Поварова Ю.О., к.е.н. Мойсеєнко К.Є.
ДВНЗ «Донецький
національний технічний університет»
ФОРМУВАННЯ
ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Актуальність
висвітлення змісту людського фактора трудової діяльності полягає у тому, що він
відбиває рівень суспільного виробництва розподілу, обміну та споживання. Як
особистий фактор процесу виробництва він знаходиться у діалектичному
взаємозв’язку з речовими факторами виробництва і є вирішальним по відношенню до
останніх на сучасному виробництві[1,с. 17].
Метою
представленого дослідження є існуючі підходи щодо розуміння
соціально-економічної сутності такої категорії, «трудовий потенціал».
У
зв’язку з цим особливої актуальності
набуває необхідність формування нового
підходу до розуміння соціально-економічної
сутності категорії «трудовий потенціал». Дана проблематика набуває особливого
значення також з огляду на сучасні умови становлення ринкових відносин та
здійснення економічної реформи.
Раціональне
використання трудового потенціалу відіграє важливу роль у підвищенні
ефективності суспільного виробництва та рівня життя всього населення. Тому від
того, наскільки раціонально він сформований, багато в чому залежить економічний потенціал кожного виду
економічної діяльності, темпи його розвитку, зростання соціального та
культурного рівня життя найманих працівників та роботодавців, становлення
повноцінних відносин соціального партнерства.
Аналіз
останніх досліджень і публікацій дозволяє стверджувати, що у вітчизняній і
зарубіжній літературі практично не має досліджень, у яких би всебічно
розглядалося формування трудового потенціалу підприємства. Проблеми розвитку
трудового потенціалу висвітлені у працях провідних українських учених: М.
Долішнього, С. Злупка, Л. Ільїна, О. Левченко, В. Лича та інші.
Проаналізувавши
роботи багатьох українських, а також і російських вчених можна з впевненістю
сказати, що сутність категорії «трудовий потенціал» до кінця не розглянуто і у кожного автору
своя окрема думка.
Наприклад, як зауважує О.А. Грішнова, існувало
три основних підходи до визначення суті цього поняття:
1. Трудовий потенціал – форма втілення
особистого фактора виробництва.
2. Трудовий потенціал – ресурси праці, які має
суспільство на певному етапі свого розвитку. Тобто у цьому разі трудовий
потенціал розглядається через призму поняття «трудові ресурси».
3. Трудовий потенціал – один з напрямів
конкретизації категорії робоча сила. На відміну від трудових ресурсів трудовий
потенціал відображає не лише загальну
чисельність носіїв здатності до праці, але і їх освітньо-кваліфікаційні
характеристики, і тривалість участі певної сукупності працездатного населення в
суспільній праці за відповідних умов[2,
с.10].
А в економічній літературі відображені
численні спроби визначення цієї категорії, з’ясування її структури. Так, на
думку А.Первушина, «…трудовий потенціал можна визначити як середню кількість
років, яку, за наявного порядку
вимирання покоління, можна було б відпрацювати у майбутньому за умови
збереження існуючих рівнів економічної активності»[3, с. 16].
О.С. Панкратов вважає, що «трудовий потенціал»
- це можливість суспільства використовувати живу працю у просторі та часі.
Низка авторів вважає, що «трудовий потенціал»
характеризує «…не лише загальну чисельність індивідуальних робочих сил, але й час їх трудового життя, протягом якого вони
можуть брати участь у суспільній праці».
Тому, враховуючи вищевикладене, під «трудовим
потенціалом» слід розуміти можливість найефективнішого використання економічно
активного населення за допомогою системи цілеспрямованого впливу на їх
кількісні і якісні параметри у періоді, що розглядається, і у перспективі.
Трудовий потенціал слід розглядати не тільки з
позиції окремої людини, підприємства, території, суспільства, а й з точки зору
того чи іншого виду економічної діяльності.
Актуальність раціонального формування
трудового потенціалу визначається ще й тим, що в умовах перевищення пропозиції
робочої сили над попитом, низької вартості робочої сили, її невідповідності
реальній вартості, наявності значних
масштабів нерегламентованої зайнятості важливого значення набуває
виявлення резервів підвищення ефективності використання занятих у всіх видах
економічної діяльності.
Термін «формування» (від лат. formo – створюю, формую) означає створення чогось,
розвиток, тобто стосовно нашого об’єкта і предмета дослідження означає комплекс
заходів по створенню та розвитку трудового потенціалу. У сучасних умовах формування трудового
потенціалу визначається рядом спільних рис. До найважливіших з них відносяться:
1) перевищення пропозиції робочої сили над
попитом;
2) швидке зростання загальноосвітнього та
професійно-кваліфікаційного рівня працюючих;
3) зростаюча роль молоді як основного джерела
формування персоналу підприємств
Отже, врахування загальних закономірностей та
особливостей формування трудового потенціалу необхідно для диференційованої
нормативно-правової, економічної, організаційної та технологічної політики при
вирішенні завдань формування раціональної структури трудового потенціалу та
підвищення ефективності використання наявного людського капіталу.
Література:
1. В.М. Лукашевич. Економіка праці та
соціально-трудові відносини. Навч. посіб. – Львів: «Новий світ - 2000», 2004. –
248 с.