Политология/5. Политическая социология

Софія Кіршенблат

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Основні концептуальні підходи до вивчення

феномену “масового суспільства”

“Масове суспільство” найтіснішим чином пов'язане із наявністю масової демократії, загальним виборчим правом, коли виникає уявлення, що будь-яка людина рівним чином у змозі впливати на владу. Сама поява загального виборчого права тісно пов’язує інформацію та демократію. Інформація стає товаром, який найчастіше надходить із других рук ЗМІ. Вже сам цей факт становить загрозу для демократії, тому що нерідко призводить до ігнорування представницьких інститутів, покликаних виражати волю виборців. Все це часто супроводжується посиленням бюрократизації влади. Сама суть бюрократії пов'язана зі стандартним підходом і ставленням до людей, із наявністю стандартизованих людей. Уже М.Вебер показав, що при бюрократизації підпорядкування з'являється як самоціль, а люди виступають як гвинтики бюрократичної машини [3; c. 38]. На думку багатьох теоретиків “масового суспільства” відбувається різке посилення ролі держави у контролі над суспільством. Соціальні інститути організовані таким чином, що вони мають справу з анонімною людиною, з людиною-масою, елементом маси. “Омасовління” припускає включення все більшої кількості людей до однотипних виробничих, споживчих, інформаційних, культурних процесів, які неминуче породжують однотипні уклади й стилі життя, норми й цінності, які починають застосовувати люди. А масові рухи складаються не просто з великих мас людей, об'єднаних якоюсь певною, найчастіше протестною ідеєю, але в значній мірі підтримуються соціально з і невключеними в які-небудь класи людьми.

Більшість авторів, говорячи про “масове суспільство”, поряд з масовим виробництвом і споживанням ведуть мову про наявність рівних прав та обов'язків, наявність масових організацій, про участь максимальної кількості людей у діяльності суспільства, про наявність масової мотивації суспільної діяльності, наявність “масової культури”.

Не випадково у ці роки виникає визначення масової культури, дане в 1944 р. у журналі “Політика” Д.Макдональдом у його статті “Теорія популярної культури”. Автор показує, що сучасна технологія не пов'язана ні з національними рамками, ні з політичними системами, ні з характером економічного розвитку [3; c. 39].. Уніфікована технологія породжує уніфіковані потреби й смаки. Відомий канадський теоретик комунікаційних технологій М.Маклюен писав про те, що друкарня створила перший стандартно відтворений товар, що індустріалізм породив масовий ринок, загальну грамотність. Електронне століття приводить до стану загальної залученості, виникає нова громада – “глобальне село”. Сучасні машини, у першу чергу комп'ютери, створили взаємозалежний світ, у якому людина не тільки стає певним доповненням, але й виявляється у такому стані, коли полегшується виконання її бажань. Виникають, за його словами, “дикуни нової культури” [1; c. 119].

Концепція “масового суспільства” відбиває реальну проблему ролі й місця мас у сучасному суспільстві. Маси й “масове суспільство” – це й породження існуючих відносин з їх рівнем розвитку техніки та технологій, і жертва цих відносин. Тому при характеристиці цих процесів мають місце як позитивні, так і негативні оцінки. До позитивних моментів відносять той факт, що збільшується середня верства населення, стираються класові відмінності, або як говорив відомий американський соціолог Д.Белл, відбувається “стирання класових стилів” [1; c. 120]. Масам стає доступне багато чого з того, що раніше було долею небагатьох. Масове суспільство поєднує все більше число людей у єдине суспільство, із властивими всім духовними цінностями. При цьому подібне єднання суспільства припускає розмаїтість, багатосторонність, право на вільне виявлення думок та точок зору. Подолання класових протилежностей, дестратифікація не виключає диференціації суспільства у межах певної єдності.

Але більшість авторів, які писали про “масове суспільство”, виступає з позицій критики цього суспільства. Поліпшення матеріального добробуту мас супроводжується, на їхню думку, духовною деградацією, людина деперсоналізується. Сучасне життя виявилося досить складним для її розуміння, людина-маса налаштовує його за усередненою моделлю, підганяючи її до звичних шаблонів і стандартів. Масова свідомість піддається небаченому раніше маніпулюванню. Американський соціолог Д.Рісмен, говорячи про “самотню юрбу”, показує, що у маніпульованої людини атрофується сама потреба у соціальній активності [2; c. 121]. Масовий характер демократії створює більшу можливість функціонування некваліфікованої влади, її безвідповідальність.

Про неоднозначність процесу омасовління писали у другій половині XX століття ціла низка авторів. Так, досить своєрідне трактування масового суспільства пролунало у роботі відомого католицького філософа Р.Гвардіні "Кінець Нового світу”. Він пише про те, що у сучасному світі уявлення про особистість змінюються. Раніше вони тісно пов’язувалися з наявністю громадянського суспільства. Але разом із розвитком техніки виникає й нова соціальна структура, у якій творчість особистості, автономія суб'єкта вже не має жодного впливу. Прикладом цього є людина-маса, яка протистоїть особистості. Відповідно до його думки, слово “маса” не несе жодної негативної оцінки. Це просто така людська структура, яка пов'язана із сучасним рівнем розвитку техніки та планування, зразком для неї є функціонування машини. “Вона не принесе з собою вирішення екзистенційних проблем і не перетворить землю на рай; але вона – носій майбутнього, у будь-якому випадку, найближчого майбутнього” [2; c. 125].

Таким чином, натовп перестає бути просто дивиною, низкою гарячкових нападів та подій в історії, приводом для захоплюючих барвистих розповідей. Він стає категорією нашої думки, предметом та основним аспектом суспільства. Маси, їх образ думки та дивна поведінка, їхня роль у політичному процесі стають науковими феноменами. Їх можна описати й потрібно пояснити, адже їхня недооцінка загрожує нерозумінням сучасного світу з його суспільством мас та натовпами, в якості головних діючих сил.

Література

1. Азаров Н.И. Политическая психология личности и масс // Социально–политический журнал. – 1997. – № 2. – С.119.

2. Рисмен Д. Некоторые типы характера и общество // Социологические исследования. – 1993. – № 3. – С. 121.

3. Хевеши М.А. Политика и психология масс // Вопросы философии. – 1999. – №12. – С. 38.