студентів – створити в аудиторії таке середовище, в якому студенти можуть розвинути чи хоча б застосувати ті навички пізнання і поведінки, які потрібні будуть майбутнім випускникам для вирішення проблем, що чекають їх на робочому місці після завершення навчання.

Для досягнення найповнішого ефекту кейс-методу необхідно, щоб студент був мотивованим та активним партнером у навчальному процесі. Від нього очікується новий рівень відповідальності. Наші студенти повинні здійснювати самостійний аналіз, вміти доводити його результати до аудиторії та захищати або зважувати цінність своїх висновків під критчним поглядом своїх колег-студентів.

Активному впровадженню МКС в навчальний процес заважає низка об’єктивних та суб’єктивних перешкод, негативна реакція на застосування ситуаційних вправ як з боку студентів, так і з боку викладачів.

Студенти аргументують своє не зацікавлення ситуаційними вправами такими причинами:

· Неможливістю у стінах навчального закладу змоделювати діяльність реального підприємства;

· Не цікавістю сюжету вправи (події відомі, не може бути нічого нового).

Усі ці причини часто – густо є наслідком того, що студенти не розуміють кінцевої мети ситуаційної вправи, того, чого вони повинні навчитись у ході її виконання.

Викладачі відмовляються від застосування ситуаційних вправ, керуючись такими аргументами:

1. Недостатня кількість аудиторних годин;

2. Недостатня матеріальна база для впровадження ситуаційної вправи;

3. Незасіяність студентів, які мають незадовільні знання;

4. Сором’язливість студентів, небажання виступати у певній ролі.

Перші три аргументи цілком регулюються на початковому етапі розробки ділової гри, коли закладається бюджет часу ситуаційної вправи, передбачається роздатковий матеріал, а також розподіляються обов’язки та права учасників кейсу.

Четвертий аргумент – сором’язливість студентів – має місце переважно у двох випадках: або студенти не знають один одного (не з однієї студентської групи: а що про мене подумають?), або викладач ще не налагодив комунікативного зв’язку зі студентами, не створив на своїх заняттях таку атмосферу, коли б студенти могли відчувати себе самими собою.

Досвід впровадження, в навчальний процес кейс-стади свідчіть, що не завжди викладач отримує запланований результат, не завжди витрати часу, інтелекту, емоцій винагороджується. Впровадження МКС в технікумі супроводжується деякими труднощами:

По-перше, слід звернути увагу на проблему, з якого зіткнулися, мабуть, усі викладачі, які впроваджували кейс-метод, - обмеженість аудиторного часу. Робочими планами дисциплін встановлюється певний обсяг годин на лекційні та практичні заняття. Розгляд ситуаційних вправ ними не передбачено. Тому викладач змушений на свій страх і ризик економити час, скорочувати плановий матеріал, деякі теми виносити на самостійне опрацювання, що створює додаткові перешкоди.

По-друге, виникли певні труднощі із оцінкою студенів, їхніх індивідуальних внесків у прийняття групових рішень, ступеня оригінальності та оптимальності запропонованих заходів. Все це залежить від суб’єктивного судження викладача та його бачення ситуації. Проблема полягає у пропорційності оцінки традиційних занять, контрольних заходів та занять із використанням ситуаційних методів і навіть, якщо заглибитися, - у відповідній оцінці різних кейсів.

По-третє, це проблеми, які безпосередньо пов’язані із порядком проведення занять, на яких використовується кейс-метод. Сюди належать труднощі залучення всіх студентів до обговорення тієї чи іншої ситуаційної вправи. Різна емоційна стійкість, темперамент, уважність та інші психологічні особливості студентів не дають змоги їх об’єктивно оцінювати. Іноді студенти навіть соромляться висловити свою думку через те, що вона може виявитися хибною і викличе негативну реакцію з боку інших. Сюди також можна віднести виникнення конфліктних ситуацій під час обговорення тих чи інших кейсів. Як засвідчив досвід, особливо емоційні студенти намагаються будь-що нав’язати свою точку зору іншим, і коли зіштовхуються (а це як правило і трапляється) два різні варіанти підходу до ситуації, конфлікт загрожує перейти на особисте.

Вирішення даного комплексу проблем цілком залежить від викладача, його професіоналізму, авторитету та індивідуальних здібностей. Як засвідчив досвід, під час обговорення кейсів виникають питання із цілого комплексу економічних, юридичних дисциплін, обговорюються питання моралі та державної політики, тіньового бізнесу тощо. Все це вимагає високого професійного рівня підготовки та широкої обізнаності викладача.

Незважаючи на згадані труднощі, впровадження ситуаційних методів навчання – значний крок уперед, який має, на нашу думку, великі перспективи. Удосконалення якості освіти в Україні є неможливим без використання набутого досвіду вітчизняних підприємств, врахування самобутності та особливостей національних умов господарювання, ринкової ситуації тощо. Підвищення ефективності викладання економічних дисциплін можливе лише внаслідок раціонального поєднання теоретичних знань із практичними навичками. Впровадження ситуаційних методик викладання у навчальний процес істотно сприяє вирішенню цих завдань.