Экономические науки/ 12.Экономика сельского хозяйства

К.е.н. Удова Л.О.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України ”, м. Київ

РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСТВ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: АГРАРНИЙ АСПЕКТ

В Україні організаційна структура сільського господарства представлена двома категоріями аграрних продуцентів – сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм і господарствами населення, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення членів родини та міських родичів продуктами харчування, так і виробництва товарної сільськогосподарської продукції, та не мають статусу юридичної особи.

Статистичні органи України до господарств населення відносять особисті селянські господарства (ОСГ), виробників сільськогосподарської продукції на присадибних ділянках (виділених для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель), на ділянках колективного й індивідуального садівництва і городництва та на дачних ділянках.

Рівень розвитку економіки будь-якої країни значною мірою залежать від ефективності використання наявного ресурсного потенціалу. У даний час, одним з основних напрямів задоволення потреб населення стає активізація та інтенсифікація використання ресурсного потенціалу особистих селянських господарств. У сучасних умовах використання ресурсного потенціалу особистих селянських господарств є недостатньо ефективним: зростає рівень витрат трудових ресурсів, є застарілою матеріально-технічної база тощо.

Найважливішими для власників особистих селянських господарств є проблеми забезпечення їх господарств матеріально-технічними ресурсами, а також інформацією, яка виступає в якості важливого ресурсу, що потрібен для забезпечення ефективного використання виробничих ресурсів.

Якщо питання землекористування власників особистих селянських господарств чітко визначені Законом України "Про особисте селянське господарство" (ОСГ) і передбачають не більше 2 га на одного члена родини, то забезпечення ОСГ виробничими ресурсами, від яких залежить ефективність виробництва і благополуччя всієї родини, залишається проблемним. Такий стан обумовлюється недосконалістю системи кредитування, постачання нових технологій та техніки, що адаптовані до використання в ОСГ, а також обмеженими можливостями держави у наданні допомоги таким господарствам.

У більшості випадків мешканці села (власники особистих селянських господарств) для вирішення питань, які у них виникають у зв’язку з ефективним використанням ресурсів, реалізацією продукції, юридичним оформленням звертаються по допомогу один до одного або до знайомих, що володіють додатковою інформацією, однак найчастіше свої проблеми вони взагалі намагається вирішувати самостійно.

Інформаційне забезпечення процесу використання ресурсного потенціалу ОСГ є незадовільним. Так, якщо великі сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства мають фінансові можливості користуватися послугами дорадчих служб, приватних консультаційних служб, а часто і самостійно створюють умови для своєчасного отримання якісної інформації з метою підвищення ефективності використання свого ресурсного потенціалу, то власники ОСГ позбавлені цієї можливості.

Сьогодні основним каналом реалізації виробленої ОСГ продукції є збут через посередників, які самі її реалізують на стихійних ринках, а також постачають на переробні підприємства. Будучи основними виробниками певних видів сільгосппродукції, але не маючи доступу до ринків збуту, господарства населення перебувають у гірших умовах порівняно з великими сільгоспвиробниками у т.ч. й щодо державної підтримки.

Значним резервом підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу ОСГ є впровадження нових технологій, які вимагають інвестування певних коштів на придбання високоякісного насіння, добрив, засобів захисту рослин, спеціальної техніки для роботи на невеликих ділянках землі. Ці інвестиції сприяють отриманню більш значних прибутків, що підвищує як ефективність використання ресурсного потенціалу, так й ефективність виробництва сільськогосподарської продукції.

Земля була і є основним засобом, який забезпечує існування суспільства і виступає найважливішим джерелом національного багатства. У сільському господарстві – це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Основними землекористувачами і виробниками сільськогосподарської продукції в Україні виступають сільськогосподарські підприємства – 56,9% та господарства населення – 43,1% загальнонаціональних сільськогосподарських угідь у 2015 р. Маючи у своєму розпорядженні на 13,8% менше землі і не користуючись практично ніякою державною підтримкою, господарства населення виробляють 44,9% загального обсягу валової продукції.

Сільську територію можна розподілити на 4 сільськогосподарські зони – Степову, Лісостепову, Поліську та Карпатську. Для зручності проведення дослідження господарств населення розташованих у західних регіонах, було поєднано області Поліської та Карпатської зони в один блок, оскільки їм притаманні подібні природно-кліматичні умови.

У Степовій сільськогосподарській зоні розташовано 9 регіонів, де зосереджено 19,2% сільгоспУкраїни, які характеризуються найбільш високим потенціалом продуктивності грунтів. Значну частину території даної зони займають низовини (Придніпровська та Причорноморська) із плоскорівнинною поверхнею. Характерною їх особливістю є практична відсутність схилових земель, що визначає сприятливість території для сільськогосподарського використання. Разом з тим, грунти у даній зоні досить різноманітні. Тут частка загальної кількості угідь, якими володіли господарства населення, у 2015 р. становила 44,5% і була найбільшою, порівняно з іншими 2 сільськогосподарськими зонами. Степова зона характеризується і найвищою розораністю. Найбільше сільськогосподарських угідь використовують господарства населення Херсонської обл. – 46,7% наявних сільськогосподарських угідь, а найменше – Кіровоградської області – 30,6%.

До блоку Поліської та Карпатської сільськогосподарських зон включено 8 регіонів, де господарства населення використовують 4290,4 тис. га сільськогосподарських угідь (27,3% кількості угідь, які перебувають у користуванні ГН або 11,8% у загальній їх кількості по Україні). Господарства населення обох зон вживають 61,3% сільгоспугідь, що є найвищим показником порівняно з іншими зонами. Найбільше сільськогосподарські землі використовують господарства населення Закарпатської обл. – 88,8% наявних сільськогосподарських угідь області, Івано-Франківської обл. – 74,2%, Львівської обл. – 72,7%, а найменше – Чернігівської обл. – 42,3%. У Поліській та Карпатській сільськогосподарських зонах у господарствах населення було зайнято 623,3 тис. осіб (36,9%). Найбільше – у Львівській обл. – 129,3 тис. осіб (20,7% зональної кількості), а найменше – у Житомирській обл. – 44,3 тис. осіб (7,1%).

У користуванні господарств населення зони Лісостепу сконцентровано 4420,8 тис. га сільськогосподарських угідь (35,1% кількості угідь, які перебувають у користуванні ГН або 12,1% у загальній їх кількості по Україні). Найбільше їх зосереджено у господарствах населення Тернопільської обл. – 42,4% наявних сільськогосподарських угідь області, а найменше – Черкаської обл. – 25%. В інших регіонах даний показник коливається в межах 31-42% наявних угідь області.

Дослідження виконано при підтримці НАН України у рамках відомчої теми "Ресурсні можливості розвитку аграрного сектору економіки України" (номер державної реєстрації 0114U001638).