Правове регулювання надання щорічних основних та додаткових відпусток

Груба Марія Сергіївна, студентка юридичного факультету

Науковий керівник: Омельянчик С.В., к.ю.н., доцент кафедри конституційного та трудового права

Запорізький національний університет

У сучасних умовах реформування і оновлення трудового законодавства України регулювання трудових відносин взагалі і питань часу відпочинку зокрема набуває великого значення. Право на щорічну відпустку, як невід’ємна частина правового статусу працівника, виступає важливою гарантією забезпечення його конституційного права на відпочинок. Надання щорічних відпусток спрямовано на відновлення здоров’я і працездатності працівників, сприяння в задоволенні ними особистих інтересів і потреб, компенсацію фізичного та психологічного навантаження, що має місце протягом робочого року.

Вивченню правового доробку в галузі регулювання трудових відносин загалом та часу відпочинку присвячено певну увагу у працях вітчизняних авторів: Л. Гаращенко, М. Александров, В. Бурак, С. Гуца, В. Завгородньої, В. Назарова та інші. Попри неабияку цінність робіт зазначених авторів, у вітчизняній правовій науці досі не було проведено галузевого дослідження явища щорічних відпусток, яке б становило собою цілісну концепцію правового розуміння останніх.

Виходячи з викладеного, метою роботи є виявлення особливостей правового регулювання щорічних відпусток.

Стаття 45 Конституції України гарантує всім працюючим право на відпочинок [4]. Час відпочинку визначається у правничій літературі як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків і має право використовувати його на власний розсуд. Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові та неробочі дні, щорічні відпустки.

Для законодавчого закріплення В. Авескулов запропоновав таку дефініцію: «щорічна відпустка – це оплачувана відпустка, що надається працівнику для відпочинку й відновлення працездатності за відпрацьований робочий рік, право на яку виникає на початку кожного робочого року, починаючи з першого, і строки якої визначаються за погодженням між роботодавцем і працівником» [1, c. 362].

Статтею 3 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянута у 1970 р.) “Про оплачувані відпустки” (ратифікованою Україною у травні 2001 р. і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що кожна особа має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка ні в якому разі не може становити менше трьох робочих тижнів за один рік роботи. Закон України “Про відпустки” встановив їх обрахунок у календарних днях, як це прийнято у більшості зарубіжних країн.

Слід взяти до уваги, що Законом України № 490-1V від 6 лютого 2003 р. КЗпП України доповнено ст. 78-1, яка встановила правило, що "святкові і неробочі дні (ст. 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються". До стажу роботи, який дає право на відпустку, включаються такі періоди, як хвороба, нещасний випадок чи відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. Працівник за період відпустки отримує свою нормальну чи середню заробітну плату. Дозволяється розбивка щорічної відпустки на частини, при цьому одна із таких частин відпустки має складатися принаймні з двох безперервних робочих тижнів і використовується не пізніше, як протягом одного року, а залишок відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка [5].

Щорічна відпустка може складатися з щорічної основної відпустки та додаткових відпусток, залежно від категорії працівників та умов їх праці.

Щорічна основна відпустка надається працівникам не менш, як 24 календарних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів [4].

За проектом Трудового кодексу України від 27.12.2014 основні щорічні відпустки поділяються на щорічну основну відпустку мінімальної тривалості і щорічну основну відпустку подовженої тривалості.

Щорічна основна трудова відпустка встановлюється тривалістю не менш як 28 календарних днів за кожний робочий рік.

Щорічна основна трудова відпустка подовженої тривалості надається:

1) працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських структурних підрозділів інших підприємств, а також лісництв за списком робіт, професій і посад, що затверджується Кабінетом Міністрів України, - тривалістю 28 календарних днів;

2) воєнізованому складу воєнізованої гірничо-рятувальної служби - тривалістю 30 календарних днів;

3) працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів, - тривалістю 26 календарних днів, а глибиною 150 метрів і більше - 28 календарних днів;

4) керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним та науковим працівникам - тривалістю до 56 календарних днів у порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України;

5) інвалідам I і II групи - тривалістю 30 календарних днів, інвалідам III групи - 26 календарних днів;

6) особам віком до вісімнадцяти років - тривалістю 31 календарний день.

Законом може бути встановлена подовжена тривалість щорічної основної трудової відпустки для інших категорій працівників (суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, які працюють на території, що зазнала радіоактивного забруднення, та інших) [6].

 Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в таких умовах.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу [5].

До юридичних гарантій права на щорічну відпустку, науковцями віднесено:

¾ збереження місця роботи (посади) й умов трудового договору;

¾ проведення грошової виплати в розмірі, еквівалентному розміру оплати праці за аналогічний період роботи;

¾ заборона заміни щорічної відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених законодавством;

¾ заборона ненадання щорічної відпустки протягом 2-х років підряд;

¾ дозвіл використовувати щорічну відпустку частинами;

¾ гарантії, спрямовані на недопущення порушення права на відпочинок у випадку відкликання працівника зі щорічної відпустки;

¾ правила перенесення строків щорічної відпустки при настанні передбачених законодавством випадків [2,с.98].

Отже, згідно закону, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та довідкові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. За діючим законодавством тривалість щорічної основної відпустки не менше 24 календарних днів, а за проектом Трудового кодексу тривалість збільшена до 28 днів. Вважаємо, що це зумовлено тим, що Україна ратифікувала “Конвенцію Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102” між ЄС та Україною, підписаною 21 березня 2014 року,адже положень конвенції,тривалість щорічної відпустки становить 28 календарних днів.

Література

1. Авескулов В. Д. Щодо визначення поняття «щорічна відпустка» / В. Д. Авескулов // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. – Одеса, 2012. – Вип. 63. – С. 362–367.

2. Карлицький С.М. Трудове право України : Навчальний посібник. – К. : Прецендент, 2004. – 212 с.

3. Кодекс Законів про працю [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://rada.gov.ua

4. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

5. Про відпустки : Закон України від 15.11.1996р. № 504/96-ВР [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://rada.gov.ua

6. Проект Трудового кодексу України № 1658 від 27.12.2014

[Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://rada.gov.ua