Философия/4.Философия культуры

Скрипник Є.М.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Антропологічний аналіз культури особистості

Питання про співвідношення предметів культурології і культурної (соціальної) антропології на сьогодні є дискусійним. Існує точка зору, згідно з якою кутурологія – це галузь культурної антропології, яка вивчає культуру як цілісну і впорядковану систему, котрій притаманні власні відмінні від суспільних закономірності функціонування і розвитку. У такому контексті вона виступає теоретичною і методологічною основою культурної антропології. Родоначальником цієї точки зору був відомий американський етнолог Леслі Уайт, завдяки працям якого й увійшов у науку сам термін культурологія (хоча, власне, першим його вжив відомий німецький хімік і філософ В. Оствальд). Згідно з іншою точкою зору культурологію не можна вважати галуззю культурної (соціальної) антропології, оскільки предмет її значно ширший, так як, інтерпретує ті уявлення про культуру, які розвиваються у межах філософії, психології, археології, мовознавства, мистецтвознавства та інших наук. З цього погляду сама культурна (соціальна) антропологія виступає однією із галузей культурологічного знання [2, с. 87-90].

Культурна (соціальна) антропологія виникла у ХІХ ст. насамперед як наука про культури народів Північної та Південної Америки, Австралії і Океанії, які з тих чи інших причин зберегли практично у незмінному вигляді свої тисячолітні традиції, ритуали, вірування тощо. Не є таємницею, що появі цієї науки сприяла наявність гострої соціальної потреби в науково обґрунтованих рекомендаціях щодо оптимальних шляхів адаптації корінного населення завойованих (США і Канада) чи колонізованих відносно мирним шляхом (Африка, Австралія, Океанія) територій до умов буржуазної індустріальної цивілізації.

Своєрідний методологічний поворот в культурній антропології відбувся на початку 30-х років ХХ ст. Предметом дослідницького інтересу антропологів стає проблема взаємозв’язку культури й особистості. Цей дослідницький напрям називають ще «психологічною антропологією». Його представники зосереджують свою увагу на вивченні того, як індивід пізнає і чуттєво, емоційно сприймає світ в умовах різного культурного середовища. Засновниками цього напрямку були переважно американські культурологи: Р. Бенедикт (праця «Конфігурації культур у Північній Америці», 1932), М. Мід (книга «Культура і світ дитинства», 1934), а також К. Калакхон, А. Кардінер, Р. Лінтон, М. Спіро, Дж. Хомігман, І. Холоуел.

Якщо стисло спробувати описати основну проблематику, навколо якої зосереджено дослідницькі інтереси представників психологічної антропології, та одержимо наступний перелік: вивчення особливостей чуттєвого сприйняття в різних культурах; вивчення дитинства в умовах різних культур; вивчення емоційно – психологічних станів особливості в умовах різних культур; властиві різним культурам базові типи особистості; національний характер як соціокультурний феномен.

Даний перелік далеко не повний, однак він дає змогу уявити коло дослідницьких цього напрямку. Хочу звернути увагу на концепцію одного з найвпливовіших представників психологічної антропології – американського етнолога Маргарет Мід (1901 – 1978). Як зазначають історики науки М. Мід була у США символом усієї етнографії, саме завдяки її працям західна громадськість довідалась про існування культурної антропології.

Не можна не згадати Федіра Кіндратовича Вовка – одного з найяскравіших постатей української антропології, етнології, археології, який досліджував в історичному, антропологічному та етнографічному аспекті українське населення Галичини Буковини, Угорщини і Сербії [1. 36-38]. З регулярними поїздками на Галичину, Буковину та Угорщину вчений видав статтю «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини та Угорщини», яка надрукована у Львові в 1908 році. На гуцульській території Буковини Федір Вовк побував двічі – 1903 та 1904 роках. Ось так описує вчений про свою першу поїздку на Буковину «… з Кутів, я на Вижницю переїхав до Буковини і у Чернівцях мав нагоду працювати довший час у величезному крайовому шпиталі, де, дякуючи ласкавій помочі д- раФилиповича…».

Перший тип – постфігупативна культура – властива преважним чином архаїчним суспільствам. Це культура, де « кожна зміна протікає так повільно й непомітно, що діди, тримаючи на руках щойно народжених онуків, не можуть уявити для них ніякого іншого майбутнього, яке було б відмінним для їхнього власного покоління: те що вони прожили – це схема майбутнього їхніх дітей».

Другий тип – конфігуративна культура. Тут існує панування старших, однак вважається природним, що форми поведінки різних поколінь уже не тотожні. Кожен індивід, якщо йому вдалося втілити певний новий стиль поведінки, може стати взірцем для своїх однолітків, інакше кажучи, поведінкові взірці перемішуються з минулого в сучасність.

Третій тип культури – пре фігуративний в перше зв’явився, як вважає М. Мід на Заході у 60-ті роки минулого сторіччя внаслідок прискорених темпів науково – технічного прогресу. Задовго до появи Інтернету М. Мід вела мову про народи, об’єднані електронною комунікативною мережею, яка дає можливість молоді здобувати досвід, якого ніколи не було і не буде у старших.

Отже, у даній ситуації цілком імовірно стає «інверсія досвіду», передача його від молодшого покоління старшому – явища, абсолютно неможливе для традиційних культур.

Литература:

1.Вовк Студії антропології України / Хв. Вовк; переднє сл. комент., антрополог. терміни С. П. Сечеди. К.: ДП «Вид. дім Персонал», 2010. – 218с.

2. Культурологія [Текст] Навч. посіб. / Упорядн. О. І. Погорілий, М. А. Сабуцький. – К.: Вид. дім «К М Академія, 2003. – 316 с.